Анотація до роботи:

Валіков В.П. Організаційно-економічний механізм забезпечення соціальної стабільності в регіоні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03. – Організація управління, планування і регулювання економікою. – Дніпропетровський університет економіки та права, Дніпропетровськ, 2004.

В роботі на основі системного підходу вивчається тенденція використання трудового потенціалу та актуальні проблеми державного регулювання зайнятості населення з метою забезпечення соціальної стабільності в регіоні. Концептуально окреслені конкретні заходи, що формують зміст регіональної політики сприяння зайнятості населення, як гаранта соціально-економічної стабільності в регіоні.

Запропоновано основні напрямки регуляторної діяльності інституцій регіону щодо політики забезпечення соціальної стабільності, в тому числі: розвиток трудових ресурсів і забезпечення рівних можливостей населенню регіону; створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; підтримка трудової і підприємницької ініціативної діяльності громадян, здійснюваної в межах законності; сприяння розвитку творчих здібностей до продуктивної праці тощо.

Запропоновано декомпозицію цілей регулювання ринку праці і підтримки соціальної стабільності в регіоні у просторі і часі, що дозволяє інтегрувати показники програми зайнятості населення з показниками програми соціального і економічного розвитку регіону; співвідношення обсягів виробництва і чисельності працюючих; співвідношення між обсягами виробництва, заробітною платою і зайнятістю населення.

1.Механізм регулювання зайнятості являє собою складну багаторівневу систему. Як показує проведений аналіз, механізм регулювання зайнятості в Україні на всіх рівнях знаходиться в стані формування і вимагає значних змін. Усе ще залишаються дискусійними такі економічні проблеми, що впливають на ефективність регулювання зайнятості, як доцільність переходу на переважно економічні методи управління, підвищення ролі регіонів у системі регулювання зайнятості тощо. Основне завдання формування такого механізму – перехід від політики загальної зайнятості до політики ефективної зайнятості. Для цього необхідно активніше реформувати застарілий командно-адміністративний механізм управління зайнятістю, який усе ще зберігається, розширювати дії ринкових важелів регулювання. Тому перед країною стоїть складне завдання формування ефективного механізму регулювання зайнятості на основі оптимального співвідношення всіх суб’єктів та забезпечення соціальної стабільності.

2.Світовим досвідом виявлені два основних типи впливу держави на рівень зайнятості: пасивний і активний. Залежно від цього методи регулювання можуть бути активними, спрямованими на підвищення професійної і регіональної мобільності трудових ресурсів, збереження чи підвищення рівня зайнятості, і пасивними (виплата допомоги безробітним). Аналіз політики зайнятості на нижчих ієрархічних рівнях управління (у Дніпропетровській області і м. Дніпропетровську) показав, що в цілому вона не ефективна, тому що обмежена в основному пасивними заходами. Не викликає сумнівів той факт, що в сучасних умовах необхідне проведення активної політики, основна мета якої полягає не тільки в сприянні якнайшвидшому поверненню безробітних до активної праці, але й у перенесенні переваг у роботі центрів зайнятості населення з працевлаштування на всіляке регулювання зайнятості.

3.У забезпеченні ефективної зайнятості переважає територіальний аспект. Зайнятість формується в межах окремих територій і залежить від особливостей її розвитку. Проблеми функціонування ринку праці доцільніше простежити на прикладах великих технополісів, тому що майже 70% населення України – міське. Тому багато основних тенденцій у сфері зайнятості на Україні пов’язані з особливостями зайнятості міського населення.

4.Ефективне регулювання соціально-економічних систем в сучасних умовах можливо тільки за умови використання новітніх наукових напрямків в економіці, таких як системний підхід. Зайнятість міського населення як соціально-економічне явище можна визначити як систему, що складається з трьох блоків, які відображають диференціацію зайнятості: за формою організації робочого часу, по пріоритетності і за сферою застосування праці; по її правомірності і наслідкам. Сучасну систему зайнятості міського населення можна охарактеризувати як змішану, тому що в ній має місце взаємодія різних форм власності (державна і недержавна) і різних видів зайнятості (основна, додаткова, зареєстрована, незареєстрована). Суть такої різнобічної інтеграції полягає в розробці відповідного механізму регулювання зайнятості, що враховує всі види і форми зайнятості.

5.Не претендуючи на рішення всіх проблем територіального регулювання зайнятості, у дослідженні розглянуті лише окремі варіанти формування нової системи регулювання. Декомпозиція цілей регулювання ринку праці в часі і просторі відповідно до розглянутої структури системи утворить систему завдань. У даній роботі цільова настанова сформульована в такий спосіб: виявлення основних тенденцій розвитку системи через прогнозування розвитку основних показників функціонування елементів системи з урахуванням параметрів (факторів) системи. Оптимальна позиція бачиться в побудові моделі, що дозволяє визначити передбачуваний стан системи, виходячи з якого прийматимуться відповідні рішення.

6.З метою удосконалення теоретичних підходів до вивчення соціального ризику проведений ретроспективний аналіз основних підходів до визначення понять “ризик” і “соціальний ризик” в Україні і за рубежем. Розглянуто підходи до визначення сутності і ролі соціального ризику в сучасному суспільстві, особливістю якого є глобалізація ризиків у світовому масштабі. Запропоновано класифікацію соціальних ризиків, що сприяє розвитку наукових підходів до теоретичного дослідження соціального ризику.

7.З урахуванням аналізу існуючої системи соціального захисту, виявлених недоліків управління і фінансування соціальної сфери запропоновані основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним ризиком на рівні регіону. Основним принципом активної соціальної політики повинна стати профілактична спрямованість управління, пошук засобів зниження рівня ризику, а також запобігання і мінімізація пов’язаних з ризиками втрат (соціальних витрат). Для удосконалення системи регіонального управління соціальною стабільністю пропонується концепція управління соціальними ризиками на основі методу диверсифікації. Розроблена концепція пропонує розподіляти фінансову відповідальність за соціальний ризик між суб’єктами на основі класифікації населення за рівнем життя. Такий підхід до регіонального управління соціальним ризиком дозволить ефективно використовувати бюджетні кошти регіону, дотримуючись при цьому принципів соціальної справедливості.

Публікації автора:

1.Акастелов А.И., Кармазин Ю.А., Валиков В.П. Мотивация реструктуризации народнохозяйственного комплекса Украины // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. – Випуск 32. – С.33–39.

Особистий внесок здобувача: визначено мотиваційні чинники реструктуризації промислового комплексу України.

2.Анисимова Е.И., Валиков В.П., Кармазин Ю.А., Третяк О.М. Система функций в процессе достижения заданного или прогнозируемого результата в бизнесе // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ, ДДУ, 2000. – Випуск 35. – С.3–15.

Особистий внесок здобувача: виявлена тенденція розвитку, визначені основні чинники та їх вплив на формування і розвиток організаційних структур систем оперативного управління господарською діяльністю.

3.Чимшит С.И., Валиков В.П. Современные аспекты формирования спроса и предложения на рынке // Доповіді V Міжвузівської науково-практичної конференції “Системність на полі невизначеності” / Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ, ДНУ, 2001. – Випуск 88. – С.4–18.

Особистий внесок здобувача: розглянуто механізми формування попиту та пропозиції залежно від домінування на ринку виробників або споживачів.

4.Калиниченко А.В., Валиков В.П. Система информационного обеспечения управления прибылью // Доповіді Всеукраїнської науково-практичної конференції “Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХІ століття” / Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ, ДНУ. – 2002. – Випуск 118. – С.22–31.

Особистий внесок здобувача: визначено показники, що дозволять на кожному підприємстві створити цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення для ефективного формування і використання прибутку.

5.Мищенко А.П., Калиниченко А.В., Валиков В.П. Менеджмент и роль менеджера в принятии управленческих решений предпринимательской деятельности // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону” / Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ, ДНУ. – 2002. – Випуск 121. – С.133–141.

Особистий внесок здобувача: визначено основні вимоги щодо ефективного управління прибутком підприємства і роль менеджера при прийнятті відповідних управлінських рішень.

6.Вишневский А.К., Валиков В.П. Проблема выживания предприятий Украины в условиях рыночной экономики. // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – Спецвипуск. – С.38–52.

Особистий внесок здобувача: визначено концептуальні підходи щодо стабілізації виробничо-господарської діяльності промислових підприємств в умовах ринкових відносин.