У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в комплексному аналізі питань організації управління культурою. У висновках формулюються основні результати дослідження, найбільш значні його положення, пропозиції по вдосконаленню діючої системи органів управління культурою, правового регулювання діяльності в галузі культури, окреслено проблеми, вирішення яких може сприяти підвищенню ефективності управління культурою в Україні. Головними науковими і практичними результатами роботи є нижченаведені висновки: – державна політика у сфері культури становить собою концептуально оформлену систему ідей, принципів, стратегії, організаційно-практичних заходів та дій держави, спрямованих на планомірне регулювання суспільних відносин у сфері культури; – основні напрями державної політики в галузі культури мають визначатися реаліями суспільно-економічного життя країни, а також вирішенням тих завдань, які є першочерговими для розв’язання на певному етапі, а саме: а) забезпечення належного рівня фінансування цієї галузі; б) створення нормативно-правової бази у сфері культури, що відповідає сучасним світовим вимогам; в) забезпечення охорони культурної спадщини; г) підвищення ролі й престижності професії працівника культури; – важливим засобом реалізації державної політики у галузі культури є юридична відповідальність. З урахуванням цього дисертанткою запропоновано ввести до Кодексу України про адміністративні правопорушення склади адміністративних правопорушень, якими передбачено відповідальність за здійснення будівництва на території історико-культурних заповідників і незаконний відвід земельних ділянок, що належать до земель історико-культурного призначення; – збалансованість реалізації державної політики в царині культури значною мірою залежить від забезпечення рівноваги між централізацією й децентралізацією у сфері державного управління культурою. Тому доцільно здійснити перерозподіл функцій управління між центральними, регіональними й місцевими органами влади з урахуванням необхідності забезпечення максимальної ефективності їх діяльності в галузі культури; – для усунення дублювання окремих функцій і завдань місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері культури необхідно забезпечити більш чітке нормативно-правове розмежування їх повноважень, що дозволить уникнути дублювання й підвищить відповідальність зазначених органів за виконання окремих повноважень у галузі культури, покладених на них відповідно до норм чинного законодавства ; – доцільно розширити компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері культури, визначену в Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні”, шляхом доповнення її повноваженнями по підготовці пропозицій щодо основних напрямів культурної політики на відповідній території та участі в її реалізації. На думку дисертантки, такий підхід надасть можливості названим органам самостійно формувати і здійснювати культурну політику на місцях з урахуванням особливостей культурних традицій кожного регіону; – для усунення прогалин у правовій регламентації суспільних відносин у сфері культури й узгодження відповідних нормативно-правових актів із законодавчими актами, що регулюють інші сторони суспільно-економічного життя доцільно внести зміни до чинних нормативно-правових актів у сфері культури, зокрема, до Законів України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, „Про обов’язковий примірник документів”, „Про авторське право і суміжні права”; – нормативно-правові акти, що становлять правову основу організації і функціонування галузі культури, можна класифікувати на: а) нормативно-правові акти, що регулюють загальні питання функціонування культурної сфери в Україні; б) нормативно-правові акти, які регулюють окремі ділянки розглядуваної сфери (бібліотечну, клубну, музейну справи тощо); в) нормативно-правові акти, які охоплюють регулювання окремих аспектів культурної діяльності, що виникають у процесі здійснення суспільних відносин. – для вдосконалення організаційної структури, правового статусу органів управління культурою в Україні необхідно: а) оптимізувати структуру апарату центрального органу виконавчої влади у сфері культури шляхом злиття тотожних за функціональною спрямованістю структурних підрозділів; б) здійснити перерозподіл повноважень між Міністерством культури і туризму та його регіональними структурами; в) налагодити систему інформаційного обміну та взаємодії між управлінськими структурами галузі культури та інших сфер суспільно-економічного життя шляхом підписання меморандуму про співробітництво; г) забезпечити чіткий розподіл компетенції органів управління культурою різних рівнів і законодавче визначення межі реалізації їх повноважень у досліджуваній сфері; – адміністративно-правове регулювання діяльності окремих закладів і установ культури має певні особливості, зумовлені конкретними цілями їх створення, місцем і роллю цих закладів у загальній системі управління культурою. З урахуванням цього накреслюються підходи до вирішення організаційно-правових питань їх діяльності, формулюються конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавства у сфері бібліотечної, клубної, музейної справи, діяльності театральних та архівних установ. | 