У Висновках викладаються найбільш важливі теоретичні положення дисертаційного дослідження, формулюються пропозиції щодо удосконалення актів чинного законодавства, проектів Трудового кодексу України, законів України «Про соціальний діалог», «Про трудові колективи», «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про колективні договори і угоди». Поняття соціального діалогу у сфері праці визначається у двох значеннях: як система колективних трудових відносин і як правовий інститут. У першому значенні соціальний діалог у сфері праці визначається як система колективних трудових відносин між працівниками (їх представниками), роботодавцями (їх представниками), органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими учасниками цих відносин, що засновані на взаємному врахуванні та узгодженні інтересів сторін (суб’єктів) при регулюванні трудових і пов’язаних з ними соціально-економічних відносин, а також при вирішенні трудових спорів. Як правовий інститут соціальний діалог являє собою сукупність правових норм, що визначають поняття, предмет, суб’єкти, принципи, систему, організаційно-правові форми соціального діалогу, відповідальність його сторін. Предмет соціального діалогу складають всі питання трудової і соціально-економічної сфер, крім питань, для яких встановлений особливий порядок їхнього врегулювання (встановлюються імперативними правовими нормами, віднесені до компетенції відповідних органів і т. ін.). Система соціального діалогу у сфері праці включає сторін та інших учасників (суб’єктів), об’єкт (предмет), принципи, рівні, організаційно-правові форми, акти соціального діалогу, процедури їх розробки і укладення. Суб’єктами соціального діалогу у сфері праці є сторони та інші учасники соціального діалогу. Ними виступають: працівники та їх представники; роботодавці та їх представники; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; трудові колективи; спеціалізовані органи соціального діалогу; органи з вирішення трудових спорів; інші суб’єкти (незалежні посередники, трудові арбітри та ін.). Принципами соціального діалогу у сфері праці слід вважати основні засади, вихідні положення, на яких засновується система взаємовідносин
між працівниками (їх представниками), роботодавцями (їх представниками), органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими учасниками соціального діалогу.
Основними принципами соціального діалогу у сфері праці є: рівноправність та паритетність сторін соціального діалогу; відкритість, добровільність та конструктивність соціального діалогу; дотримання суб’єктами соціального діалогу законів та інших нормативно-правових актів; повноважне представництво сторін; свобода вибору при обговоренні питань у сфері праці; пріоритетність примирних процедур та компромісних рішень при узгодженні різних інтересів і вирішенні трудових спорів (конфліктів); обов’язковість додержання досягнутих домовленостей і виконання прийнятих рішень; взаємна відповідальність сторін, їх представників за невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами; сприяння розвитку соціального діалогу з боку держави. Соціальний діалог здійснюється його сторонами у таких основних формах: формування і діяльність органів соціального діалогу; колективні переговори; укладення колективних угод і колективних договорів; взаємні консультації та інформування сторін соціального діалогу; участь працівників та їх представників в управлінні організаціями; участь працівників у розподілі прибутку, доходів організації; участь представників працівників і роботодавців у досудовому або позасудовому вирішенні трудових спорів; здійснення сторонами контролю за виконанням зобов’язань, спільних рішень; інші форми, визначені законами, колективною угодою, колективним договором, іншим локальним нормативно-правовим актом організації. Працівники та їх представники беруть участь в управлінні організаціями у наступних основних формах: участь представників працівників у роботі колегіальних органів управління організації; одержання від роботодавця інформації з питань, що безпосередньо зачіпають інтереси працівників; проведення через представників консультацій з роботодавцем при прийнятті рішень, що зачіпають інтереси працівників; внесення пропозицій з питань соціально-культурного і побутового обслуговування, а також щодо удосконалення роботи організації. Книгу шосту проекту Трудового кодексу України пропонується назвати «Соціальний діалог у сфері праці. Колективні трудові відносини». Змістом Книги мають бути норми, що встановлюють загальні положення про соціальний діалог у сфері праці, а також норми про право працівників і роботодавців на об’єднання, професійні спілки, організації роботодавців, колективні угоди і колективні договори, вирішення колективних трудових спорів.
Визначення колективних трудових відносин у ч. 1 ст.352 проекту як відносин між найманими працівниками та їх представницькими органами (представниками), з одного боку, і роботодавцями та їх представницькими органами – з другого, видається досить широким і неконкретним. Враховуючи те, що колективні трудові відносини і є відносинами соціального діалогу, пропонується визначити їх як суспільні відносини, що виникають між суб’єктами соціального діалогу при регулюванні трудових і пов’язаних з ними соціально-економічних відносин, а також при вирішенні трудових спорів, і засновані на взаємному врахуванні та узгодженні інтересів цих суб’єктів.
У ч. 2 ст. 352 проекту пропонується визначити конкретні види колективних трудових відносин і викласти її в такій редакції: «Колективними трудовими відносинами є відносини з участі працівників та їх представників в управлінні організаціями; з ведення колективних переговорів; з укладення, зміни та виконання колективних угод і колективних договорів; із утворення і діяльності професійних спілок та організацій роботодавців (їх об’єднань) у сфері праці; із вирішення колективних трудових спорів». У проекті також необхідно передбачити положення про те, що на відміну від індивідуальних, колективні трудові відносини виникають і функціонують й на інших, крім виробничого, рівнях – національному, галузевому, територіальному. Не можна погодитися із обмеженням застосування норм Кодексу стосовно діяльності трудових колективів (ст. 372 проекту). Посилання на спеціальний Закон є у ч.1 ст. 372, а відтак незрозуміло, чому сам термін «трудовий колектив» не застосовується у Книзі 6, в якій йдеться про збори і конференції працівників (а не трудового колективу), укладення колективного договору. Саме у складі трудового колективу працівники реалізують колективні трудові права. Юридичне оформлення волі трудового колективу у вигляді рішення зборів (конференції) необхідне при встановленні і зміні колективних умов праці, укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, вирішенні колективних трудових спорів та в інших випадках здійснення трудовим колективом повноважень, передбачених законодавством. Трудовий колектив підприємства (установи, організації) є стороною колективних трудових відносин, тобто відносин із соціального діалогу, на виробничому рівні. |
