Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі узагальнення: 1. Визначальним фактором сталого розвитку економічної системи в сучасних умовах є її інноваційна спрямованість, основними характеристиками якої виступають: системність — (головна ознака інноваційної спрямованості економіки) — ступінь (рівень) організованості процесів генерування, продукування та впровадження інновацій; масштабність — (кількісний критерій) — кількість інновацій (нововведень), які генеруються, продукуються і впроваджуються підприємствами; динаміка — (якісний критерій) — швидкість перебігу процесів інноваційної діяльності (скорочення тривалості кожної з фаз інноваційного процесу); рівень — (якісний критерій) — глибинність інновацій (“рівень інноваційності інновацій”): позитивний непрямий ефект (включно з позитивними екстерналіями) для зовнішніх суб’єктів господарювання від продукування та впровадження інновацій підприємством; 2. Необхідною та достатньою умовою забезпечення вираженої інноваційної спрямованості української економіки є наявність ефективно функціонуючої Національної Системи Інновацій (НСІ) — сукупності інституцій, інтерактивна діяльність яких обумовлює генерування, продукування, поширення і розвиток інновацій в межах держави. Специфічними особливостями НСІ виступають: інституції НСІ — домінуючі та стабільні закономірності суспільної поведінки, що проявляються (або втілені) в організаціях, юридичних нормах, неформальних стереотипах мислення і культурних традиціях; інтерактивна діяльність — це така діяльність різноманітних інституцій в результаті якої технологічний розвиток розглядається не як послідовність односторонньо-спрямованих причинно-наслідкових зв’язків, які ведуть від НДДКР до інновацій, а як процес взаємодії та зворотних зв’язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних та інших факторів, що визначають створення інновацій; 3. Створення цілісної, дієвої та ефективної НСІ України на даному етапі розвитку вітчизняної економки є маловірогідним. Тому сьогодні основним пріоритетом внутрішньої економічної політики держави повинні стати розробка та реалізація комплексу організаційно-економічних заходів, спрямованих на забезпечення передумов для створення і становлення української системи інновацій: формування сприятливого інноваційного макроклімату — це одночасне зростання попиту на інновації (схильність економіки і суспільства до інновацій) та їх пропозиції (наявність об’єктивних передумов для створення і продукування інновацій). Реалізація даного завдання полягає у трансформації традиційної стратегії прямих технологій у стратегію створення передумов для активізації інноваційних процесів у суспільстві; формування сприятливого інноваційного мікроклімату — це одночасне зростання креативних можливостей суб’єкта господарювання і його готовності їх реалізувати. Екзогенним фактором здійснення окресленого завдання виступає рівень інноваційного макроклімату. Ендогенним фактором — використання новітніх форм управління, які, власне, і забезпечують формування сприятливого інноваційного клімату на підприємстві; підвищення ефективності взаємодії інноваційних макро- та мікрорівнів — це збільшення (розширення) взаємовпливів: інноваційного макроклімату на мікроклімат — шляхом поліпшення “початкових умов” формування інноваційного клімату підприємства і збільшення кількості позитивних екзогенних, для нього, факторів; інноваційного мікроклімату на макроклімат — через продукування таких “нових продуктів”, рівень інноваційності яких створює певний інноваційний тиск на загальну та економічну (ділову) активність суспільства; 4. Результати дослідження інноваційної активності промислових підприємств Івано-Франківської області (на основі даних офіційних статистичних довідників за період 2000 - 2004 рр.), які проводились з урахуванням таких особливостей як: напрями впроваджених інновацій, види промислової діяльності, форми власності господарюючих суб’єктів, чисельність працюючого персоналу підприємств — свідчать про погіршення ситуації у цій сфері. Особливу увагу привертає той факт, що зниження активності інноваційної діяльності суб’єктів господарювання набуло ознак системності, а тому позитивні зміни у сфері інновацій можливі лише за умови першочергової активізації тих факторів, котрі є визначальними у формуванні сприятливого інноваційного клімату підприємств; 5. Проведене анкетне опитування керівників інноваційноактивних підприємств Івано-Франківської області (лютий-травень 2005 р.) виявило такі тенденції: виражена одностайність позицій керівників щодо основних причин, які перешкоджають активізації інноваційної діяльності; низька якість впроваджених нововведень (низький рівень інноваційності інновацій) та позитивний прогноз її зміни; відсутність новітніх форм навчання персоналу; нерозвиненість “проблемно-орієнтованих зв’язків” між суб’єктами господарювання та науковими установами; поєднання задовільної кількісної оцінки (рівень комунікаційних можливостей) та незадовільної якісної оцінки (використання інформаційних систем управління) ефективності комп’ютеризації підприємств; позитивний прогноз змін у структурі джерел фінансування нововведень; негативна оцінка якісних характеристик активної частини технічного парку обладнання; високий рівень “скептицизму” стосовно дієвості інструментів маркетингу; несформованість вітчизняного ринку інновацій. Аналіз отриманих результатів засвідчив наявність об’єктивних передумов для можливості позитивних змін у сфері інноваційної діяльності суб’єктів господарювання; 6. Узагальнення результатів дослідження впливу податкового навантаження на інноваційну активність підприємств спростувало твердження про те, що основною причиною стримування інноваційної діяльності вітчизняних підприємств є високий рівень їх податкового навантаження. При цьому його значення відповідає рівню, який є характерним для країн з “західноєвропейською фінансовою моделлю”, і значно нижчий, ніж в країнах із “скандинавською моделлю” ринкової економіки; 7. Запропонована методика визначення регулюючих факторів формування інноваційного клімату підприємств дозволяє: — проводити розрахунок інтегральної оцінки інноваційного клімату кожного підприємства досліджуваної вибірки; — класифікувати тип інноваційного клімату на основі “величини” та “збалансованості” розрахованих значень його складових; — здійснювати порівняльний аналіз суб’єктів господарювання досліджуваної вибірки, на основі класифікації типів інноваційного клімату, який враховує: безпосередньо — ефективність діяльності інших господарюючих суб’єктів; опосередковано — рівень інноваційного макроклімату; — досліджувати зв’язки (взаємозв’язки) між рівнем інноваційного клімату підприємства та показниками його фінансово-господарської діяльності; — виявляти статистично значимий розподіл фінансових коефіцієнтів суб’єктів господарювання, що характеризуються різним типом інноваційного клімату; — ідентифікувати фактори, що є визначальними у формуванні інноваційного клімату підприємств. Можливість ідентифікації визначальних факторів формування інноваційного клімату суб’єктів господарювання переводить їх у категорію регулюючих факторів. При цьому з’являється реальна перспектива: — проведення попередньої оцінки інноваційного клімату підприємств — експрес-діагностика інноваційного клімату (з метою обґрунтування рішення про доцільність кредитування попередніх (підготовчих) етапів розробки інноваційного проекту); — покращення інноваційного клімату суб’єкта господарювання — шляхом розробки і реалізації комплексної програми, спрямованої на активізацію визначальних (регулюючих) факторів; 8. Практичне застосування запропонованої методики (на основі даних 31 підприємства Івано-Франківської області) дозволило виявити 4 регулюючі фактори формування інноваційного клімату підприємств: — наявність на підприємстві спеціалізованих підрозділів, у функції яких входить впровадження нововведень; — наявність корпоративної (локальної) комп’ютерної мережі; — використання суб’єктом господарювання в своїй діяльності інформаційних систем управління проектами; — вибір та реалізація “наступальної” стратегії інноваційного розвитку підприємства в найближчому майбутньому; 9. Результати апробації методичних рекомендацій засвідчують можливість їх використання усіма суб’єктами, які беруть участь — безпосередньо або опосередковано — у процесі інноваційної діяльності. |