1. Розвиток кооперації та агропромислової інтеґрації в овочепродуктовому підкомплексі має як економічне, так і соціальне значення для народногосподарського комплексу країни. Раціональне поєднання кооперації та інтеґрації – це організаційно-економічний фактор, за допомогою якого можливо в значній мірі компенсувати відсутність державної підтримки аграрного сектору економіки й мобілізувати такий мікроекономічний фактор, як ресурсозабезпеченість. 2. Сутність організаційно-економічного механізму інтеґраційних зв’язків полягає в тому, що – це відносини між людьми з приводу організації виробництва матеріальних благ і послуг; це важливий елемент (підсистема) економічної системи, проміжна ланка між техніко-економічними та виробничими відносинами, організаційна форма розвитку продуктивних сил; це відносини між людьми з приводу створення організації, формування її структури, системи управління та ін. В концепції автора дисертаційного дослідження економічні взаємовідносини це взаємодія господарюючих суб'єктів у конкретних умовах певного етапу розвитку економіки країни. 3. Овочівництво Полтавської області зосереджено насамперед навколо великих міст, враховуючи наявність ринків збуту та об’єктів переробної промисловості. Виробництво овочевих культур на Полтавщині у 2006 році зменшилося проти 2002-го на 55,3 % й становило 45571 ц. Передусім скоротилося виробництво овочів у Новосанжарському районі (на 95,4 %), Миргородському (на 89,8 %), Глобинському (на 70,4 %). Водночас суттєво зросло виробництво у Кременчуцькому районі на (48,9%), та у Пирятинському (в 4,3 рази). Найбільшу питому вагу (63,4 %) в структурі виробництва овочів області за 2005 р. займали такі райони: Пирятинський (20,2 %), Кременчуцький (19,3 %), Котелевський (10,1 %), Полтавський (8,4 %), Глобинський (5,4 %). 4. Дослідженнями були виявлені суттєві недоліки, які негативно позначаються на розвитку галузі. Суть їх зводиться до того, що більшість районів, розміщених на близьких відстанях від переробних підприємств (Новосанжарський, Миргородський, Глобинський), не спеціалізовані на виробництві овочевої продукції, виробництво овочів у них не доведено до обсягів, необхідних для забезпечення овочами населення реґіону та переробних заводів. Невизначеність із переробними заводами, їхньою сировинною зоною, зменшення розмірів площ посівів овочевих культур у загальній структурі посівних площ породжує труднощі з впровадженням високопродуктивних гібридів, індустріальних інтенсивних технологій виробництва овочів, що негативно позначається на економіці даних районів. 5. Виробництво плодоовочевої консервної продукції в Україні в останні роки стабільно зростає. У 2006 році було вироблено близько 1 млн. т даної продукції, що на 6,8% більше, ніж за попередній. Слід зазначити, що даний обсяг включає також фруктові й овочеві соки, випуск яких значно збільшився в останні роки. Якщо брати окремо плодоовочеву консервацію, то найбільшу частку тут займають овочеві види консервації. У 2006 році її було вироблено 134,8 тис. т, що на 0,1% менше, ніж у 2005-му. При цьому виробництвом даної продукції в 2005 році займалося близько 112 підприємств, а в 2006-у їх залишилося лише 95. У 2006 році десяток найбільших переробних підприємств виробило 76% усього обсягу продукції, а в 2005 – 69%. Кризові явища, що відбулися в усіх сферах економіки, відобразилися й на овочепереробній промисловості, характерною особливістю якої є залежність від постачальників сировини, тобто від сільськогосподарських виробників. 6. Овочепродуктовий підкомплекс України поступово розвивається, про що свідчить зростання виробництва й експорту. Певними обмеженнями в його розвитку виступають традиційно значний обсяг виробництва домашньої консервації в Україні, чітко виражена сезонність реалізації промислової консервації та повільний розвиток сировинної бази. Однак ріст платоспроможності населення в Україні й сусідніх країнах СНД, успішний розвиток експорту в країни далекого зарубіжжя повинні стимулювати розвиток овочепродуктового підкомплексу і надалі. Ефективність функціонування овочепродуктового підкомплексу та ринку овочевої консервації за сучасних ринкових умов залежить від багатьох складових: наявності надійного зв’язку з виробниками сировини; отримання достатньої кількості й відповідної якості сировини за доступною ціною; обсягу виробництва продукції та глибини її переробки; організованої роботи маркетинґових служб та ін. 7. У вітчизняному овочепродуктовому виробництві в минулому (в умовах адміністративно-командної системи) існувала ефективніша система економічних взаємовідносин, яка базувалася на прямих зв'язках виробників і переробників сировини. Прямими зв'язками передбачалися: поставка переробнику сировини не пізніше зазначеного договором строку; дотримання рекомендованої технології вирощування, ритмічність надходження сировини за узгодженими заздалегідь графіками; забезпечення господарств необхідними засобами захисту рослин; крім того, існувала надбавка до закупівельної ціни протягом трьох років у розмірі 30 % для господарств, які вперше вирішили вирощувати овочі; стимулювання за якість продукції. Такі економічні відносини були найбільш досконалими за останнє десятиріччя, однак вони були зруйновані в процесі реформування АПК. За ринкових умов система економічних взаємовідносин в овочепродуктовому виробництві зазнала значної трансформації. В основі цих руйнівних процесів лежать протиріччя між виробниками і переробниками овочевої сировини. Ліквідація цих протиріч, на нашу думку, знаходиться у площині економічно-справедливого розподілу кінцевого результату. Створення інтеґрованих виробництв, спрямованих на тісне поєднання діяльності сировинних товаровиробників і переробних підприємств, гарантує наступні організаційно-економічні переваги: гарантія ефективної організації виробничої діяльності; розширення обсягів і асортименту виробництва високоякісних конкурентоспроможних продуктів, що створює економічну зацікавленість усіх учасників інтеґрованих формувань; гарантований обсяг поставок сировини і високу завантаженість виробничих потужностей переробних підприємств; ритмічність надходження готової до споживання продукції в торговельну мережу для реалізації; гарантований ринок і рівень цін збуту; активна участь інтегрованих підприємств у забезпеченні продовольчої безпеки країни та нарощування експортного потенціалу.
9. Запропоновані рекомендації щодо використання інтенсивних технологій вирощування овочевих культур за рахунок систем крапельного зрошення в господарствах Полтавського регіону. При використанні даної технології досягається висока якість продукції, що відповідає ринковим вимогам (як свіжого ринку, так і переробних підприємств), а товарність продукції складає понад 90 %. Перевага крапельного зрошення полягає в тому, що воно дозволяє отримувати в 2-2,5 рази вищу урожайність. Обґрунтовано модель організаційно-економічного механізму інтеґраційних зв’язків в овочепродуктовому підкомплексі реґіону. Нашими дослідженнями доведено можливість одержання економічного ефекту в розмірі 24,6 тис. грн. щорічного прибутку підприємством, що займається переробкою овочевої продукції, від участі в інтеґрованому овочепродуктовому виробництві, що свідчить про економічну доцільність розвитку інтеґраційних процесів у галузі.
|