У результаті проведеного дисертаційного дослідження отримані наступні висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення нормативно-правового регулювання та діяльності підрозділів ветеринарної міліції. 1. Визначено, що підрозділи ветеринарної міліції – це державні органи МВС України, функцією яких є забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя країни, тобто забезпечення захисту життя і здоров’я людей та тварин від ризиків, пов’язаних з хворобами тварин, включаючи зоонози, а також забезпечення оптимальних умов життя тварин, що запобігають хворобам і шкідливому впливу факторів довкілля на їх здоров’я та продуктивність. 2. Зміст професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління в галузі ветеринарної медицини полягає у здійсненні державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням фізичними та юридичними особами вимог ветеринарно-санітарних заходів, головними серед яких виступають протиепізоотичні заходи, тобто заходи щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин. Це дає підстави для юридичного перейменування “підрозділів ветеринарної міліції” на “ветеринарну міліцію” шляхом внесення відповідних змін до Закону України “Про ветеринарну медицину” та Положення про підрозділи ветеринарної міліції. 3. Підрозділам ветеринарної міліції притаманна вся необхідна сукупність характерних рис для закріплення за ними правового статусу органів державної ветеринарної медицини, частковим законодавчим підтвердженням чого є нормативна регламентація основ їх функціонування розділом ІІ Закону України “Про ветеринарну медицину” під назвою “Державне управління в галузі ветеринарної медицини”. З цією метою необхідно включити підрозділи ветеринарної міліції у зміст поняття “органи державної ветеринарної медицини” Закону України “Про ветеринарну медицину”, а саме: “Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, ветеринарна міліція”, а також викласти частину 3 статті 7 цього Закону в такій новій редакції: “Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, ветеринарна міліція становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини”. 4. Підрозділи ветеринарної міліції як складовий елемент системи органів державного управління у галузі ветеринарної медицини є органами “нижчого” управлінського рівня, що опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів України як органу “загальної” компетенції “вищого” управлінського рівня через пряме підпорядкування органам “спеціальної” компетенції “середнього” рівня, а саме частковому організаційному – МВС України та частковому функціональному – Державному департаменту ветеринарної медицини. 5. Структуру підрозділів ветеринарної міліції складають, по-перше, Управління підрозділів ветеринарної міліції як “вища” їх ланка, що підпорядкована органам державної виконавчої влади вищого рівня, а саме частково функціонально – Державному департаменту ветеринарної медицини та частково організаційно – МВС України, по-друге, відділи та відділення підрозділів ветеринарної міліції як “нижчі” їх ланки, які безпосередньо підпорядковані Управлінню підрозділів ветеринарної міліції, а також опосередковано підпорядковані МВС України та Державному департаменту ветеринарної медицини через пряме підпорядкування їхнім територіальним органам. 6. Посадові особи підрозділів ветеринарної міліції, які за правовим статусом є державними інспекторами ветеринарної медицини з відповідним обсягом правосуб’єктності відповідно до Закону України “Про ветеринарну медицину”, теоретично мають всю сукупність прав та обов’язків працівників міліції, визначених Законом України “Про міліцію”. Практичне використання останніх здійснюється у межах, необхідних для виконання професійних завдань у галузі ветеринарної медицини, що закріплено відповідними нормативно-правовими актами. 7. Нормативна регламентація прав та обов’язків посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції, що визначена Положенням про підрозділи ветеринарної міліції, потребує удосконалення, зокрема стосовно приведення їх у відповідність до положень Закону України “Про ветеринарну медицину”, що визначають компетенцію державних інспекторів ветеринарної медицини для здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням фізичними та юридичними особами вимог ветеринарно-санітарних заходів. 8. Об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду виступають визначальним чинником, що встановлює межі здійснення підрозділами ветеринарної міліції контрольної та наглядової діяльності як видів державного управління у галузі ветеринарної медицини. Наведене в роботі законодавче визначення поняття “об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду” є самостійними розробками автора, що були використані при розробці проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про ветеринарну медицину” (Акт впровадження від 21.03.2007 р.). 9. Під “взаємодією” підрозділів ветеринарної міліції з іншими органами державної виконавчої влади України щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин треба розуміти засновану на чинному законодавстві діяльність підрозділів ветеринарної міліції, узгоджену за цілями, місцем і часом у межах їх компетенції, спрямовану на безумовне дотримання фізичними та юридичними особами вимог карантинних ветеринарно-санітарних заходів, а також повне й швидке розкриття правопорушень у галузі ветеринарної медицини. 10. Підзаконна регламентація діяльності підрозділів ветеринарної міліції здійснюється такими видами нормативно-правових актів: Указами Президента України; постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України; наказами МВС та Міністерства аграрної політики України; наказами, інструкціями, положеннями, правилами та листами Державного департаменту ветеринарної медицини. 11. Організаційно-правові засади діяльності підрозділів ветеринарної міліції характеризуються, по-перше, широкими та неоднозначними визначеннями та вживанням юридичних термінів, що породжують непорозуміння в їх застосуванні, а також є однією з причин невідповідності прийнятих підзаконних нормативно-правових актів, по-друге, юридичною некоректністю висвітлення правових положень поряд із відсутністю належного обсягу нормативного регулювання. 12. Аналіз міжнародно-правових актів свідчить про необхідність удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності підрозділів ветеринарної міліції, що пов’язане, передусім, з необхідністю їх “внутрішньої” гармонізації, а також гармонізації з правом ЄС. При цьому зазначені процеси повинні відбуватись як системні перетворення, що передбачають формування не тільки якісно нового, але й ефективного механізму їх правозастосування. Конкретні пропозиції по удосконаленню вітчизняного законодавства та наближення його до стандартів ЄС подані автором у Законі України “Про ветеринарну медицину” та Законі України “Про безпечність та якість харчових продуктів”. 13. Розглядаючи процес гармонізації ветеринарного законодавства, у тому числі нормативні акти діяльності підрозділів ветеринарної міліції, потрібно враховувати, що можливості імплементації останніх у правову систему європейського законодавства залишаються обмеженими. Причинами цього є те, що, по-перше, законодавство про ветеринарну медицину не може та не повинно бути важким для сприйняття, що обмежує можливість „прямого взяття” правових конструкцій, техніко-юридичних способів викладення правового масиву тощо. По-друге, останні можуть використовуватись лише в достатньо адаптованому вигляді. По-третє, це правова нестабільність законодавчих актів, яка пов’язана з синхронністю їх прийняття. У цьому відношенні важливим аспектом удосконалення ветеринарного законодавства є чітке планування законодавчих робіт, що забезпечує прийняття нормативно-правових актів в узгодженому часовому аспекті. |
