Анотація до роботи:

Бараш Є.Ю. Організаційно-правові засади діяльності установ виконання покарань. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2006.

Дисертацію присвячено аналізу та вирішенню організаційно-правових проблем діяльності установ виконання покарань. Досліджуються особливості становлення та розвитку інституту виконання покарань. Аналізується зарубіжний досвід управління пенітенціарними установами. Характеризується сучасний стан організації діяльності установ виконання покарань. Досліджуються особливості правового регулювання діяльності органів та установ кримінально-виконавчої системи. Аналізується правовий статус установ виконання покарань, зокрема: цілі, завдання, функції, права, обов’язки та відповідальність установ виконання покарань та їх працівників. Визначаються особливості управління установами виконання покарань. Характеризується кадрове забезпечення кримінально-виконавчої системи України. Досліджуються правові засади взаємодії під час виконання кримінальних покарань. Сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань.

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правових засад діяльності установ виконання покарань.

До основних результатів, одержаних внаслідок проведеного дослідження, віднесено:

з теоретичних питань:

1. Систему установ виконання покарань визначено як закріплену нормативно-правовими актами сукупність державних органів та установ спеціально створених для виконання кримінальних покарань, які мають єдину загальну мету та завдання, а також єдиний організаційно-координуючий орган управління.

2. Правовий статус установ виконання покарань визначено як передбачену у нормативно-правових актах систему їх цілей, завдань, функцій, обов’язків, прав та відповідальності, а також адміністративні процедури їх діяльності.

3. Управління установами виконання покарань визначено як заснований на законі і підзаконних актах цілеспрямований, у межах компетенції вплив суб’єкта управління на об’єкт управління з метою вирішення кримінально-виконавчих завдань.

4. До основних компонентів управлінської системи установ виконання покарань належать: суб’єкт управління, об’єкт управління, управлінський вплив, прямі та зворотні зв’язки.

5. Взаємодію в сфері кримінально-виконавчої діяльності визначено як такий стан взаємозв’язків між суб’єктами спільної діяльності, при якому вони справляють взаємний вплив один на одного та на відповідну сферу правовідносин з метою ефективного виконання як загальних так і спеціальних завдань щодо забезпечення виконання кримінальних покарань.

6. Правове регулювання діяльності кримінально-виконавчих установ визначено як нормативно-організаційний вплив суб’єктів нормотворчого процесу щодо врегулювання та впорядкування засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають з приводу визначення цілей, принципів, завдань та функцій установ виконання покарань, їх оптимальної організаційної структури з метою їх впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб.

• з організаційних питань:

1. Державне фінансування на даному етапі не може задовольнити і покрити всі необхідні витрати на розвиток і налагодження умов відповідного утримання спецконтингенту і нормальної роботи установ виконання покарань. Виходом із такого становища є створення недержавної системи виконання покарань. У таких закладах засуджені будуть самостійно оплачувати своє перебування або це будуть робити за них інші особи. При цьому їм забезпечуватимуться прийнятні умови існування. Така організація недержавної системи виконання покарань дозволить зменшити навантаження на державний бюджет, збільшити зайнятість населення.

2. До основних напрямків підвищення ефективності управління установами виконання покарань віднесено: удосконалення правової основи управління; розширення самостійності в роботі низових ланок установ виконання покарань; розширення громадського контролю; постійне вдосконалення форм та методів управління; удосконалення роботи з персоналом установ виконання покарань; підвищення ефективності навчання персоналу шляхом удосконалення матеріально-технічної бази навчальних закладів.

3. Реформування системи виконання покарань повинно здійснюватись за такими напрямками: створення якісно нової законодавчої та підзаконної нормативної бази з використанням досвіду зарубіжних країн; зміна показників діяльності установ виконання покарань, так званих „критеріїв ефективності діяльності”; висвітлення в засобах масової інформації основних напрямів діяльності установ виконання покарань; розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази установ виконання покарання, створення належних умов тримання засуджених; впровадження нових форм і методів соціально-психологічної роботи із засудженими; розробка і впровадження нових методів і засобів карально-виховного впливу на засуджених і соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі; підготовка та залучення до роботи в установах кримінально-виконавчої системи висококваліфікованих фахівців; підвищення якості наукових досліджень в сфері кримінально-виконавчої діяльності.

• з удосконалення правового регулювання діяльності установ виконання покарань:

0. У ст.11 чинного КВК України доцільно закріпити таку систему органів та установ виконання покарань: Державний департамент України з питань виконання покарань та його територіальні органи управління на місцях, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони.

1. В окремій статті (пункті) Кримінально-виконавчого кодексу України чи Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України” повинна бути закріплена .мета діяльності установ виконання покарань, а саме „виправлення та перевиховування засуджених у дусі чесного ставлення до праці, дотримання норм моралі, точного виконання законів та інших нормативних установлень, їх ресоціалізація, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими”. Ця загальна мета повинна бути доповнена спеціальною метою, залежно від напрямку діяльності конкретних видів установ виконання покарань.

2. Необхідним є нормативне визначення загальних завдань, прав та обов’язків установ виконання покарань у Кримінально-виконавчому кодексі чи у Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”.

3. До завдань Державного департаменту України з питань виконання покарань, які містяться в п.3 Положення про нього варто віднести також такі: узагальнення зарубіжного досвіду кримінально-виконавчої діяльності; організація культурно-масової, просвітньої і соціальної роботи з персоналом установ виконання покарань; організація інформаційно-аналітичної та методичної роботи, поточного та перспективного планування, впровадження в діяльність підлеглих підрозділів кримінально-виконавчої системи сучасної організації праці та управління; організація роботи зі зміцнення дисципліни та законності в діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, дотримання прав і законних інтересів громадян, забезпечення повного, об’єктивного та всебічного дослідження обставин надзвичайних подій; організація та координація взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю в сфері виконання покарань.

4. Беручи до уваги відсутність комплексного нормативно-правового акту в сфері взаємодії установ виконання покарань з державними органами та громадськими організаціями, потрібно прийняти відповідну Інструкцію, де визначити: поняття взаємодії в сфері кримінально-виконавчої діяльності; принципи, мету та завдання взаємодії; напрямки та форми взаємодії; правовий статус суб’єктів взаємодії, органи управління взаємодією (координуючі органи) за напрямками кримінально-виконавчої діяльності; права та обов’язки суб’єктів підчас взаємодії; контроль, нагляд та відповідальність за неналежну взаємодію.

Публікації автора:

1. Бараш Є.Ю. Сучасний стан організації діяльності установ виконання покарань // Право і безпека. – 2004. – № 3/4. – С. 44-48.

2. Бараш Є.Ю. Зарубіжний досвід пенітенціарної діяльності // Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – Вип. 27. – С. 63-69.

3. Бараш Є.Ю. Становлення та розвиток інституту виконання покарань // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 26. – С. 156-163.

4. Бараш Є.Ю. Система установ виконання покарань // Право і безпека. – 2005. – № 4/1. – С. 41-43.

5. Бараш Є.Ю. Поняття та елементи правового статусу установ виконання покарань // Право і безпека. – 2005. – № 4/4. – С. 40-44.