1. Встановлено, що при будь-якій організаційно-правовій формі приватних господарств на рівні первинної виробничої ланки завжди є реальний господар виробництва. А це обумовлює його прагнення “примножити” об’єкти власності, збільшити доходи в результаті ефективного їхнього використання. У тих випадках, коли власник-господар і працівник представлені в одній людині – проблема її сумлінного і творчого відношення до справи – самореалізується “природним” чином. Щодо товарних підприємств, то тут позначається дія не тільки приватної власності, але й об’єктивних законів ринкової економіки і насамперед конкуренції, ринково-підприємницького середовища. Вирішення проблеми сумлінного, творчого відношення людини до праці, раціонального використання засобів і результатів виробництва – це найважливіша позитивна ознака приватних господарств, яка багато в чому визначає їх життєстійкість та ефективність виробництва.. 2. Однією з найгостріших проблем, притаманних більшості дрібних, малих і середніх ферм, є недостатній рівень концентрації виробництва. У певній мірі вона долається шляхом їх спеціалізації і кооперації та інтеграції. Саме вони дають змогу використати основну перевагу сімейних фермерських господарств – високу мотивацію до праці, і якщо не вирішити, то пом’якшити проблему низького рівня концентрації виробництва. Відносно корпоратизації, то вона діє у цьому ж напрямку. Але об’єднання власників має і певні недоліки, оскільки у певній мірі «розмивається» особиста зацікавленість і відповідальність. При цьому така «розмитість» зростає у міру збільшення кількості суб’єктів, що об’єднуються. 3. Розвиток сільського господарства пов'язаний з активізацією інвестиційних та інноваційних процесів в аграрній сфері національної економіки. Застосування сучасних методик визначення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності в аграрній сфері, які ґрунтуються на фундаментальній концепції сучасної фінансової теорії зміни вартості грошей у часі, дозволяють розрахувати прогнозні значення найбільш песимістичної, найбільш імовірної та оптимістичної оцінки чистого грошового потоку сільськогосподарського підприємства. При визначенні ефективності інвестицій в цілісний майновий комплекс на базі грошового потоку для власного капіталу ставку дисконту пропонуємо розраховувати за моделлю цінової оцінки капітальних активів та методом підсумовування. Якщо використовуються різні інвестиційні джерела, то ставку дисконту розраховуємо за середньозваженою вартістю власного, залученого та позикового капіталу. 4. Вибір пропонованих методичних підходів щодо оцінки виробничого потенціалу фермерських господарств залежить від поставлених цілей та завдань. Так, показники грошової оцінки виробничого потенціалу знайдуть застосування в системі оподатковування сільськогосподарських підприємств, визначенні величини орендної плати, управлінні процесом формування ресурсного потенціалу. Використання рівняння регресії ефективне при аналізі господарської діяльності підприємства і плануванні його розвитку, розрахунків фактичного і нормативного потенціалів. Застосування лінійного програмування дає можливість чисельно виразити комплексну оцінку ресурсів через максимальний обсяг валової продукції. 5. Вважаємо, що застосування методики оцінки ефективності функціонування фермерських господарств повинно враховувати ряд особливостей: характеристика регіону розташування; відсутність достатньої кількості статистичних показників по нових формах господарювання; організація роботи з оцінки ефективності виробництва. Пропонуємо оцінку діяльності фермерських господарств здійснювати на основі формування інтегрованого показника за критеріями порівнянності об’єктів через методичний прийом “матриця координат”, оптимізацію параметрів порівняння, визначення індексів росту ефективності виробництва, виходу продукції на одиницю основних видів ресурсів та врахування рівня ефективності використання землі. 6. Незважаючи на те, що в області з року в рік зростає кількість фермерських господарств, збільшуються земельні площі у їх користуванні, за весь період своєї діяльності фермерські господарства так і не набули суттєвого впливу на аграрний сектор економіки області. За 2005 р. ними було вироблено валової продукції на суму 302,4 млн. грн., що становить лише 13,6 % від її галузевого обсягу. Основна частина доходу від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва (95,8%) була отримана фермерами від реалізації продукції рослинництва і 4,2% – від реалізації тваринницької продукції. У 2005р. фермерськими господарствами в середньому на одне господарство було одержано майже по 116 тис. грн. доходу. За даними анкетних спостережень у 2005 р. рівень рентабельності від реалізації продукції фермерських господарств склав 15,6 %, що на 14,4 % менше, ніж у сільськогосподарських підприємствах інших форм господарювання. В середньому одним фермерським господарством було отримано по 15,2 тис. грн. чистого прибутку, хоча значна частина їх (23,2 %) працювала нерентабельно. 7. Для створення і функціонування міжфермерських кооперативних об‘єднань використовуються наступні принципи: наукова обґрунтованість і економічна доцільність створюваних формувань на кооперативній основі; добровільність входження фермера в нову господарську структуру і демократичний характер прийняття рішень; вибір форм господарювання, що забезпечують взаємну зацікавленість фермерських господарств, підприємств і державних структур; самостійність і самоврядність кооперативного формування в господарській діяльності. Цей перелік пропонуємо доповнити таким принципом, як регіональна соціально-економічна спрямованість діяльності нових суб'єктів господарювання. При всьому різноманітті форм і видів фермерської кооперативної діяльності нами виділяються два основні її напрямки: з виробництва сільськогосподарської продукції; споживчі кооперативи з обслуговування фермерських господарств. 8. Дослідження залежності виходу валової продукції ФГ від якості ґрунтів, трудо- і фондозабезпеченості показало, що найбільший вплив на аналізований показник має забезпеченість трудовими ресурсами та якість ґрунтів. Коефіцієнти парної кореляції між цими ознаками відповідно рівні 0,55 і 0,47 для господарств Лівобережжя і 0,57 і 0,63 для господарств Правобережжя. Менш істотний зв'язок між фондооснащенністю і виходом валової продукції; для господарств Право- і Лівобережжя ці коефіцієнти відповідно становлять 0,38 і 0,33. Сукупний коефіцієнт множинної кореляції одночасного впливу факторних ознак на результат у фермерських господарствах Правого берега дорівнює 0,51, а господарствах Лівобережжя – 0,48. Отже, розглянуті фактори є визначальними у формуванні обсягу виробленої продукції. Необхідно зазначити, що коефіцієнти кореляції, розраховані для господарств Правобережжя вище, ніж у Лівобережних районах. Значна частина господарств Правобережжя відчувають дефіцит основних виробничих ресурсів. У той час, як господарства Лівобережжя мають більш вирівняну ресурсозабезпеченість. 9. Дослідженнями встановлено, що 47,6 % аналізованих господарств Лівобережжя і 61,7 % аналізованих фермерських господарств Правобережжя ефективно використовують свій ресурсний потенціал. Ті господарства, що залишилися (52,4 і 38,3 відсотки відповідно) використовують його не ефективно. Основною причиною низького рівня використання потенціалу є неефективне поєднання основних виробничих факторів. Так, 38,3 % фермерських господарств Правобережжя відчувають дефіцит земельних ресурсів, в 61,7 % господарств цієї зони не вистачає земельних і технічних засобів виробництва. Серед господарств Лівобережжя 62 % мають нестачу землі й основних фондів, 52,4 % - мають низьку технічну оснащеність. Єдиний ресурс, що знаходиться в надлишку – це "робоча сила", і лише невелика частина господарств (10,3 % Лівобережжя і 7,2 % Правобережжя) змогла оптимально поєднати наявні засоби виробництва. У господарствах з низькою технічною оснащеністю нестача засобів виробництва впливає на основну господарську рівновагу: ріст тяжкості праці змушує скорочувати виробництво продукції, що веде до неефективного використання землі і зниженню ефективності використання всього потенціалу. 10. Економічна ефективність фермерських господарств значною мірою залежить від оптимальної структури та спеціалізації виробництва. Згідно оптимального плану структурні перетворення галузей зумовили зміни в структурі посівних площ відповідно до вимог агротехніки виробництва. У пропонованих моделях об'єднань фермерських господарств створюються сприятливі умови для ефективнішого використовування землі, трудових ресурсів, матеріально-грошових коштів. При цьому з'являється можливість використання більшого набору сільськогосподарських культур та найбільш оптимального їх поєднання. Розширення орних угідь може здійснюватися декількома шляхами: або за рахунок оренди, або за рахунок залучення нових учасників кооперації. 11. Розраховані оптимальні моделі об'єднання фермерських господарств припускають повну розораність сільськогосподарських угідь. Площа чистого пару в структурі ріллі становить від 7,8 до 8,3 %, при цьому значно збільшені площі під багаторічними травами – до 15 % та пропашними культурами – до 8 %. Частка продукції галузі тваринництва в структурі товарної і валової продукції з ростом оптимальних моделей розмірів фермерських господарств має тенденцію до зниження: в фермерських господарствах площею землекористування до 100 га вона становила в структурі товарної продукції 10,2 %, а при площі ріллі від 300 до 500 га вона зменшилася на 3,4 %. Із збільшенням площі ріллі збільшується і різниця між фактичним та оптимальним рівнем прибутку. Якщо в першому варіанті (до 100 га) прибуток за оптимальним рішенням перевищує фактичний рівень у 1,9 рази, то в третьому варіанті (301-500 га) – вже в 2,3 рази. |
