Анотація до роботи:

Стрєльникова І.Ю. Організаційно-правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства в УСРР (1917 – 1929 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – м. Харків, 2009.

У роботі досліджено організаційно-правові засади становлення, розвитку зовнішньополітичного відомства УСРР з виділенням окремих етапів, згортання його діяльності з утворенням СРСР, функціонування місцевих органів НКЗС СРСР на території УСРР. Проаналізовано правове забезпечення діяльності НКЗС УСРР. Визначено вплив Москви на НКЗС УСРР через партійну залежність УСРР від РСФРР.

Показано зміни в системі органів зовнішніх зносин після утворення СРСР, що призвели до позбавлення УСРР статусу самостійного суб’єкта міжнародного права.

Висвітлено протистояння між РНК УСРР і НКЗС СРСР у питанні закріплення на правовому рівні за Уповноваженим НКЗС СРСР при уряді УСРР більш широких прав у зовнішньополітичній діяльності.

У висновках автор формулює найважливіші результати дисертаційного дослідження, наводить теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні організаційних і правових засад функціонування зовнішньополітичного відомства УСРР та уповноважених органів НКЗС СРСР в УСРР у 1917 – 1929 роках.

Одержані в процесі дослідження результати викладені в таких висновках:

1. Аналіз історіографії показав, що дослідження теми зовнішньополітичних органів УСРР залежало від політичної ситуації в Україні.

2. Становлення та розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР відбувалися в складних умовах, причинами яких були: по-перше, політична нестабільність протягом 1917 – 1920 років; по-друге, брак відповідного власного досвіду; по-треттє, відсутність висококваліфікованих дипломатичних кадрів; по-четверте, протистояння РСФРР.

Зовнішньополітичне відомство УСРР протягом 1917 – 1922 рр. пройшло декілька етапів організаційної та структурної розбудови:

1. 17 грудня 1917 р. – березень 1918 р. – діяльність Народного секретарства міжнаціональних справ;

2. березень – квітень 1918 р. – діяльність Народного секретарства в закордонних справах;

3. 28 листопада 1918 р. – 29 січня 1919 р. – діяльність іноземного відділу в складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України;

4. 29 січня – липень 1919 р. – діяльність Народного комісаріату закордонних справ у складі Ради народних комісарів УСРР;

5. березень 1920 р. – 18 жовтня 1922 р. – відновлення діяльності НКЗС УСРР, розбудова апарату наркомату;

6) 18 жовтня 1922 р. – 20 вересня 1923 р. – згортання апарату та діяльності НКЗС УСРР.

3. У діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР можна виділити декілька періодів його активності. Протягом 1917 – 1920 рр. НКЗС УСРР майже не проводив зовнішньополітичної діяльності. Це пояснюється складним внутрішнім і міжнародним становищем УСРР, що спричинило відсутність умов для функціонування НКЗС УСРР. Переломним у відношенні проведення зовнішньополітичної діяльності став 1920 р., коли УСРР уклала свої перші міжнародні угоди, тобто розпочала вихід на міжнародну арену. Найбільшої активності діяльність НКЗС УСРР досягла в 1921 – 1922 рр. У цей час були укладені більшість міжнародних угод, встановлені дипломатичні відносини з іноземними державами, сформувався розгалужений апарат НКЗС УСРР. У структурі зовнішньополітичного відомства УСРР можна виділити: центральний апарат НКЗС УСРР; місцеві органи НКЗС УСРР (уповноважені НКЗС в Київі та Одесі); закордонні органи (повноважні представництва та консульства УСРР за кордоном, дипломатичні місії, тимчасові представницькі органи).

Водночас, із точки зору автора, значною мірою не вдалося вирішити проблеми кадрового забезпечення НКЗС УСРР, зокрема, підвищення фахового рівня його співробітників, не досягнуто позитивних результатів у координації роботи з інформування центрального відомства НКЗС і його органів на місцях.

4. Система закордонних органів УСРР склалася в 1921 – 1922 роках. До цього часу не доводиться говорити про її існування, що пояснюється відсутністю умов для їх організації у зв’язку зі складним політичним становищем, в якому перебувала Україна на той час. УСРР досягла значних результатів у встановленні дипломатичних відносин з іноземними державами. Наприкінці 1922 р. представники УСРР перебували в Польщі, Австрії, Німеччині, Латвії, Естонії, Литві, Чехословаччині, Болгарії, Туреччині, Італії, Англії, РСФРР. УСРР встановлювала дипломатичні відносини з іноземними державами шляхом: відправлення до іноземних держав повноважних представництв УСРР; відправлення до іноземних держав торговельних представництв; призначення повноважних представників за сумісництвом; представництва УСРР російськими повноважними представниками.

Українські дипломатичні представники за кордоном стикалися з багатьма труднощами – брак досвіду, фахівців, технічних можливостей, а також протистояння російських дипломатів, що свідчило про небажання РСФРР бачити самостійні українські представництва за кордоном.

5. Зовнішньополітична діяльність НКЗС УСРР, принципи та напрями зовнішньої політики Радянської України протягом 1917 – 1922 рр. визначалися КП(б)У, яка в свою чергу діяла відповідно до вказівок РКП(б). Партійна залежність обумовила той факт, що окремі зовнішньополітичні акції УСРР і зовнішня політика УСРР в цілому залежали від політики РСФРР. НКЗС УСРР приймав важливі рішення у сфері зовнішніх зносин за погодженням із Москвою.

6. Зовнішньополітична активність УСРР була явищем тимчасовим, а її згортання – процесом послідовним. Про це свідчать такі факти: 1) відсутність зовнішньополітичного відомства у складі першого українського радянського уряду; 2) форми діяльності – спільні виступи УСРР і РСФРР із зовнішньополітичними акціями, укладення спільних договорів, угод з іноземними державами, репрезентування УСРР російськими дипломатами в якості повноважних представників на переговорах, міжнародних конференціях тощо; 3) усі важливі рішення в зовнішньополітичній сфері приймалися виключно за погодженням із РСФРР через директиви ВКП(б); 4) ліквідація НКЗС УСРР з утворенням Союзу РСР.

7. Однією із найважливіших умов функціонування НКЗС УСРР було відповідне правове забезпечення його діяльності, яке залежало від багатьох чинників: політичної стабільності в країні, належних умов функціонування законодавчих органів, чітко визначеного кола законодавчих завдань, наявного механізму реалізації прийнятих законодавчих актів. Аналізуючи стан правового забезпечення діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР, автор виділила декілька періодів: 1) кінець 1917 – 1919 р.; 2) 1920 рік; 3) 1921 – 1922 рр.

Автором проведено класифікацію нормативно-правових актів, що регулювали діяльність зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 – 1922 рр., критеріями якої виступили: територіальність (зовнішні та внутрішні), органи прийняття (нормативно-правові акти, прийняті Всеукраїнським з’їздом Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, ВУЦВК, РНК, НКЗС), сфера регулювання (стосовно діяльності центрального апарату НКЗС і його місцевих органів, представництв УСРР за кордоном, іноземних представництв в УСРР, консульської служби, правового статусу іноземців в УСРР та громадян УСРР за кордоном). Рівень правового регулювання діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 – 1922 рр. відповідав об’єктивній реальності.

8. Після утворення Союзу РСР суверенітет УСРР був позбавлений однієї із складових частин – незалежності в спілкуванні із зовнішнім світом. УСРР була позбавлена повноважень у сфері зовнішньополітичних відносин і припинила відігравати активну роль на міжнародній арені. УСРР стала складовою частиною єдиної централізованої держави, а тому більше не виступала самостійним суб’єктом міжнародних відносин і, як наслідок, не мала самостійної системи органів зовнішніх зносин. УСРР не провадила власної зовнішньої політики, а лише опосередковано брала участь у здійсненні єдиної союзної зовнішньої політики. Інтереси УСРР у зовнішньополітичній сфері нерідко ігнорувалися загальносоюзними органами, пропозиції та зауваження її органів відхилялися з формальних причин.

Проаналізувавши права УСРР у галузі зовнішньої політики, автор робить висновок, що роль республіки у вирішенні зовнішньополітичних питань протягом 1923 – 1929 рр. не можна визнати активною, як це стверджували за радянських часів.

Зі вступом УСРР до складу Союзу РСР український НКЗС припинив своє існування більш ніж на 20 років. За цей час було упущено колосальний досвід роботи та необхідні зв’язки з іноземними державами.

9. Утворення СРСР призвело до реорганізації системи центральних органів зовнішніх зносин, в результаті чого була утворена та юридично закріплена нова система державних органів зовнішніх зносин, в основі якої лежав принцип централізму.

Система зовнішньополітичних органів протягом 1923 –1929 рр. мала такий вигляд: загальносоюзні внутрішньодержавні органи (З’їзд Рад СРСР, ЦВК СРСР, Президія ЦВК СРСР, РНК СРСР, НКЗС СРСР); загальносоюзні закордонні органи (повноважні та консульські представництва СРСР, в яких засновувалися посади українських радників та секретарів); республіканські органи влади та управління (Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК, РНК УСРР); місцеві органи НКЗС СРСР (Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР, агенти НКЗС СРСР у Києві та Одесі).

Таким чином, Союз РСР утворив єдину централізовану систему органів зовнішніх зносин, яка забезпечила усунення союзних республік від здійснення зовнішньої політики та міжнародного спілкування.

10. Правовий статус Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР та агентів НКЗС СРСР на території УСРР визначався загальносоюзними нормативними актами. Спеціального нормативного акта з визначення правового статусу вищезазначених органів та регулювання їхньої діяльності прийнято не було. УСРР виборювала від СРСР поступки стосовно розширення прав Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР з метою забезпечення реальної участі у зовнішньополітичній діяльності. Уповноважений НКЗС СРСР при уряді УСРР і агенти НКЗС СРСР були місцевими органами загальносоюзного НКЗС. Формування штатів Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, кошторис, взаємодія з республіканськими органами підлягали суворому контролю з боку НКЗС СРСР. Ініціативи місцевих органів НКЗС СРСР на території УСРР, спрямовані на створення належних умов для їх функціонування, не знаходили підтримки в загальносоюзних органах.

Наприкінці 1920-х рр., а з 1929 р. особливо (коли Конституція УСРР 1929 р. не закріпила за республікою розгляд і участь у розгляді зовнішньополітичних питань), повноваження Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР обмежувалися виключно технічною роботою.

11. Передача Союзу РСР зовнішньополітичних функцій призвела до ліквідації дипломатичних і консульських представництв УСРР за кордоном. При загальносоюзних дипломатичних представництвах (у тих країнах, де дозволили НКЗС СРСР та ВКП(б)) УСРР заснувала посади радників і секретарів. Але право УСРР на участь у зовнішньополітичній діяльності через зазначені посади виявилося формальним. Інститут радників і секретарів не забезпечив УСРР належної участі в здійсненні зовнішньої політики, можливості захисту інтересів республіки на міжнародній арені, її громадян за кордоном. Причинами формальності та недієвості даного інституту стали: відсутність правових норм, які б визначали правовий статус радників і секретарів; союзна кадрова політика із свавільним переміщенням українських представників; обмежувальні директиви НКЗС СРСР.

В 1929 р. з посиленням централізації влади та початком ствердження тоталітарного режиму, діяльність УСРР щодо виборювання своїх прав на реальну участь у закордонній зовнішній політиці була зведена нанівець.

Публікації автора:

1. Стрєльникова І. Ю. Розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 – 1923 роках // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. – 2006. – Вип. 11. – С. 215 – 221.

2. Стрєльникова І. Ю. Органи зовнішньої політики Радянської України після утворення Союзу РСР // Право і безпека. – 2006. – Т. 5. – № 4. – С. 158 – 161.

3. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання діяльності органів зовнішніх зносин УСРР у 1918 – 1922 роках // Форум права. – 2007. – № 2. – С. 206 – 210. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07sijuur.pdf.

4. Стрєльникова І. Ю. Розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР (1917 – 1922 рр.) // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу – 2005” (19–30 вересня 2005). Том 14: Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 28 – 30.

5. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання зовнішньополітичної діяльності УСРР (1917 – 1922 рр.) // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень – 2006” (17–28 липня 2006 р.). Том 5. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 12 – 15.

6. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання діяльності органів зовнішніх зносин УСРР // Збірник докладів І Всеукраїнської науково-практичної конференції “Наукові засади і проблеми реалізації прав і свобод в процесі створення та розвитку демократичної держави” (17 – 20 травня 2007 р.). – Феодосія: Видавничий відділ ФФЕА КУРВ, 2007. – С. 54 – 63.

7. Стрєльникова І. Ю. Управління уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР // Материали за 3-а Международна научна практична конференция “Наука и образование без граница – 2007” (16–27 декември 2007 г.). Том 10: Закон. Политика. Философия. Държавна администрация. – София: “Бял ГРАД-БГ” ООД, 2007. – С. 3 – 5.

8. Стрєльникова І. Ю. Правові засади становлення НКЗС УСРР у 1917 – 1922 рр. // Матеріали “круглого столу” “До 90-річчя початку відродження української національної державності” (21 березня 2007 р., м. Харків) // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – №2 (49). – С. 270.