У дисертаційній роботі наведено вирішення актуального науково-практичного завдання, що полягає в обґрунтуванні організаційно-правових засад реформування державної служби в контексті реформ у системі державного управління. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної мети, вирішення поставлених завдань, підтверджують гіпотезу дослідження та дозволяють зробити такі висновки. 1. Реформування системи державного управління має як свою необхідну складову трансформацію в організації та функціонуванні державної служби. Корелятивний зв’язок між цими двома процесами може бути визначеним через поняття прямої залежності. Тобто модернізація та демократизація державного управління здійснюється через відповідні зміни в системі державної служби. Однак, подібна включеність процесу розвитку державної служби в контекст загальних змін державного управління не означає, що він має лише похідне чи другорядне значення. У цьому сенсі специфіка трансформації інституту державної служби полягає в тому, що саме він, чи точніше – конкретні державні службовці, виступають головними носіями і реалізаторами тих реформаторських дій, які відбуваються на державному рівні. У результаті цього вдосконалення і розвиток інституту державної служби слід окреслювати не стільки як похідну від реформування державного управління, скільки як умову та механізм реалізації конституційних цілей становлення України як правової, демократичної та соціальної держави. 2. Розгляд державної служби як цілісного інституту, який включає в себе як організаційні, так і правові елементи, виявляє свій методологічний потенціал і може бути аргументований рядом міркувань. По-перше, редукція державної служби виключно до правового інституту (тобто системи нормативно-правових мір, норм та засобів регламентації державної служби) не дозволяє пояснити специфіку функціонування державної служби за умов різних політичних систем, оскільки до уваги мають братись не лише формально-юридичні норми, але й ті реальні відносини, які виникають між державними службовцями і громадянами, а також безпосередні результати діяльності державної служби. По-друге, не зважаючи на існування різних видів державної служби, сама по собі вона є цілісним інститутом, який комплектується з професійно підготовлених громадян, чия діяльність повинна бути спрямована на служіння державі і суспільству в цілому, а не окремим особам, групам або колективам. Будь-яка абсолютизація в процесі аналізу інституту державної служби правової або організаційної складової призводитиме чи до «вихолощення правових норм» (тоді достатньою запорукою успішності діяльності державної служби буде лише наявність офіційного законодавчого закріплення певного переліку правових норм), чи до відмови від принципу обов’язкової та чіткої нормативно-правової регламентації державної служби, завдяки якій визначається її організація, основні цілі, функції, структура, механізми реалізації службових повноважень, права і обов’язки державних службовців, порядок їх прийняття на державну службу, її проходження і звільнення з неї тощо. 3. Розвиток і вдосконалення інституту державної служби в контексті загальних змін в системі державного управління тісно пов’язаний із запровадженням в життя ряду фундаментальних принципів організації та діяльності державної служби. Загалом ці принципи можуть бути описані поняттям нової ідеології державної служби. Її специфіка полягає у тому, що суттєво змінюються вихідні умови діяльності державних службовців, коли разом із підвищенням рівня свободи їх дій, спрямованих на служіння громадянам, значно зростає і їх відповідальність. В цьому сенсі, з’являються нові інститути апеляційного оскарження дій державних службовців, а громадяни та їх об’єднання отримують можливість контролювати якість, оперативність, професійність та повноту надання управлінських та інших послуг, які входять до кола обов’язків тих чи інших державних службовців чи органів державної влади, в яких вони обіймають свої посади. Наголошуючи на значенні принципу політичної нейтральності державної служби, було б невірно робити висновок про відсутність політичної значущості інституту державної служби. Головною метою у процесі функціонування державної служби в Україні має бути відсутність як у системі в цілому, так і у окремих державних службовців будь-яких політичних мотивів, які б могли змусити їх жертвувати загальнодержавними чи загальносуспільними інтересами заради задоволення тих чи інших політичних амбіцій чи заради вигоди окремих політичних сил. Однак при цьому сам інститут державної служби не може бути виключеним з політики, оскільки саме завдяки йому відбувається реалізація практично всіх без винятку дій у сфері політичної діяльності. Більш того, політика та політичні рішення набувають свого оформлення і конкретизації в діях структурних елементів цілісної системи державної служби, які, уособлюючи державу і державну владу, виступають тим специфічним механізмом, що безпосередньо репрезентує державу у її взаємодії з суспільством та окремими громадянами. Таким чином, проблеми реформування державної служби, підвищення рівня її професійності та ефективності слід розглядати не як суто технічні завдання в адміністративній сфері, але як важливі політичні цілі, які є необхідним кроком у процесі формування в Україні демократичної системи державної влади. 4. Важливим моментом реформування системи державної служби, який дозволяє органічно поєднати її з новою системою державного управління, є встановлення чітких зв’язків між такими двома сферами, як політична та адміністративна влада. У зв’язку з цим украй небезпечною виглядає спроба вивести державну службу з-під політичного контролю, оскільки у цьому випадку ми отримуватимемо появу нової гілки влади, яка поряд з класичними законодавчою, виконавчою та судовою владою може бути окреслена як «бюрократична влада». Тобто визначаючи критерії ефективності державної служби ми завжди вказуємо на два показники: а) якість надання управлінських послуг (сприяння реалізації суспільних потреб та інтересів); б) адекватність виконання завдань, які ставляться перед нею вищим політичним керівництвом держави. При цьому у випадку демократичної політичної системи, коли державна влада реалізується на засадах демократизму, не постає питання про те, які інтереси – державні чи суспільні – мають домінувати в діяльності державної служби, оскільки сама демократична держава (і відповідно всі її інститути включаючи інститут державної служби) перетворюється на засіб забезпечення сталого суспільного розвитку і суспільної безпеки. 5. Розвиток і вдосконалення державної служби в умовах перехідних країн відбувається під впливом двох груп факторів: а) властивості самого транзитивного періоду; б) глобальні чинники, зумовлені змінами загальних вимог до державної служби. Остання група факторів характеризує всі без винятку системи державної служби. Тобто, державна служба має бути не лише демократичною і відкритою, але й конкурентноздатною. Реалізація цієї мети, на думку автора, стає можливою завдяки такому комплексу заходів: залучення до державної служби талановитих і високоосвічених кадрів, які усвідомлюють відповідальність за здійснювану ними діяльність; стимулювання розвитку творчої атмосфери в системі державної служби; чітке нормативне врегулювання службової кар’єри; налагодження тісної взаємодії та відповідальності між органами державного апарату й структурами, що здійснюють підготовку та перепідготовку державних службовців; постійне вивчення прогресивного зарубіжного досвіду розвитку інституту державної служби; розвиток системи персонального стимулювання державних службовців за сумлінне й високопрофесійне виконання своїх службових обов’язків. Як свідчить досвід європейських держав, однією з головних проблем, з якими стикається державна служба в сучасних умовах є проблема її легітимності. Традиційним шляхом її розв’язання є підвищення рівня регламентації поведінки державних службовців (саме цей спосіб здебільшого застосовувався і в Україні). Однак, на сьогоднішній день цей спосіб вирішення проблеми легітимності державної служби не може вважатися задовільним. Тому, вдосконалюючи державну службу в Україні, на думку автора, доцільно застосувати альтернативний варіант, який було реалізовано у багатьох європейських державах. Його суть полягає у створенні спеціальних органів, які, не маючи безпосередніх адміністративних повноважень, покликані спостерігати за порушеннями етики поведінки державних службовців і доводити цю інформацію до вищих органів управління державною службою, правоохоронних органів, спеціальних контрольних органів та громадськості. 6. У процесі подальшого розвитку державної служби в Україні, на думку автора, доцільно виокремити чотири основні напрями нормативно-правової діяльності: а) діяльність, спрямована на посилення правових гарантій, соціальної і моральної захищеності державних службовців у ході виконання ними своїх професійних обов’язків; б) діяльність, спрямована на створення чіткого механізму відповідальності державних службовців, узгодженого з нормами адміністративного, цивільного, фінансового, трудового та кримінального права, який, зокрема, гарантував би політичну нейтральність на державній службі; в) діяльність щодо юридичного визначення комплексу контрольних параметрів оцінювання діяльності державних службовців та запровадження системи адміністративної юстиції; г) діяльність, спрямована на боротьбу з негативними явищами в системі державної служби. Удосконаленню законодавства про державну службу сприятиме робота над систематизацією вже існуючої нормативно-правової бази. На думку автора, найбільш оптимальним шляхом розв’язання цієї проблеми є підготовка єдиного кодифікованого акту щодо державної служби, оскільки намагання вирішувати проблеми державної служби паліативним шляхом призводить до того, що вона втрачає публічно-правовий характер. Разом з тим зазначений процес кодифікації дозволить усунути ті численні суперечності, які були накопичені на сьогоднішній день у процесі регулюванні державної служби в Україні. Основними питаннями, які повинні знайти своє відображення у цьому нормативно-правовому акті є: визначення поняття державної служби, її видів та зв’язків зі службою в органах місцевого самоврядування, поняття службової посади та державного службовця (разом із чітким визначенням його прав, обов’язків та обмежень, що накладаються на нього як на державного службовця); класифікація посад; регламентація порядку вступу на державну службу, її проходження і припинення, гарантії та компенсації, відповідальність державних службовців та фінансування державної служби. |
