У дисертації теоретично узагальнено і по-новому вирішено наукове завдання, що полягає у дослідженні організаційних і правових аспектів діяльності прокурора у виконавчому провадженні. Головними науковими та практичними результатами роботи є: 1.Серед видів державного контролю у сфері примусового виконання рішень виокремлюються: а) адміністративний і судовий; б) парламентський і президентський; в) контроль юрисдикційного органу. Особливим засобом державного контролю у виконавчій галузі є прокурорський нагляд як вид державної діяльності, спрямований на забезпечення законності та захисту прав учасників виконавчого провадження, здійснюваний у вигляді функцій, закріплених у Конституції України та у межах повноважень, передбачених законом. 2. За характером виконуваних прокуратурою функцій напрями діяльності прокурора у виконавчому провадженні необхідно розглядати або як наглядові, або як представницькі й як координаційні (при вирішенні на законодавчому рівні питання віднесення державної виконавчої служби до системи правоохоронних органів), тобто, залежно від форми його участі у виконавчому провадженні. У зазначених випадках відбувається процесуальне сумісництво прокурорської діяльності та зростає значення участі прокурора у виконавчому провадженні, особливо якщо враховувати, що в Україні ситуація з виконанням судових рішень потребує докорінних змін. 3. Існуюча система ДВС в умовах правової дійсності неспроможна забезпечити неупереджений підхід до дотримання законності у процесі примусового виконання рішень, тому що контроль керівника відповідного відділу державної виконавчої служби є внутрішньовідомчим (адміністративним), тобто, „своїм”, системним, тому виникає об’єктивна потреба у здійсненні нагляду прокуратури як складової функції правоохоронного і правозахисного органу із забезпечення законності у виконавчому провадженні. Враховуючи пріоритетність прав і свобод людини стосовно держави та неприпустимості їх обмеження, доцільно повернути право прокурора на здійснення нагляду за додержанням законності у процесі виконавчого провадження саме у Закон України від 21 квітня 1999 р. „Про виконавче провадження”. 4. Правову основу діяльності прокурора у виконавчому провадженні становить нормативно–правове регулювання, яке поділено на : а) конституційне регулювання прокурорсько–наглядових (представницьких) відносин; б) регулювання цих відносин Законами „Про прокуратуру”, „Про виконавче провадження” та іншими актами законодавства, прийнятими на їх розвиток; в) регулювання цих відносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, зокрема, тих, якими встановлено відповідальність за правопорушення у сфері примусового виконання рішень. 5. Необхідно розмежувати поняття “цілі” та “завдання” прокурора у виконавчому провадженні. Метою цієї прокурорської діяльності є всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення порядку примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а завданням – вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав стягувача, інших учасників виконавчого провадження і притягнення до відповідальності осіб, які допустили правопорушення. Діяльність прокурора у виконавчому провадженні у цьому аспекті набуває значення додаткової гарантії захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина та інтересів юридичних осіб або ж держави, гарантованих Конституцією України, чинними законами та загальновизнаними нормами міжнародного права. 6. Прокурор набуває статусу учасника виконавчого процесу за умови, що у передбачених ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й вказане провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п.2 ст.18 Закону України „Про виконавче провадження”). Прокурор, за заявою якого відкрито виконавче провадження, що випливає із змісту цієї норми Закону, реалізує права представника стягувача, передбачені ст.11-1 Закону, самостійно внаслідок дії пункту 2 ст.121 Конституції України та має право серед інших використовувати повноваження щодо оскарження до суду дій або бездіяльності органів ДВС та їх посадових осіб. 7. Враховуючи подвійну роль прокурора у виконавчому провадженні (як особа, що здійснює нагляд за законністю виконавчого провадження і як особа, що ініціює відкриття виконавчого провадження), необхідно включити прокурора до складу учасників виконавчого провадження, передбачених статтею 10 Закону України “Про виконавче провадження”. З цією метою необхідно у частині 1 статті 10 Закону після слова “перекладачі” записати слово “прокурори”. 8. Можна стверджувати, що в умовах сьогодення у теорії сформулювалася самостійна процесуальна конструкція “Право прокурора на відкриття виконавчого провадження”. Вона включає: а) передумови права прокурора на відкриття виконавчого провадження; б) порядок (механізм) відкриття виконавчого провадження; в) гарантії реалізації права прокурора на відкриття виконавчого провадження. Ефективність участі прокурора у виконавчому провадженні багато в чому залежатиме від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватись у конкретній правозастосовній практиці. 9. За змістом ч.2 ст.361 Закону України “Про прокуратуру”, яка відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, прокурор має право ініціювати відкриття виконавчого провадження на захист прав і свобод громадянина, якщо той за станом здоров’я чи з інших поважних причин не може реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення. Щодо захисту інтересів держави прокурор звертається, на підставі виконавчого документа, до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження, якщо орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, на користь якого ухвалене рішення за позовом прокурора, не звертається до суду з проханням про видачу виконавчого документа або з будь-яких причин не пред’являє його державному виконавцю для примусового виконання. 10. Для реалізації у виконавчому провадженні наглядової функції прокурор, передусім, використовує таке право, як доручати відповідним органам ДВС проведення перевірок виконавчого провадження, отримувати необхідні документи і пояснення службових осіб і громадян, вживає передбачені законодавством заходи реагування щодо порушників закону тощо. Необхідно закріпити право прокурора на проведення перевірки законності виконавчого провадження саме у Законі України “Про виконавче провадження”, а також передбачити у цьому Законі право прокурора на витребування виконавчого провадження. 11. Організація роботи прокурора у виконавчому провадженні охоплює комплекс заходів по упорядкуванню і оптимізації діяльності конкретного органу прокуратури, реалізований її керівником. Управління системою прокуратури у цьому напрямку включає постановку перед прокурорами завдань і здійснення контролю за їх виконанням у точній відповідності із законом і недопущення у цій діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. 12. Елементами структури роботи прокурора у виконавчому провадженні виступають: розподіл службових обов'язків; інформаційно-правове забезпечення; планування та здійснення прокурорських заходів; аналіз (узагальнення) стану законності; координація діяльності правоохоронних органів, у тому числі державної виконавчої служби по боротьбі із правопорушеннями; гласність вжитих заходів; первинний облік та статистична звітність про роботу прокурора та ін. 13. Важливою проблемою, яку необхідно вирішити, є підвищення правового статусу державних виконавців, зокрема - віднесення державної виконавчої служби до системи правоохоронних органів. Це необхідно зазначити у законах “Про Державну виконавчу службу” та “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, що сприятиме належній координації (взаємодії) прокуратурою дій державної виконавчої служби та інших органів, які виконують судові рішення за своєчасним, правильним та повним виконанням. 14. Критеріями оцінки ефективності діяльності прокурора при виконанні рішень судів та інших органів слід вважати: а) повноту і своєчасність використання наданих йому повноважень; б) принциповість у реальному усуненні порушень закону при проведенні виконавчих дій, передусім, за фактами несвоєчасного, неправильного та неповного виконання судових рішень, відмови державного виконавця від вчинення певної виконавчої дії та зволікання з вчиненням виконавчих дій; в) відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам чи юридичним особам; г) фактичне поновлення порушених прав стягувача та інших осіб у виконавчому провадженні. 15. Суттєвою проблемою є відсутність кримінальної відповідальності за невиконання судових рішень боржниками – фізичними особами, що дає можливість їм безкарно ухилятися від виконання покладеного на них судом обов’язку. Без встановлення законом дієвої відповідальності за невиконання судових рішень неможливо досягнути їх реального виконання. Майже відсутній у чинному законодавстві України та зовсім не досліджений інститут відповідальності державної виконавчої служби, а саме: умови настання відповідальності, порядок відшкодування матеріальних збитків чи моральної шкоди, що нанесені учасникам виконавчого провадження або третім особам неправомірними діями посадових осіб ДВС. Отже, відповідальність державного виконавця та відділу ДВС повинні визначатися чітко, зрозуміло і окремою статтею у Законах України „Про державну виконавчу службу” та „Про виконавче провадження”. |
