Формування ринку нафтопродуктів є невід’ємною складовою економічних процесів, які відбуваються в державі, а споживання нафти і нафтопродуктів є одним з індикаторів соціально-економічного розвитку країни, окремих її регіонів та галузей. Одним із визначальних факторів розвитку нафтопереробної промисловості є формування в Україні сталого попиту на нафтопродукти. На сьогодні ринок України більше ніж на 96% забезпечується за рахунок продукції вітчизняних заводів. Збільшення власного виробництва нафтопродуктів та наповнення внутрішнього ринку обумовило збільшення експорту нафтопродуктів. За рівнем специфікаційних вимог до бензинів Україна поки що уступає країнам Заходу. Основні розходження в показниках бензинів, порозуміваються тим, що продукти, що випускаються на Заході, відповідають не тільки вимогам споживача по якості, але і законам по охороні навколишнього середовища. Для ліквідації залежності від імпорту високоякісних бензинів в Україні потрібні заходи для зміни структури випуску моторних палив. Одна з помітних відмінностей ринку нафтопродуктів України від аналогічних ринків у країнах Східної Європи є відсутність скільки-небудь значного ринку скрапленого нафтового газу. Інфраструктура збереження та реалізації скрапленого газу значно відстає від потужностей нафтопродуктозабезпечення. Із метою ліквідації на вітчизняному ринку нафтопродуктів дефіциту високоякісних моторних паливах доцільно на існуючих НПЗ підвищення глибини переробки нафти та впровадження процесів, що збільшують вихід світлих нафтопродуктів та підвищують їх якість (тільки за рахунок переробки мазуту українські НПЗ можуть на 10–11% збільшити вихід світлих нафтопродуктів). Пріоритетними напрямками удосконалення українських НПЗ можна вважати: будівництво установок каталітичного крекінгу і гідроочищення; реконструкцію установок каталітичного риформінгу з метою збільшення виробництва моторних палив з високими екологічними властивостями і підвищення їх конкурентноздатності на ринку; будівництво установок, що дозволять одержувати якісні бензини, забезпечуючи підвищення октанового числа без збільшення змісту ароматичних вуглеводнів. Сумарні витрати на модернізацію НПЗ України складають 1400–1550 млн. дол. США. Нафтопереробна промисловість України практично не в змозі функціонувати без стратегічних партнерів (стратегічних інвесторів), що забезпечують НПЗ сировиною. Лише ВАТ "Укрнафта" та "Укртатнафта" мають у перспективі можливості для створення власного замкнутого циклу: видобуток – бензоколонка. Всі інші у значній мірі залежать від експорту нафти. Для ефективного функціонування українського нафтового комплексу, з'єднання зусиль з видобутку нафти, її переробки і збуту доцільно створення ВІНК у формі акціонерних товариств із підключенням підприємств транспорту і нафтопродуктозабезпечення. Вітчизняні ВІНК у процесі їх формування та розвитку повинні пройти наступні етапи: 1) стабілізація базових виробництв і підрозділів, вибір стратегічних інвесторів і напрямків діяльності компаній – стадія більшості українських ВІНК; 2) структурна перебудова підрозділів компаній для забезпечення максимальної відповідності корпоративним інтересам, що веде до утворення органічних вертикально інтегрованих структур – на цій стадії знаходяться "Укрнафта" та "Укртатнафта"; 3) динамічний розвиток і можливий ріст "адаптованих" ВІНК в умовах очікуваного економічного підйому і формування ринкової економіки . Вітчизняні НПЗ повинні послідовно переходити від використання у своїй діяльності порівняльних переваг (наявність виробничих потужностей, нафтогазопроводів і терміналів, висококваліфікованої і дешевої робочої сили, виробничої інфраструктури, капіталу і т.д.) до конкурентних (нові джерела постачання нафти, підвищення обсягів її видобутку, створення умов постійного відновлення виробництва, застосування нових методів управління, інновацій, інформаційні технології і т.д.). Стратегія розвитку українських ВІНК має базуватись на: 1) пріоритетному розвитку нафтового сектора з істотним ростом запасів нафти – збільшення запасів і підвищення обсягів видобутку нафти на родовищах із більш низькими виробничими і транспортними витратами; 2) збільшенні частки міжнародних операцій у секторах нафти і нафтопродуктів, із розширенням участі компанії в освоєнні високоефективних родовищ нафти і газу за рубежем, закріпленням на закордонних ринках збуту; 3) оптимізації міжсекторних пропорцій із досягненням більш раціонального співвідношення розвідки і видобутку нафти, виробництва і збуту нафтопродуктів (глобальна задача – при пріоритеті сектора нафти підвищити ефективність нафтопереробки і розвинути мережу продаж нафтопродуктів); 4) диверсифікації галузі з розвитком секторів нафтохімії, транспортування, інжиніринга для кращого використання сировини і стійкого росту прибутковості. Умовою усталеності розвитку нафтових компаній є удосконалювання господарського клімату, у першу чергу податкового й інвестиційного. Податковий кодекс повинний не тільки спростити і стабілізувати законодавство, але і передбачити зниження податкових ставок як умови економічного росту. Іншою ключовою умовою стійкого розвитку нафтових компаній є політична стабільність. Найважливішим національним інтересом держави є формування оптимальної енергетичної політики, яка передбачає подолання енергетичної залежності від Росії, визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів у країну. Україна повинна будувати незалежну енергетичну політику. Це означає, що обсяг енергоресурсів, що надходить на українську територію з будь-якого джерела, не може перевищувати 30%. Можна стверджувати, що ринок нафти в Україні практично відсутній, позаяк на ньому домінує російська нафта, але існує ринок нафтопродуктів із досить високими порівняно з іншими країнами СНД цінами. Стратегія забезпечення НПЗ України сировиною має базуватись на: якісних показниках нафти, яка визначає і якість нафтопродуктів, їх асортимент і економічні показники діяльності НПЗ, виборі адресата переробки та схем транспорту нафти. Геополітичне положення України сприяє впровадженню комбінованої схеми постачання нафти на внутрішній ринок: через наявну мережу транзитних нафтопроводів; завдяки виходу до Чорного моря можливим є відкриття додаткового до російського шляху каспійської нафти на/через територію України – як на внутрішній ринок, так і для транзиту. Створення нафтотранспортного коридору Одеса–Броди дає змогу Україні вирішити проблему завантаження НПЗ і виходу на європейський ринок нафтопродуктів. З терміналу «Південний» більша частина вітчизняних НПЗ та нафтохімічних підприємств може отримувати нафту і більш повно використовувати потужності. Слід враховувати, що введення в дію першої черги нафтокоридору Одеса–Броди не дасть змоги навіть наполовину завантажити їх, тому потрібна розбудова другої черги цього нафтопроводу та створення ефективно діючого міжнародного концерну, орієнтованого на широкомасштабне транспортування каспійської та близькосхідної нафти до Європи. Для диверсифікації джерел постачання нафти в Україну та створення нових шляхів постачання нафти через Україну до країн Європи необхідно реалізувати проект транспортування нафти за маршрутом Баку–Супса (Джейхан–Самсун)– Одеса–Броди–Адамова Застава–Гданськ (Омішаль). Створення терміналу «Південний» дозволяє отримувати нафту керуючись економічною доцільністю. В сучасних умовах слід перекачувати нафту за принципом не «або-або», а «і-і»: і російську нафту, і нафту, яка прийде з Чорного моря. Ступінь завантаженості терміналу «Південний» та нафтопроводу Одеса–Броди залежить від низки чинників, головними з яких є: рівень попиту на каспійську нафту в країнах Центральної Європи та тарифу за перевалку і перекачування однієї тонни нафти за маршрутом Одеса–Броди; узгодженість подальшого перекачування нафти із збереженням якості через територію Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Хорватії; подальший розвиток системи нафтопроводів у напрямках Гданськ (Північна Європа) та Ужгород–Омішаль (Центральна та Південна Європа). Без формування відповідного зовнішньополітичного клімату Україна приречена на млявий розвиток нафтового ринку: видобуток нафти і її транспортування здійснюватимуться в ситуації значного ризику. Застосування «прагматичного підходу» у державній політиці забезпечення енергоносіями, що подається крізь призму «економічної вигоди», є хибним, а з точки зору національної безпеки – ризикованим та небезпечним. Потрібно формувати і здійснювати державну політику, виходячи передусім з інтересів національної безпеки, а вже потім – економіки. | 