У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає у необхідності вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин щодо комп’ютерних програм, визначення адміністративно-правових засад діяльності державних органів щодо їх легалізації та захисту. За результатами дисертаційної роботи, виконаної на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства про комп’ютерні програми та практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць у різних галузях знань, дисертантом запропоновано вирішення поставленого наукового завдання, що полягає у визначенні організаційних і правових засад регулювання суспільних відносин щодо комп’ютерних програм, а також у наданні пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного інформаційного законодавства. У процесі реалізації обумовлених завдань дисертантом сформовано такі висновки, пропозиції та рекомендації: 1. У дисертації висловлена основна авторська ідея, яка полягає у тому, що комп’ютерна програма є предметом суспільних відносин в інформаційному праві та доведено, що зміст комп’ютерної програми може стати підґрунтям для подальших наукових досліджень у межах інформаційного права. 2. Обґрунтовано твердження, згідно з яким правове регулювання щодо комп’ютерних програм є правовим феноменом, який формується в інформаційному праві, джерелами якого поряд з інформаційним правом є цивільне, адміністративне, кримінальне право та ряд комплексних галузей права (трудового, господарського тощо). 3. Інформаційне право, виконуючи економічні та соціально-політичні функції та взаємодіючи, постійно розвивається, удосконалюється та змінюється. У зв’язку з тим, що розвиваються суспільні відносини, потребує змін відповідна система правового регулювання. 4. Виникнення численних правових колізій у сфері створення, розповсюдження комп’ютерних програм свідчить, що існуючий на сьогодні захист їх авторським правом недостатній, а віднесення комп’ютерних програм до літературних творів не є коректним. 5. Розвинено положення щодо потреби у вдосконаленні правового забезпечення суспільних відносин щодо комп’ютерних програм: внаслідок внесення змін до чинного законодавства та підготовки проекту Інформаційного кодексу України. 6. З метою підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідно створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права у контексті розвитку глобального інформаційного суспільства, а саме: здійснити кодифікацію інформаційного законодавства. При цьому підготовка проекту Інформаційного кодексу України повинна відбуватися з проведенням його громадського обговорення із залученням до розробки науковців, які спеціалізуються на інформаційному праві. При реформуванні інформаційного законодавства потрібно керуватися загальними принципами Конституції України, а також базуватися на принципах свободи створення, розповсюдження, отримання, застосування інформації; об’єктивності, достовірності, повноти і точності інформації; гармонізації інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності; обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону; недопущення незаконного розповсюдження, застосування і порушення цілісності інформації. З метою реалізації зазначених принципів необхідно підготувати та прийняти Інформаційний кодекс України, як це вже передбачено Законом України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”, включивши до нього розділи, зокрема про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності щодо них тощо. Оскільки право щодо комп’ютерних програм є правовим феноменом, який формується в інформаційному праві, правові норми, що регулюватимуть суспільні відносини щодо комп’ютерних програм, дисертантом пропонується викласти окремою главою у відповідному розділі проекту Кодексу. 7. До проекту Інформаційного кодексу одночасно з положеннями щодо правової охорони прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності щодо них, дисертантом пропонується включити положення стосовно надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет; запровадження електронного документообігу та електронного цифрового підпису, дистанційного навчання, телемедицини, електронних платіжних систем, електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів. Зазначена справа відповідальна й довготривала, оскільки Інформаційний кодекс України безумовно стане предметом неупередженого аналізу й критики. Водночас необхідно створювати умови для залучення та застосування можливостей фінансових програм, які пропонують Європейське Співтовариство, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй та інші міжнародні організації для підтримання проектів інформаційного суспільства та розвитку регуляторних інституцій. Як показує життя та стверджують провідні експерти, ХХІ століття – це століття інтелектуальної власності та комп’ютерних інформаційних технологій. У зв’язку з цим необхідно включити питання про інформаційно-комунікаційний розвиток України в п’ятірку головних пріоритетних напрямів державної політики та забезпечити відповідною правовою базою. За таких умов можна буде створювати „український інтелектуальний ринок високих технологій”. |