Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що у дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення та практичне вирішення нової наукової проблеми – визначення організаційно–методичних та психологічних засад удосконалення діяльності працівників експертно-криміналістичних підрозділів МВС України. Доведено, що зазначена діяльність є специфічним різновидом правоохоронної та за психологічною класифікацією професій належить до професій типу “людина – людина” (клас – гностичний), оскільки домінуючого значення тут набуває система просоціальних ціннісних орієнтацій, виражена потреба у спілкуванні, уміння організувати та ефективно впливати на спільну діяльність тощо, оскільки в найзагальнішому смислі, проведення експертних досліджень – не зміст діяльності, а засіб досягнення мети. Головною характеристикою експертно-криміналістичної діяльності в системі МВС України є її суспільний характер: вона, як вид державної діяльності, спрямована на дотримання правопорядку та законності, і є ланкою у складній системі заходів із попередження та розкриття злочинів. При психологічному вивченні професії експерта-криміналіста необхідно брати до уваги комплекс чинників, який не є ані сталим, ані статичним, модифікуючись під впливом адаптації, мотивації та індивідуального стилю діяльності, але може бути об’єднаний у дві основні групи: 1) кваліфікація, тобто відповідність кваліфікаційній характеристиці професії; 2) психограма – сукупність індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик, необхідних для якісного виконання професійних обов’язків. Кваліфікаційні та психографічні параметри складають модель фахівця. Остання містить сукупність рис, що забезпечують ефективне вирішення професійних завдань і створює можливості для подальшого підвищення кваліфікації та особистісного самовдосконалення. Модель спеціаліста – лише те, що стосується його особистості як фахівця певного напряму, тобто професійно значущі ознаки (властивості та якості); модель експерта-криміналіста - це, насамперед, його характеристики як працівника правоохоронних органів, що сприяють успішному вирішенню завдань із техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів, а також створюють можливості для його саморозвитку з врахуванням потреб практики та перспектив розвитку криміналістики і судової експертизи. На нашу думку, мети дисертаційного дослідження досягнуто, сформульовані завдання вирішено. На підставі проведеної роботи можна дійти висновків: 1. Базовими методологічними положеннями судово-експертної діяльності слід вважати: поняття професії судового експерта (експерта-криміналіста); термінологічне поле судової експертизи; поняття та суб’єкти криміналістичної ідентифікації; головні характеристики експертизи. Зокрема, а) експерт є особа, яка володіє спеціальними знаннями і, ґрунтуючись на них, може досліджувати матеріальні об’єкти, явища та процеси, які містять інформацію про обставини злочину, причому це поняття більш вузьке, аніж “суб’єкт судово-експертної діяльності”, оскільки судовим експертом (експертом-криміналістом) є лише та особа, яка безпосередньо відповідає на запитання, поставлені органом, що призначив експертизу; б) термінологічне поле судової експертизи визначається подвійною природою судово-експертної спеціальності як поєднання, інтеграції на базі вищої освіти знань медичних, психологічних, економічних, технічних тощо та знань юридичних, тому вирішення головних експертних завдань передбачає застосування одночасно двох критеріїв: юридичного та запозиченого з відповідної галузі знання; в) криміналістична ідентифікація – спеціальний метод, а також процес та результат встановлення тотожності (відмінності) індивідуальної або родової належності досліджуваного предмета (ознаки, явища тощо) тим предметам (ознакам, явищам), що є значимими для розкриття злочину. 2. Експертно-криміналістична діяльність відноситься до системних об‘єктів наукового дослідження, тобто є складним, багатомірним та багаторівневим, з динамічним розвитком явищем. Вихідним етапом психологічного аналізу експертно-криміналістичної діяльності є характеристика її психологічної структури, а саме: пізнавального, конструктивного, комунікативного, організаторського, засвідчувального та профілактичного компонентів. Вони в цілому збігаються зі структурними компонентами правоохоронної діяльності, але мають відмінності, зумовлені специфікою експертних досліджень. 3. Психологічні особливості експертно-криміналістичної дiяльностi слід визначати на трьох рівнях: притаманні будь-якій діяльності; зумовлені виконанням правоохоронних функцій; ті, які характеризують її як особливий різновид, що полягає у провадженні судових експертиз. Вивчення передумов та чинників професійної діяльності свідчить, що їй притаманні високий темп, нереґламентований режим праці та відпочинку, невідповідність робочих місць та приміщень санітарно-гігієнічним вимогам. Найбільш суттєвими соціально-психологічними чинниками є високий рівень службової відповідальності, значимість неформальних стосунків, зацікавленість змістом праці. При цьому рівень професійної мотивації у працівників невисокий, більшість опитаних не задоволені своїм нинішнім статусом, умовами праці та проходження служби. 4. Узагальнення результатів вивчення умов та чинників професійної діяльності, сутності професійних завдань та меж відповідальності фахівців різного рівня (експерти, старші експерти, головні спеціалісти, керівники підрозділів) дозволило скласти кваліфікаційні характеристики, де зазначаються вимоги до знань та умінь випускника вищого закладу освіти за спеціалізацією “Експерт-криміналіст”. Для вибудування моделі експерта-криміналіста здійснено аналіз судово-експертної діяльності (створено модель діяльності) та обрано методичні підходи до побудови професіограми, що уможливило створення моделі професійної підготовки у вигляді оптимального навчального плану вищого закладу освіти як еталону свідомого та продуктивного управління процесом навчання майбутніх фахівців. 5. Кількісно-якісні показники психограми експерта-криміналіста значною мірою відрізняються від психограми працівника карного розшуку, слідства, міліції громадської безпеки. Тому навчальний процес має бути зорієнтований не лише на засвоєння засад майбутньої професії, а й на формування психологічної готовності до неї. Структура такої готовності представлена мотиваційним, орієнтаційним, операційним, вольовим та оціночним компонентами. Основними шляхами її формування є: 1) врахування психологічних аспектів при викладанні фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін, особливо – дисциплін спеціалізації; 2) загальна психологічна підготовка як організований і цілеспрямований процес оволодіння загальною психологічною культурою; 3) спеціальна психологічна підготовка як формування професійно значущих психологічних властивостей і рис, необхідних для успішного виконання службових завдань. Колом питань, що розглядались нами у дисертаційному дослідженні, проблема використання юридико-психологічних чинників для вдосконалення експертно-криміналістичної діяльності МВС України не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшої розробки може стати: визначення психологічних аспектів провадження окремих видів (родів) експертиз, встановлення кількісних параметрів психограми з метою впровадження отриманих результатів у процедуру професійного відбору, визначення психологічних засад взаємодії експерта-криміналіста з працівниками інших служб (підрозділів). |
