1. Харчова промисловість є однією з провідних структуроформуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання. Найбільш важливими функціями харчової промисловості є такі: сприяння раціональному використанню, відтворенню і збереженню природно-ресурсного потенціалу; забезпечення потреб населення регіону в основних продуктах харчування, задоволення яких є однією з основних умов його відтворення та ефективного використання; створення сприятливих умов для розвитку інших галузей господарського комплексу регіону. 2. Для непромислових регіонів розвиток харчової промисловості є засобом більш раціонального та комплексного використання наявного природно-ресурсного потенціалу, основою зміцнення міжрегіональних зв’язків в інтеграційних процесах, базовою підоймою ефективного використання трудових ресурсів. 3. До показників оцінки рівня розвитку підприємств харчової промисловості регіону належать: питома вага галузі в господарському комплексі регіону за чисельністю працюючих, вартістю основних виробничих фондів, обсягом виробленої продукції; питома вага регіону в загальному обсязі виробництва продукції галузі в країні; співвідношення середньодушового виробництва продукції галузі в регіоні і в країні; питома вага вивозу продукції в загальному обсязі виробництва її в регіоні; питома вага вивозу з регіону у загальному обсязі виробництва відповідної продукції всіма регіонами країни; індекси локалізації (за кількістю зайнятих та за обсягом продукції). 4. До узагальнюючих показників оцінки економічної ефективності розвитку підприємств харчової промисловості відносяться: зростання виробництва продукції у вартісному вираженні, виробництво продукції на одну гривню витрат; відносна економія основних виробничих фондів, нормативних обігових коштів, матеріальних витрат, фонду оплати праці; витрати на одну гривню товарної продукції; виробництво основних видів продукції в натуральному вираженні в розрахунку на один гектар посівних площ відповідних видів сільськогосподарських культур. 5. Прискорення процесів розвитку харчової промисловості гальмують недосконалість і незавершеність сучасної податкової системи та її фіскальний характер; відсутність об’єктивних умов для техніко-технологічного оновлення виробництва за рахунок власних доходів; низька забезпеченість кредитними ресурсами (відсутність пільгових і довгострокових кредитів); диспропорції в розвитку сировинної бази; відсутність на ряді підприємств ініціативного керівництва, низька якість інвестиційного менеджменту. Більшість підприємств мають ряд проблем з відтворенням основного капіталу. 6. В сучасних умовах важливим напрямом подальшого розвитку харчової промисловості є максимальне використання територіальних факторів і резервів підвищення ефективності функціонування харчової промисловості, які можна об’єднати в три основні групи: природно-географічні, соціально-економічні та фактори науково-технічного прогресу. 7. Основними проблемами, які виникають перед підприємствами харчової промисловості при формуванні стратегії розвитку і мають системний характер, є наступні: нестабільність зовнішнього середовища; низький організаційно-технічний рівень виробництва; дефіцит фінансово-кредитних ресурсів для вирішення завдань оновлення і розвитку виробничого потенціалу; дефіцит платоспроможного попиту на внутрішньому ринку; низька конкурентоспроможність продукції; експансія іноземних виробників продуктів харчування. 8. В процесі формування стратегії розвитку підприємств необхідно конкретизувати функціональні субстратегії для підприємств первинної та вторинної переробки сільськогосподарської сировини, визначити перелік критичних параметрів для підгалузей харчової промисловості та базові функціональні стратегії, що в цілому має забезпечувати мінімізацію негативних впливів зовнішнього середовища. 9. В теперішніх умовах одним з визначальних напрямків підвищення економічної ефективності розвитку підприємств харчової промисловості є системна трансформація галузі та вдосконалення ринкового економічного механізму управління міжгалузевими інтеграційними процесами. 10. Процес посилення міжгалузевих інтеграційних зв’язків об’єктивно потребує господарського механізму, який забезпечив би економічно вигідну інтеграцію між основними виробниками сільськогосподарської сировини, переробними, обслуговуючими підприємствами та залучення до інтеграційних формувань банківського капіталу. | 