1. Досягнення високих стандартів життя населення, створення можливостей для підвищення його освіченості, духовного самовдосконалення, формування інтелектуального й культурного потенціалу нації та забезпечення на цій основі стабільного економічного зростання України значною мірою залежать від характеру соціальної та регіональної політики, стану соціальної сфери. Незважаючи на конституційне закріплення соціального вектора розвитку України, в урядових програмних документах відсутнє чітке бачення його змісту. Завдання ускладнюється тим, що Україна не може йти шляхом голого копіювання іноземного досвіду. За нинішніх геополітичних, економічних і демографічних умов простий перерозподіл впливу ринку та держави, розширення соціальних програм істотно не позначаються на поліпшенні загального добробуту. Постає проблема пошуку додаткових резервів для соціального й економічного росту, активізації, з одного боку, внутрішніх можливостей особи, з іншого — можливостей території як місця життєдіяльності особи. 2. Методологічну основу дослідження становлять концепції людського капіталу, розширеного вибору, сталого розвитку, людського розвитку, соціальної держави, які розглядають місце соціальної складової в економічному зростанні з позицій оптимізації соціальних, економічних, екологічних та інших передумов розвитку людини. Аналіз концепцій дозволив уточнити і збагатити тлумачення понять «соціальний розвиток» і «соціальна держава», визначити їх основні характеристики і завдання та на цій основі розробити теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи. 3. Соціальний розвиток в дисертації розглядається як процес формування сприятливого для життєдіяльності особи, реалізації її потенціалу та задоволення конструктивних споживчих потреб середовища, завданням якого є оптимальне з точки зору балансу соціальної й економічної ефективності забезпечення територіальної та фінансової доступності базових товарів і послуг для населення, а також соціальний захист особи у випадку відсутності з об'єктивних причин можливості самостійно задовольнити базові потреби. 4. Соціальна держава трактується автором як високорозвинена держава, яка шляхом активної діяльності щодо регулювання соціальної, економічної, правової й інших суспільних сфер реально забезпечує соціальний розвиток, високий рівень соціальної справедливості та солідарності, зберігаючи тим самим стабільність у суспільстві. 5. Узагальнення теоретичних і практичних конструкцій соціальної держави дозволило виділити ліберальну, корпоративну та суспільну її моделі, що різняться роллю в суспільному житті держави, корпорації, особистості, неурядових організацій. У ліберальній моделі основними суб'єктами соціальної політики є особистість і неурядові організації (соціально-страхові фонди та асоціації). У корпоративній державі відповідальність за долю населення розподілена між державою, особою та корпорацією при визначальній ролі останньої. Суспільна модель побудови соціальної держави базується на принципі солідарності: по-перше, між соціальними групами, прошарками та різними поколіннями (багатий платить за бідного, здоровий за хворого, молодий за старого); по-друге, між державою, корпорацією та особистістю, які беруть участь у реалізації перерозподільної соціальної політики через систему бюджетних відрахувань, страхових внесків працівників і роботодавців. Соціальну політику держава реалізує значною мірою опосередковано, за допомогою організаційно-правової інституціоналізації недержавних фінансових потоків на соціальні потреби (освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення, допомогу по безробіттю, соціальний захист), стимулювання недержавного соціального страхування, забезпечення мінімальних прибутків усіх громадян, у тому числі слабких і знедолених, збільшення можливостей підвищення їх грошових доходів. 6. Основними завданнями соціальної держави є: формування та розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки; соціальне вирівнювання та створення максимально можливих рівних стартових умов усім членам суспільства через систему виховання, освіти, охорони здоров'я тощо; обмеження розшарування населення за рівнем доходів; створення динамічної та гнучкої системи соціального захисту; впровадження цілісної моделі соціального страхування (пенсійного, медичного, по хворобі, безробіттю та інше); соціальне-правове регулювання ринку праці, реалізація політики продуктивної зайнятості; формування стабільного платоспроможного попиту населення на основі стимулювання внутрішньої мотивації до праці, збільшення частки заробітної плати у структурі валового внутрішнього продукту. Сформульовані завдання визначають напрями соціально-економічної політики України та повинні становити основу урядових стратегій і програм розвитку країни. 7. Вирішення стратегічного завдання переходу України до соціально орієнтованої інноваційно-інвестиційної економічної моделі та побудови в кінцевому результаті соціальної держави значною мірою залежить від масштабів і характеру трансформаційних процесів в регіональних економічних системах. У дисертаційній роботі обґрунтовано наукові основи соціально-економічних трансформацій в перехідний період, розроблено методологію регіонального розвитку та регіональної політики. 8. Основу соціального розвитку становить організаційно-економічний механізм – сукупність форм і методів, за допомогою яких здійснюється організація суспільного виробництва в регіоні й узгоджується його діяльність як єдиного цілого. Структура організаційно-економічного механізму за функціональною ознакою включає три основні підсистеми: державне регулювання на різних рівнях (загальнодержавному, регіональному, локальному), саморегулювання та саморозвиток на мікрорівні, громадське регулювання з боку населення та неурядових організацій. У дисертаційній роботі поглиблено розробки організаційно-економічного механізму регіону в умовах формування ринкових відносин, критерієм ефективності якого є соціальна орієнтація та забезпечення сталого розвитку території. Уточнено роль організаційно-правової та економічної складових механізму. На основі аналізу завдань соціального розвитку регіону визначено ключові функції організаційно-економічного механізму: завдання орієнтації діяльності органів управління на соціальні потреби населення потребує виконання функції моніторингу потреб; завдання визначення основних напрямів розвитку регіону та джерел ресурсів – функції планування; завдання взаємодії складових соціально-економічної системи регіону – функцій організації, розпорядження, координації, регулювання; завдання відстеження ефективності діяльності, порівняння одержаних результатів з плановими – функції контролю. Основним правилом розподілу множини функцій виступає принцип субсидіарності, згідно з яким можливість реалізації тієї чи іншої функції оцінюється по вертикалі, починаючи з найнижчого територіального рівня. 9. Реформування організаційно-економічного механізму соціального розвитку регіону передбачає зростання впливу та відповідальності громадськості. В дисертації поглиблено дослідження ролі громадянського суспільства та соціального партнерства у становленні соціально орієнтованої ринкової економіки, проаналізовано їх функції. Громадянське суспільство розглядається як суспільна позаурядова сфера самовияву людей, організацій та асоціацій, яка функціонує на принципах кооперативних відносин і взаємин між індивідами та соціальними інституціями. 10. Для прогнозування в дисертаційній роботі використано методи трендового та багатофакторного економіко-математичного аналізу, що дозволяє в міру надходження нової інформації переоцінювати одержану модель, спираючись на певні гіпотези щодо змін в країні, розраховувати можливі варіанти розвитку подій, імітувати та вивчати вплив на соціальний розвиток різноманітних факторів. Запропоновані а) ліберально-адаптаційний, б) реіндустріалізаційний і в) соціально-орієнтований сценарії різняться стартовими передумовами (збереження поточної ситуації, якісно негативні зміни, якісно позитивні зміни), особливостями організаційно-економічного механізму соціально-економічного розвитку та напрямами реформування, а саме: а) зниження рівня жорсткості фінансової політики, гальмування лібералізації цін, збереження державної підтримки деяких нерентабельних виробництв, впорядкування інституційних перетворень; б) відновлення потужних державних монополій і концентрація інвестиційного ресурсу на модернізації обмеженого кола підприємств, які забезпечують найбільшу частку випуску продукції певного виду; в) активізація внутрішнього інвестиційного резерву через підвищення купівельної спроможності населення, формування потужного середнього класу, реалізація цілеспрямованої державної структурної та інвестиційної політики. 11. Важливим чинником соціального розвитку країни та регіонів виступає соціальний захист, елементами якого є системи соціальної допомоги та соціального страхування. Соціальний захист розглядається як сукупність заходів правового, економічного та організаційного характеру, що реалізуються державою та суспільними інститутами з метою забезпечити благополуччя населення, у тому числі громадян, які не мають можливості працювати та самостійно підтримувати свій достаток, на рівні певних соціальних стандартів. 12. Однією з складових соціального розвитку є соціальна сфера. Соціально-побутовий сегмент соціальної сфери спрямований на створення матеріальних умов для життєдіяльності людини, соціально-культурний — сприяє відтворенню моральних, духовних, інтелектуальних і значною мірою фізичних властивостей індивіда, формуванню його як економічно активної особистості, що, серед іншого, задовольняє вимоги суспільства щодо якості робочої сили. Соціальна сфера характеризується територіальною, галузевою, функціональною та організаційною структурами. Вони відображають особливості територіального зосередження соціальної інфраструктури, масштаби розвитку та регіональні пропорції з надання відповідних послуг, структуру за галузевою належністю елементів, роль окремих елементів щодо виконання зовнішніх і внутрішніх функцій, організаційні форми та специфіку системи управління, яка забезпечує узгоджений розвиток усіх складових соціальної сфери. 13. Регіональна політика безпосередньо пов'язана з реформуванням адміністративно-територіального устрою України. Напрямами реформи визначено впорядкування системи населених пунктів, удосконалення мережі сільських, селищних і міських рад, впровадження генеральної схеми планування територій, запровадження стандартів Європейського Союзу щодо адміністративно-територіального устрою, розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, створення самодостатніх громад. 14. У дисертації досліджено вплив дострокового виведення енергоблоків Чорнобильської АЕС із експлуатації на соціальний розвиток постраждалих територій, зокрема м. Славутича. На основі використання методів економіко-математичного аналізу розраховано «мультиплікативний ефект» скорочення персоналу Чорнобильської АЕС. Звільнення одного працівника електростанції призводить до втрати роботи і джерела доходів п'яти осіб, що пояснюється необхідністю звільнення двох осіб, зайнятих у сфері інфраструктури, та трьох осіб — з урахуванням зменшення надходжень від діяльності АЕС, що веде до погіршення ділової активності та економічного добробуту, загострення соціальних проблем. На основі SWOT-аналізу визначено переваги, перешкоди та проблеми розвитку м. Славутича, запропоновано концепцію і стратегічний план створення техноекополіса Славутича. Вони передбачають формування територіально-виробничого комплексу, що включає новозбудоване місто з постійно проживаючим населенням, промислову зону й прилеглу територію, які підлягають соціально-економічній і радіаційно-екологічній реабілітації. Розроблено рекомендації щодо створення організаційної бази для соціального та економічного розвитку (відкриття інтелпарку, бізнес-інкубатора, лабораторії малого бізнесу), здійснено їх фінансове обґрунтування. 15. Процеси глобалізації зумовлюють необхідність посилення міжнародного співробітництва України. Автором досліджено напрями співробітництва в рамках європейської політики «Досягнення здоров'я для всіх» та міжнародної програми ВООЗ «Здорові міста». Відповідно до документів визначено ключові принципи забезпечення здоров'я і сталого розвитку територій України, обґрунтовано основні положення національної стратегії формування, збереження і зміцнення здоров'я, запропоновано план управління проектом «Здорові міста» на прикладі м. Славутича з обґрунтуванням заходів щодо відкриття та діяльності спеціальних соціально-психологічних центрів і кризових відділень реабілітації населення. 16. Реалізація запропонованих заходів створить умови для сталого розвитку, підвищення ефективності використання та відтворення продуктивних сил регіонів, забезпечить на цій основі необхідні передумови для формування сприятливого соціального середовища розвитку людини. |