У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання щодо усунення наявної невідповідності організації та правового регулювання митного контролю вимогам міжнародних норм і стандартів, а також підвищення ефективності контрольної діяльності митних органів України. На сучасному етапі розвитку митна система зустрілася з низкою проблем, пов’язаних, з одного боку, з прагненням держави інтегруватися в європейську спільноту, що вимагає адаптації митного законодавства до загальновизнаних норм і стандартів митної діяльності, а з іншого – з неможливістю ефективно виконувати поставлені завдання за умов украй нестабільного, не розвинутого належною мірою митного законодавства. Саме тому в дисертації головна увага зосереджена на дослідженні організаційно-правових засад митного контролю, здійснювати який покликані митні органи. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані у вигляді нижченаведених положень теоретичного характеру. Важливі державотворчі процеси від початку ХХ ст. зумовили становлення митного контролю як сукупності перевірних заходів, уживаних професійними митними службовцями: стабілізується процес формування митних територій; завершується перехід митної служби від напіввійськової організації до цивільної з правоохоронною функцією; звужується сфера регулювання митних кодифікованих актів від торговельно-економічних відносин до відносин за участю митних органів; викристалізовується контрольна функція митної служби з відповідними цілями й завданнями. Скасування в другій половині 80-х років ХХ ст. державної монополії в царині зовнішньої торгівлі визначило подальший розвиток інституту митного контролю. Процес лібералізації митної політики, як складника внутрішньої й зовнішньої політики держави зумовив реорганізацію митної служби в самостійний орган центральної виконавчої влади, а також урізноманітнення форм, способів і методів митного контролю. Митний контроль є особливою галуззю митної діяльності, має специфічні форми й методи проведення і, будучи одним із засобів реалізації митної політики держави, не лише забезпечує економічну охорону митних кордонів, а й виступає важливим способом забезпечення законності – обов’язкової умови існування й розвитку правової держави. У контрольній діяльності держави, спрямованій на здійснення митної політики, можна виокремити два напрямки: а) контроль за діяльністю органу державної влади, у процесі якого митні органи стають об’єктом контролю у сфері управління митною справою; б) контроль, виконуваний органом державної виконавчої влади, у процесі якого митні органи виступають суб’єктом спеціалізованого митного контролю. У сукупності обидва вони охоплюються категорією “контроль у митній справі”. Принцип вибірковості має стати вихідним для правової категорії митного контролю. Він підлягає переосмисленню з точки зору міжнародних стандартів митної діяльності й передбачає вибірковість не лише форм і обсягу останнього (як закріплено в МКУ), а й предмета контролю, що дозволяє відмовитися від всеохоплюючого контролю в умовах збільшення товаро- й пасажиропотоку через митний кордон держави. За своєю сутністю організаційний етап митного контролю є підготовчим, на якому закріплюється сама можливість контрольної діяльності митних органів через визначення її суб’єктів, об’єкта, місця, форм і методів проведення, тобто створення й забезпечення необхідних і достатніх умов для ефективного виконання митними органами контрольної функції. Етап здійснення митного контролю є практичною реалізацією посадовими особами митних органів покладених на них контрольних повноважень. Ось чому, вважаємо, ст. 40 МКУ “Здійснення митного контролю” (гл. 6 “Організація митного контролю”) має називатися “Принципи митного контролю”, бо її ч.1 фактично закріплює принцип контрольованості переміщення через митний кордон, ч. 2 – принцип мінімізації митних процедур, ч. 3 – принцип безперервності митного контролю. Відповідно, правила законодавчої техніки вимагають формулювання в даній статті й інших загальних і специфічних принципів цієї процедури. Необхідність створення зони митного контролю не лише в межах пунктів пропуску через державний кордон, прикордонної смуги (окремих її ділянках), на територіях чи приміщеннях тимчасового зберігання товарів під митним контролем, а й уздовж державного кордону України в межах контрольованих прикордонних районів обумовлена об’єктивними й суб’єктивними чинниками. Реалізація вказаної пропозиції дозволить, на думку дисертанта, посилити боротьбу з порушеннями митних правил, що посягають на встановлений режим зони митного контролю, а також пов’язаними з переміщенням товарів, предметів, транспортних засобів поза пунктами пропуску через державний кордон. Організаційно-правовий механізм контролю як цілісне явище потребує включення до складу його елементів, по-перше, складових організації митного контролю, по-друге, норм-гарантій забезпечення змістовності контрольного впливу та взаємозв’язків у процесі контролю. Головною метою функціонування цього механізму є приведення поведінки суб’єктів переміщення через митний кордон у відповідність з митними правилами, встановленими державою. Форми митного контролю з метою уніфікації митної діяльності під час проведення митних процедур на різних видах транспорту мають регулюватися не лише в МКУ, а й на підзаконному рівні. Правове регулювання особистого огляду як виняткової форми митного контролю, що певною мірою обмежує право на вільне пересування, межує з небезпекою порушення права на честь і гідність, підлягає верифікації стосовно відповідності Конституції України й міжнародним стандартам у сфері прав людини. Принципами особистого митного огляду є: а) презумпція добропорядності; б) участь мінімально необхідного числа осіб; в) виключення можливості спостереження з боку сторонніх осіб; г) коректність; д) неприпустимість розголошення обставин, що стали відомі в ході особистого огляду; е) установлення меж проведення особистого огляду, який може бути завершено після виявлення предметів, підозра про приховування від митного контролю яких стала формальною підставою для його проведення. Усне опитування громадян слід відрізняти від отримання пояснень у процесі провадження у справах про порушення митних правил. Норма в МКУ щодо складання протоколу при усному опитуванні свідчить про невідповідність змісту (одержання усної інформації, що має значення для митного контролю) формі цього способу контролю (складання письмового документа). Застосування тієї чи іншої форми митного контролю зумовлено сукупністю об’єктивних і суб’єктивних чинників. До перших віднесено особливості предмету контролю, обов’язкові умови технологічних схем митних процедур, вимоги законодавства, аналітична інформація щодо ймовірності вчинення митного правопорушення. До других – рівень професійних знань, умінь і навичок посадових осіб митного органу, практичний досвід, психоемоційний стан службовця митного органу, які в сукупності дають підстави вважати, що суб’єкт переміщення дотримується (не дотримується) встановлених митних правил. Перспективним напрямком удосконалення митної справи й митного контролю є мінімізація суб’єктивних чинників на користь об’єктивних. Рівень показників ефективності митного контролю (як і всієї митної діяльності) залежить головним чином від трьох чинників впливу: а) моделі безпосереднього управління митною діяльністю; б) стану правового регулювання організації та здійснення митного контролю національним митним законодавством; в) міри впровадження у вітчизняне законодавство міжнародних стандартів, що стосуються митного контролю. Ефективне здійснення митних процедур (у тому числі митного контролю) в умовах неминучого спрощення митних формальностей можливе в разі втілення в практику митної діяльності, по-перше, аналізу ризику вчинення митного правопорушення, який має за мету дві цілі – (а) отримання необхідних даних для попередження контрабанди або порушень митних правил і (б) мінімізацію процедур митного контролю й оформлення для законослухняних суб’єктів переміщення і сприяння в такий спосіб законності й дисципліні при переміщенні через митний кордон держави, по-друге, методу митного аудиту як інформаційно-аналітичних засобів оптимізації митного контролю в комплексі із заходами по вдосконаленню його нормативно-правової бази, застосування новітніх технічних засобів митного контролю, покращенню кадрового забезпечення митної служби. Реалізація викладених пропозицій, з одного боку, дозволить підвищити ефективність організації та здійснення митного контролю як одного з основних завдань митної служби, а з іншого – служитиме гарантією прав і законних інтересів суб’єктів переміщення товарів, предметів і транспортних засобів. | 