У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і нове вирішення актуальної комплексної науково-прикладної проблеми створення і удосконалення цілісного організаційно-економічного механізму антикризового управління промисловим підприємством на підставі розробки наукової концепції системно-цільового підходу до реалізації цієї важливої в умовах формування змішаної економіки задачі. Основні висновки, які виникли з наукового дослідження і узагальнення отриманих результатів, зводяться до такого. 1. Визначено функціонуючий механізм антикризового управління підприємством як підсистему господарського механізму, що включає широкий спектр відносин управління і планування, але має свою специфіку, яка визначається граничністю кризових ситуацій, в яких знаходяться підприємства. 2. Встановлено взаємозв'язок сукупностей організаційно-економічних заходів як керуючої системи, що створює певні режими антикризового управління, з економічними параметрами стану підприємства, які виступають у ролі керованої системи. 3. Визначено зміст економічного механізму виникнення кризового стану підприємства, послідовність етапів наближення до стану банкрутства, співвідношення між економічними кризовими явищами та організаційними, економічними сигналами про них. Головним критерієм у визначенні кризового стану визнано ознаку, коли вартість підприємства стає нижче суми зобов'язань кредиторам. 4. Визначено економіко-історичні передумови кризового стану вітчизняних підприємств на основі дослідження закономірностей відтворення технологічної структури економіки. Охарактеризовано деградацію всіх елементів процесу праці, порушення кругообігу промислового капіталу в грошовій, продуктивній і товарній формах. Виявлено вплив кризи на діяльність промислових підприємств та прояви кризи на підприємствах вугільної промисловості. 5. Обґрунтовано принципові відмінності категорій "неплатоспроможність", "неспроможність", "банкрутство", "кризова ситуація", "кризовий стан підприємства". Наведено економічне визначення банкрутства, сутнісну трактовку антикризового управління як певну сукупність форм і методів реалізації антикризової політики щодо конкретного підприємства-боржника та її спрямованість на вирішення задач інтенсивного розвитку підприємства завдяки мобілізації та інтенсифікації всіх ресурсів. Запропоновано групування кризових ситуацій та наведено їхні агреговані характеристики. 6. Методологічні основи стратегії антикризового управління містять дві фундаментальні тези: підприємство розглядається як система "продукт-ринок" та враховується циклічність його розвитку як проява процесів індивідуального відтворення, на яке впливають цикли ділової активності економіки країни, галузеві цикли і життєві цикли основних продуктів. 7. Обґрунтовано введення в нормативне забезпечення антикризового управління вітчизняних підприємств цілісного кластера організаційно-економічних заходів, що створює особливий режим профілактики кризового стану підприємства. Основними внутрішніми заходами запобігання банкрутству виділено формування комплексу заходів інтенсивного розвитку і фінансової спроможності підприємства, реалізацію оперативних завдань антикризового управління, реструктуризацію поза межами процедур банкрутства, маркетингові стратегії спеціалізації і диверсифікації, стратегічне планування, інвестиційні проекти технічного переозброєння і управління ризиком. Серед зовнішніх заходів відзначено державну підтримку підприємств пріоритетних галузей, контроль за платоспроможністю і ефективністю підприємств з боку держави і місцевих органів влади з використанням методів функціонально-вартісного аналізу. 8. Розроблено концепцію створення системи антикризового управління підприємством. Виявлено основну складність формування системи антикризового управління, наведено характеристику її найважливіших рис, визначення мети функціонування системи, формулювання завдання її досягнення й обґрунтування критерію оптимальності, шляхів і методів розв'язання системного завдання. 9. Розроблено структурну схему антикризового управління підприємством. Обґрунтовано застосування стратегічного менеджменту та планування, функції маркетингу, зміст інвестиційної стратегії, виробничого менеджменту, оперативного управління виробництвом, науково-технічної політики, управління фінансами, контролінгу. 10. Обґрунтовано напрями удосконалення основних ланок організаційно-економічного механізму антикризового управління: а) запропоновано розширення діапазону нормативних значень аналітичних коефіцієнтів для діагностики банкрутства (коефіцієнт Бівера, рентабельність активів, коефіцієнт покриття, фінансовий леверідж); б) розроблено концепцію реструктуризації підприємств у кризовому становищі (критерій, показники оцінки, фінансова здійсненність); в) запропоновано систему розробки і відбору варіантів антикризової стратегії реструктуризації підприємства у сфері виробництва, фінансів і інвестицій, обґрунтовано застосування методу дисконтованого грошового потоку при розробці стратегії максимізації вартості капіталу; г) для підприємств у кризовому стані запропоновано стратегічні альтернативи планування розвитку у взаємозв'язку з етапами життєвих циклів галузі, підприємства, основних продуктів; д) наведено зміст, порядок розробки програми фінансової стабілізації, заходи якої згруповано у блоки – організаційний, виробничо-технічний, інвестиційний; е) розроблено послідовність і зміст етапів інвестиційної політики підприємства, можливість використання венчурного фінансування інвестицій; ж) визначено можливості використання лізингових відносин при реалізації інвестиційної політики. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо вибору схем і механізмів здійснення лізингових угод, оцінки роботи лізингодавців і лізингоодержувачів з позиції взаємоузгодження їхніх фінансових та інших інтересів, підвищення ефективності угод та результатів їхнього виконання; з) передбачено заходи по контролю за оборотними коштами підприємств, послідовність їхнього здійснення економічними і фінансовими службами підприємства. Розроблено рекомендації щодо вибору відповідних способів запобігання простроченої дебіторської заборгованості та її стягнення в залежності від конкретних господарських ситуацій. Головним напрямком реформи платіжної системи обрано поширення сфери грошового обігу за рахунок альтернативних форм розрахунків, скорочення частки готівкового обігу на основі удосконалення безготівкових розрахунків. |