Одержані в процесі дослідження результати є підставою для таких загальних висновків: 1. Показано, що основний обсяг наукових досліджень, пов’язаних з винайденням, доклінічними та клінічними дослідженнями лікарських засобів, виконується НДІ, що підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти та науки, Національній та Медичній академіям наук України, і на відміну від економічно розвинених країн, де основний тягар фінансування лягає на фармацевтичні підприємства, фінансується державою. 2. Визначено на основі проведеного аналізу загальні тенденції щодо фінансування фармацевтичних наукових досліджень. Основна з них полягає в тому, що за останні роки відбувалося значне зменшення обсягів фінансування з таких джерел, як бюджет країни та позабюджетні фонди. Згідно з офіційними статистичними даними, показники фінансування свідчили про його збільшення, однак, враховуючи значний рівень інфляції того періоду, можна поставити під сумнів, що це збільшення мало позитивний ефект. Ця ситуація змусила наукові колективи шукати інші шляхи фінансування власних наукових розробок, і в результаті частка такого джерела фінансування, як кошти замовників, стала збільшуватися щороку (збільшення обсягів фінансування по деяких установах з 1995-2001 р.р. – від 3 до 10 разів). 3. Оцінено стан кадрового потенціалу фармацевтичної науки. В більшості наукових установ, які займаються винайденням нових ліків, субстанцій та клінічними іспитами, відбулося зменшення даного потенціалу і, що найгірше, за рахунок фахівців з високим рівнем освіти та науковими ступенями. В наукових установах фармацевтичної галузі кількість працівників зменшилась суттєво – 25% вчених, зайнятих у даних дослідженнях, залишили своє місце роботи. За рівнем освіти це – фахівці з вищою та середньою спеціальною освітою, в цілому їх поменшало на 23%, серед них працівників з вищою освітою стало менше на 33%, а з середньою спеціальною освітою – на 17%. Крім цього, більшість тих, хто залишив своє місце роботи, – вчені з науковими ступенями. Їх поменшало на 28%, серед них докторів наук поменшало з 1995 по 2001 р.р. в 2,3 раза, а кандидатів наук – на 19%. Усе це вплинуло негативно на результативність та конкурентоспроможність даних наукових досліджень. 4. Виявлено чіткий взаємозв’язок між зменшенням обсягів фінансування наукової роботи в наукових організаціях міністерського, академічного і галузевого підпорядкування та обсягами виконаних наукових робіт. Так, по фармацевтичній галузі кількість виконаних розробок мала значні коливання від спаду до піднесення, відбулося зменшення обсягів наукових робіт, виконаних власними силами, та рівня фінансових витрат на наукові і науково-технічні роботи, виконані власними силами наукових організацій за галузями наук, що підтверджується розробленими коефіцієнтами, які поглиблюють та деталізують аналіз даної проблеми. Запропоновано методичний підхід, який дозволив встановити спроможність національних фармацевтичних підприємств виконувати самостійно науково-дослідну роботу. Отже, щодо науково-технічного потенціалу виробників, то тільки чотири з двадцяти великих підприємств мають свої науково-дослідні центри (лабораторії). Це Державний науковий центр лікарських засобів (ДНЦЛЗ) м. Харків, що має НТП для реалізації всього спектру наукових досліджень – від ідеї до виробництва оригінального лікарського засобу, і такі київські підприємства, як “Дарниця”, “Фармак” та “Борщагівський ХФЗ”, що мають по одному науковому центру. Визначено на основі методу проблемно-орієнтованих оцінок рівень відповідності (релевантності) науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України сучасним проблемам та науковим завданням. Незважаючи на всі проблеми у фармацевтичній галузі, все ж існує значний НТП, що належить середньому рівню відповідності сучасним науковим задачам. Тобто, стабільному рівню, коли відповідність НТП, враховуючи наукові здобутки саме щодо досліджень нових лікарських форм, дає привід науковим колективам починати роботу по вибраній частині проблеми самостійно, що й відбувається у багатьох наукових установах, та забезпечувати відповідний саморозвиток наукового потенціалу за безпосередньою участю партнерів.
7. Встановлено, що більшість лікарських засобів, що виробляється на українських підприємствах, це–“дженерики”, тобто двійники (копії) іноземних оригінальних ліків, а це значно дешевші й відповідно не самої високої якості препарати, адже виробники виробляють їх за своїми власними технологіями. А без дотримання оригінальної технології виробництва і при відсутності довгострокових клінічних досліджень інколи виробляється еквівалентний, але не сучасний препарат з певними терапевтичними недоліками. І хоч з об’єктивних економічних причин, виробництво “дженериків” є необхідним для завантаження виробничих потужностей національного виробника, все ж з даною продукцією важко на достатньому рівні відраховувати кошти на фінансування наукової роботи та конкурувати з іноземними оригінальними ліками. 8. Показано на основі проведеного аналізу діяльності іноземних компаній значну різницю у фінансуванні наукових досліджень та розробок лікарських засобів в Україні та за її межами. Так, якщо в усі українські НДДКР вкладаються десятки мільйонів гривень на рік, а в дослідження, пов’язані з винайденням ліків, ще менше, то в розвинених країнах тільки фармацевтичні компанії щороку вкладають у дану наукову діяльність мільярди доларів (у 2002 р. науковий бюджет одного з лідерів світового фармацевтичного ринку компанії “Пфайзер” склав 7 млрд. доларів, для порівняння – увесь обсяг фармацевтичного ринку України сягає рівня 500–600 млн. доларів на рік). Отже, ця фінансова спроможність іноземних компаній при їх співробітництві з українськими науковими колективами може дещо негативно вплинути як на незалежність останніх, так і на власність щодо результатів наукової роботи. Адже за установленою практикою той, хто фінансує наукові, а особливо довгострокові та ризикові дослідження, отримує у власність і їх результат. 9. Запропоновані рекомендації щодо підвищення конкурентоспроможності НТП фармацевтичної галузі. Адже, сконцентрувавши сьогодні свої зусилля і підтримавши фінансово та відповідними законодавчими актами національні наукові колективи та їх наукові дослідження, утворивши за участю держави сучасні інноваційні структури (технопарки, сітьові структури), у майбутньому можна розраховувати на розробки оригінальних, більш безпечних та ефективних лікарських засобів, а також на незалежність та фінансову стабільність наукових колективів. Отже, за умов наявності в Україні значного НТП в галузі винайдення та виробництва лікарських засобів перехід на інноваційну модель економічного розвитку для даної галузі є єдино можливим прогресивним шляхом, що може зберегти та збагатити даний потенціал. |