Проведений аналіз організаційно-правових засад державного управління електроенергетикою в Україні дозволяє зробити наступні основні висновки. 1. Державне управління в галузі електроенергетики – це цілеспрямована діяльність органів виконавчої влади та інших управлінських органів, пов’язана із впливом на електроенергетику України та її окремі складові з метою забезпечення її ефективного функціонування, яка здійснюється за допомогою спеціальних засобів (функцій, методів та форм). 2. Об’єктами державного управління виступають окремі галузі соціального життя, в тому числі і електроенергетика як галузь економіки. Поняття електроенергетики є багатоплановим і може розглядатися у технічному, економічному та правовому аспектах. Електроенергетика як об’єкт державного управління являє собою галузь економіки України, що забезпечує споживачів електроенергією, а також її підгалузі (атомна, теплова і гідроенергетика) та структурні елементи (електростанції, енергогенеруючі, енергопостачальні та енергопередавальні компанії). 3. За обсягом компетенції щодо інших ланок та місцем в управлінській ієрархії всі органи та структурні одиниці електроенергетичної галузі можна умовно розділити на три групи: 1) ті, які є виключно суб’єктами державного управління електроенергетикою (органи виконавчої влади: Мінпаливенерго, НКРЕ та ін.); 2) одиниці, які виступають в ролі як суб’єктів, так і об’єктів управління (енергогенеруючі та енергопостачальні компанії: Державна акціонерна компанія “Укргідроенерго”, НАЕК “Енергоатом”, обленерго тощо); 3) структурні одиниці, які є лише об’єктами управління електроенергетикою (електростанції). 4. Особливості історії становлення і розвитку державного управління електроенергетикою, будучи обумовленими цілою низкою політичних, правових та економічних чинників, із 1917 р. пройшли дев’ять періодів (етапів), при цьому новітній етап його розвитку почався із 2005 р. 5. Принципи державного управління електроенергетикою – це обумовлені потребами розвитку енергетичної галузі науково обґрунтовані фундаментальні положення стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління електроенергетикою. Такими основними принципами є: підпорядкованість управління забезпеченню інтересів економічної безпеки держави, складовою якої є енергетична безпека, з урахуванням стратегічного характеру цієї галузі; спрямованість управління на врахування інтересів споживачів; оптимальне поєднання адміністративних та економічних методів; пріоритет в механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру; забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС; особлива роль в регулюванні галузі незалежного позавідомчого органу. 6. Досягненню мети державного управління електроенергетикою підпорядковані відповідні завдання, тобто основні напрями управлінської діяльності, що в конкретних умовах виступають етапами досягнення інтегральної мети державного управління цією галуззю, до яких належать: забезпечення енергетичної незалежності та енергетичної безпеки держави; оптимізація всіх елементів механізму державного управління галуззю; забезпечення необхідних ринкових перетворень в енергосекторі; створення належної нормативно-правової бази діяльності енергетичної галузі; створення умов для інтеграції України та її енергетичного сектора до ЄС. Функції державного управління в галузі електроенергетики – це обумовлені досягненням мети забезпечення ефективного функціонування цієї галузі і стабільного розвитку економіки України, підпорядковані вирішенню конкретних завдань основні види управлінської діяльності державних органів, пов’язані із їх впливом на енергетичну галузь як об’єкт управління. 7. Ключовим елементом механізму державного управління електроенергетикою є суб’єкти, що являють собою відповідні органи державного управління, які здійснюють керуючий або координуючий вплив на електроенергетичну галузь як об’єкт управління з метою забезпечення її оптимального функціонування. Існуюча система суб’єктів державного управління електроенергетикою є загалом неефективною. Загальними напрямами оптимізації цієї системи є, зокрема, консолідація управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади з метою усунення надлишкових та дублюючих функцій із збереженням існування окремого органу управління в атомній енергетиці; ліквідація деяких державних підприємств; чітке розмежування повноважень управлінських органів, а також створення умов для перетворення НКРЕ, з урахуванням досвіду держав ЄС, на реально незалежний позавідомчий орган регулювання електроенергетики з обов’язковим встановленням гарантій його незалежного статусу. 8. Методи державного управління електроенергетикою – це юридично значущі прийоми та способи, за допомогою яких органи державного управління здійснюють цілеспрямований вплив на енергетичну галузь як об’єкт управління з метою реалізації відповідних завдань та функцій. Ціноутворення, яке на сьогодні здійснюється виключно адміністративним шляхом, в перспективі повинно стати переважно економічним методом регулювання електроенергетики. Ефективне функціонування енергетичної галузі в Україні вимагає оптимального поєднання як прямих, так і непрямих методів державного управління. 9. В зарубіжних країнах не існує єдиної універсальної моделі державного управління електроенергетикою. Досвід іноземних держав свідчить про те, що загальних рецептів реформування управління електроенергетикою, прийнятних для всіх країн без винятку, немає, а тому використання позитивного досвіду іноземних держав повинно бути диференційованим і виваженим, враховувати політико-економічні особливості України. До найбільш суттєвих здобутків держав ЄС, які повинні бути використані в нашій країні, належать наступні: тенденція до поступової лібералізації енергетичного ринку зі збереженням значної ролі держави; створення умов для всебічного розвитку конкуренції на ринку генерації та продажу електроенергії; радикальне зменшення загальної кількості управлінських органів, забезпечення діяльності незалежного органу регулювання електроенергетики. 10. На сьогодні державне управління електроенергетикою в Україні є в цілому неефективним. Головною передумовою дієвості заходів із реформування організаційно-правового механізму управління електроенергетикою в Україні є їх комплексний і послідовний характер, а також наявність політичної волі у вищого керівництва держави при їх проведенні, при цьому здійснювані заходи повинні стосуватися всіх елементів цього механізму. Запропоновано виділення трьох етапів реформування механізму управління електроенергетикою в Україні з 2005 р. до 2015 р. 11. З метою удосконалення державного управління електроенергетикою та підвищення його ефективності пропонується: – в Законі України “Про електроенергетику” з метою обмеження надлишкового адміністративного регулювання в електроенергетиці, надійного забезпечення електроенергією економіки країни та стабільного ведення підприємницької діяльності в цій галузі закріпити ключові елементи організаційно-правового механізму державного управління електроенергетикою: визначити систему та компетенцію провідних органів виконавчої влади в галузі управління електроенергетикою, зокрема, Мінпаливенерго та Держатомрегулювання; завдання та спеціальні функції державного управління електроенергетикою (ст.5-1); методи державного управління електроенергетикою (ст.5-2), а також визначити засади державної політики і чіткий механізм ціноутворення в електроенергетиці (ст.17); – визначити у підзаконних актах (наприклад, постановах Кабінету Міністрів України або наказах Мінпаливенерго) чіткий порядок здійснення (методику) контрольно-наглядових, регулятивних, ліцензійних, реєстраційних, дозвільних та інших функцій і методів державного управління електроенергетикою з метою прозорості їх реалізації; - з огляду на програмно-орієнтаційний та стратегічний характер спеціальних принципів державного управління електроенергетикою закріпити їх в Енергетичній стратегії України; - на законодавчому рівні забезпечити чітке визначення та розподіл управлінських повноважень між центральними органами виконавчої влади, які здійснюють управління в електроенергетичній галузі; - прийняти (на підставі внесення змін та доповнень в існуючі проекти) спеціальний закон про статус НКРЕ, в якому повинні знайти закріплення, зокрема, порядок призначення голови НКРЕ (Верховною Радою України за поданням Президента України), незалежність кадрової політики, незалежні гарантовані джерела фінансування, основні регуляторні функції, санкції для правопорушників, відповідальність органу регулювання; - прийняти відповідні підзаконні акти з метою реалізації положень “Закону України “Про електроенергетику” щодо відповідальності постачальників за якість енергопостачання; - ліквідувати Міністерство вугільної промисловості України із передачею його функцій Мінпаливенерго; - ліквідувати Державне підприємство “Укренергоконсалтинг” із передачею його функцій Міністерству юстиції України та Фонду державного майна; - вивести ЧАЕС із підпорядкування МНС України та передати її в управління Держатомрегулюванню; - прийняти закон “Про корпоратизацію підприємств електроенергетики”, в якому будуть визначені підприємства електроенергетики, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, а також закон “Про особливості приватизації об’єктів електроенергетики”, який би визначав особливості приватизації окремих об’єктів електроенергетики; - виключити із п. “г” ч.2 ст.5 Закону України “Про приватизацію державного майна” вказівку про те, що не підлягають приватизації гідроелектростанції та теплоелектроцентралі, а також виключити зазначені об’єкти із переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, затвердженого Законом України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 р.; - привести вітчизняне законодавство у відповідність до вимог та стандартів ЄС в цій галузі з метою – в перспективі – їх повної гармонізації; - провести в перспективі кодифікацію енергетичного законодавства та розробити, зокрема, Ядерний кодекс (Кодекс ядерної енергетики), який забезпечить нормативне регулювання всіх питань, пов’язаних із атомною енергетикою (принципи і методи регулювання, органи управління та їх компетенція, захист атомних об’єктів, охорона довкілля, в тому числі забезпечення радіаційної безпеки, питання, пов’язані із ядерно-паливним циклом, в тому числі, зберігання та переробка відпрацьованого ядерного палива тощо), а також Енергетичний кодекс. | 