У висновках дисертації викладено наукові та практичні результати проведеного дослідження, наведено нове вирішення наукового завдання, яке полягає в аналізі організаційно-правових засад охорони прав на торговельну марку. Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі: 1. Існуючі у Законі України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” правові норми мають прогалини, суперечливі положення та інші неузгодження і потребують удосконалення охорони прав на торговельну марку. З цією метою запропоновано внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” додаткових правових норм про можливість дострокового припинення дії свідоцтва на торговельну марку. 2. Аналіз змісту статті 51-2 КУпАП дає підстави визначити, що до даної статті включені не всі об’єкти права інтелектуальної власності, які потребують адміністративно-правової охорони, а норми даної статті не в змозі забезпечити відповідну адміністративно-правову охорону об’єктів інтелектуальної власності, що говорить про її малу ефективність при застосуванні адміністративно-правових санкцій. У зв’язку з викладеним вважається доцільним на підставі аналізу Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, розмір застосування адміністративної відповідальності за порушення прав на торговельну марку в адміністративному законодавстві значно розширюється. 3. Проведений аналіз адміністративного законодавства у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності дозволив з’ясувати про доцільність притягнення до адміністративної відповідальності у відповідності до ст. 51-2 КУпАП та ст. 223 Проекту Кодексу України про адміністративні проступки, суб’єкта адміністративного проступку – посадової особи, а також фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності. На нашу думку, є помилкою відсутність у вказаних статтях зазначених суб’єктів, оскільки посадові особи, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, насамперед ті, які здійснюють свою діяльність з найманими працівниками, повинні нести адміністративну відповідальність не тільки за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності своїми діями, вони також повинні забезпечити дієвий контроль за своїми підлеглими від таких порушень, а у разі їх вчинення нести адміністративну відповідальність. 3. З метою посилення контрольно-наглядової функції держави за дотриманням вимог нормативно-правових актів всіма суб’єктами господарювання у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності пропонується створення на базі Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю МВС України і державних інспекторів з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності – Державної служби з охорони об’єктів інтелектуальної власності, яка повинна бути підпорядкована МВС України та наділена повноваженнями, передбаченими Законом України „Про міліцію”. 4. Необхідність державного впливу на відносини у сфері інтелектуальної власності визначається як вимогами власників прав на такі об’єкти, так і публічних інтересів суспільства і держави щодо охорони прав інтелектуальної власності. Важливою гарантією захисту власників права на торговельну марку є дієвий механізм державного контролю за дотриманням законодавства про інтелектуальну власність посадовими Державного департаменту інтелектуальної власності. З цією метою обґрунтовується доцільність притягнення до юридичної відповідальності посадової особи Держдепартаменту за порушення нею порядку видачі свідоцтва на торговельну марку або за відмову реєстрації прав на торговельну марку. 5. З метою удосконалення митного законодавства запропоновано: а) теоретичне визначення поняття адміністративного захисту прав на торговельну марку: під заходами адміністративного захисту прав на торговельну марку потрібно розуміти сукупність заходів адміністративного припинення та застосування адміністративної відповідальності до винної особи, а також відновлення і визнання прав власника, які застосовують митні органи та місцеві суди (судді) за власною ініціативою або заявою чи скаргою зацікавленої особи до митних органів чи суду та є заходами адміністративного захисту прав на торговельну марку; б) з метою термілогічної єдності є доцільним доповнити ст. 1 Митного кодексу України легальним визначення поняття “правовласник“: “Правовласник – це особа, яка має виключне право розпорядження об’єктом інтелектуальної власності на свій власний розсуд або надання такого права іншій особі відповідно до чинного законодавства”; в) включення ст. 320 „Відповідальність за порушення митних правил ”Митного кодексу України правової норми, згідно з якою відповідальність за порушення митних правил повинні нести посадові особи підприємств, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю. 6. Проведений аналіз Митного кодексу України дозволяє дійти висновку про наявність певних неузгодженостей його правових норм. З прийняттям Верховною Радою України від 16 листопада 2006 року Закону України „Про внесення змін до Митного кодексу України (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України)”, відповідно до якого Митний кодекс України доповнено статтею 257-1 „Призупинення митного оформлення товарів за ініціативою митного органу”, а статтю 345 Митного кодексу України викладено в іншій редакції. На нашу думку, наявність у нормах вищезазначених статей кваліфікуючої ознаки „товарів, призначених для виробничої або іншої підприємницької діяльності”, а також відсутність у ст. 1 „Визначення основних термінів і понять” такого визначення у митному законодавстві у майбутньому, на нашу думку, буде призводити на практиці до відповідних судових непорозумінь, а тому вбачаємо за доцільне внести дане поняття до ст. 1 Митного кодексу у такій редакції: „Товари, призначені для виробничої або іншої підприємницької діяльності – при ввезенні на митну територію України або вивезенні за межі цієї території, що містять об’єкти інтелектуальної власності і порушують права власника, є контрафактними”. 7. У зв’язку з прийняттям ряду нових законів, зокрема нових Цивільного та Господарського кодексів України, необхідно привести законодавство у сфері охорони прав на торговельну марку у відповідність до прийнятих нормативних актів. З цією метою сформульована та запропонована пропозиція внести зміни у Закон України „ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, якими привести термінологію цього закону у відповідність до термінології Цивільного та Господарського кодексів України, а саме поняття „знак для товарів і послуг” замінити на поняття „торговельна марка” 8. Для правильної кваліфікації адміністративного правопорушення за ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення сформовано рекомендації щодо удосконалення складання уповноваженими особами протоколів за порушення прав на торговельну марку. Необхідно зафіксувати не тільки факт незаконного використання торговельної марки або іншого об’єкта інтелектуальної власності, а також звернути особливу увагу на формулювання об’єктивної сторони правопорушення, оскільки нез’ясування таких обставин і не фіксування їх у протоколі може бути підставою для закриття провадження у справах або скасування судових рішень через не доведення дій правопорушника як незаконне використання торговельної марки, в обсязі, необхідному для застосування санкцій, передбачених ст. 51-2 КУпАП. | 