Анотація до роботи:

Подружжя М. і Л. Володкевичів заснувало приватне жіноче комерційне училище у м. Києві 1900 р. Формально училище належало Людмилі Володкевич, а його директором і генератором педагогічних ідей і новацій був Микола Володкевич. Хоча Володкевичі й А.Синявський починали майже одночасно і в різних місцях і тісних особистих контактів між ними не виявлено, проте їхні системи були схожими. Ті ж самі демократичні принципи, відсутність будь-яких зовнішніх засобів впливу, системи оцінок як в одній так і в іншій системах організації навчально-виховного процесу, та ж націленість на творчий пошук, з’ясування основоположних завдань навчання й виховання молоді. М.Володкевич багато зробив для розвитку методик викладання хімії, фізики, математики, природознавства.

Є.Долинська відкрила 1909 р. своє комерційне училище у Святошино, що під Києвом, у дачній місцевості серед соснового лісу. Навчально-виховний процес організувала у єднанні з природою, деякі уроки тут проводили в “зеленому класі”, великого значення надавали зміцненню здоров’я вихованців, їхнім спортивним заняттям, дозвіллю на свіжому повітрі серед первісної природи, а ще екологічному вихованню учнів.

Кожна з таких авторських шкіл, особливо А.Синявського та його послідовників, Володкевичів організовувала свій навчально-виховний процес на новітніх на той час демократичних і гуманістичних засадах, прагнула добиватися високих результатів навчально-виховної роботи не зовнішнім примусом і понуканням школярів, а прищепленням їм глибокої внутрішньої мотивації до оволодіння знаннями й самовдосконалення. Тут прагнули створювати класні виховні середовища на засадах моралі, інтелігентності й працелюбства. Кращі з таких шкіл заслуговують окремого детального дисертаційного дослідження.

Тут ми маємо справу з маловивченим педагогічним феноменом, який може скласти яскраву сторінку історії вітчизняної педагогіки, дозволить краще зрозуміти нереалізований у тих історичних умовах можливий подальший розвиток школи, дати поштовх у плані ідей і концепцій щодо подальшого реформування й модернізації нашої освіти. У контексті сказаного потребує також вивчення, на наш погляд, організація навчально-виховного процесу в приватних гімназіях України, які теж мали певну свободу дій у порівнянні з державними гімназіями.

Поряд із новаторськими школами у багатьох комерційних училищах зміст навчально-виховної роботи по суті нічим не відрізнявся від традицій роботи закладів Міністерства народної освіти (гімназій, реальних училищ). Її головні риси: авторитарна педагогіка, надмірні вимоги до знань, щодо дотримання всіляких правил, які до дрібниць регламентували зовнішній вигляд і поведінку учня в стінах і поза стінами закладу, відчуженість, а часом і антагонізм між вчителями й вихованцями, повна відстороненість батьків учнів, громадськості від впливу на спрямування навчально-виховної роботи у закладі.

У деяких училищах у гонитві за контингентом учнів і прибутками від плати за навчання почали знижувати вимогливість до знань дітей. Ці училища знаходили свою нішу при наданні освітніх послуг у тому, що залучали у свої стіни тих, хто прагнув без зайвих зусиль отримати атестат про середню освіту і ті преференції, які цей атестат надавав щодо цивільної й військової служби, соціального статуту й перспектив працевлаштування. Звичайно, у таких закладах про глибокі реформи, інновації мова не йшла, тут, здебільшого, переймалися зовнішньою добропристойністю, імітацією нововведень, приховуючи за респектабельними лаштунками користолюбство й бажання зиску.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на емпіричному та теоретичному рівнях вирішено актуальне завдання дослідження діяльності організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України. Отримані результати підтверджують гіпотезу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки та рекомендації.

1. Проаналізовано витоки зародження системи середньої комерційної освіти України. Перші комерційні навчальні заклади з’явилися в Європі в середині XVIII ст., у Росії – 1773 р. (училище П.Демидова), в Україні (Одесі) – 1804 р. (комерційна гімназія). Унікальним освітнім закладом європейського рівня було одеське Грецьке комерційне училище (офіційний рік заснування – 1817), флагманом комерційної освіти України протягом тривалого часу було Одеське громадське комерційне училище (засновано 1862 р.). Але протягом майже століття в Росії й Україні були лише поодинокі комерційні училища, які у своїй роботі орієнтувалися на західні зразки з урахуванням місцевих потреб і умов. Ця стагнація комерційної освіти була викликана загальною відсталістю Росії, масовим неусвідомленням купецтвом, владою необхідності такої освіти, нерозумінням, що комерційні знання можна одержати не лише набуваючи досвіду роботи в торговій лавці, безпосередньо займаючись комерцією, але й за шкільною партою. Потрібен був час і зміна економічної ситуації в країні, щоб переломити стереотипи мислення влади й вітчизняних комерсантів.

Нами проаналізовано також, передумови зародження системи середньої комерційної освіти в державі.

2. Досліджено зміст, провідні тенденції й особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах. Кожне таке училище діяло за власним статутом, який розроблявся згідно Положення 1896 р., виходячи з місцевих потреб і умов, і який затверджувався міністром фінансів. Комерційні училища були семикласними, громадськими або приватними, чоловічими, жіночими або змішаного типу, до них приймали дітей віком 10–13 років з відповідною початковою підготовкою за результатами вступних іспитів. Випускники комерційних училищ мали певні пільги й права.

Засновники училищ могли через підбір керівників і викладацького складу впливати на зміст і спрямованість навчально-виховного процесу. Комерційні училища самі розробляли свої навчальні плани, програми курсів, добирали підручники з переліку рекомендованих міністерством.

Лише деякі громадські комерційні училища у великих містах, засновані територіальними купецькими громадами, мали достатню фінансову підтримку з місцевих джерел. Більшість інших комерційних училищ існувала майже виключно на плату за навчання, тому у боротьбі за контингент учнів вони повинні були чуйно прислухатися до громадських запитів і сподівань, які достатньо різнилися. Через це зміст і організація навчально-виховної роботи в комерційних училищах була різною, що дозволило провести класифікацію комерційних училищ України за низкою ознак.

3. Більшість комерційних училищ України були школами інтенсивного навчання з високою вимогливістю до знань і поведінки кожного учня. Але відгукуючись на іншу суспільну потребу, почали з’являтися школи, у яких вимогливість до знань учнів почала занижуватись. У таких школах батьки отримували для своїх дітей комфортні умови навчання й увесь спектр пільг, які давали комерційні училища своїм випускникам, а засновники таких училищ мали підприємницький прибуток. Школи цього спрямування громадською думкою осуджувалися, їх називали “училищами-крамничками”, “фабриками атестатів”.

За змістом і організацією навчально-виховного процесу частина комерційних училищ мало відрізнялась від середніх навчальних закладів Міністерства народної освіти (гімназії і реальні училища). У них панувала авторитарна педагогіка, нагляд за учнями, доведений до деспотичних форм, вимагалося дотримування всіляких правил і численних заборон, діяла розгалужена система зовнішнього впливу на учнів і покарань. Тут нівелювалась, ігнорувалась особистість учня, його індивідуальність.

На противагу такій спрямованості навчально-виховного процесу в інших училищах шукали альтернативних шляхів організації навчально-виховного процесу. У його основу закладалися принципи демократичної педагогіки, поважливого (за суттю, а не за формою) ставлення до учня, врахування його особистості й індивідуальності, гуртування учнів у інтелігентні, налаштовані на навчання й самовдосконалення класні середовища-колективи. Такі школи були досить сприйнятливими до інновацій, використання передових на той час педагогічних технологій і методик викладання. Досить часто у них здійснювався власний педагогічний пошук і вони виростали до авторських шкіл.

Тож, комерційні училища, на наш погляд, можна поділити на такі, які за змістом навчально-виховної роботи тяжіли до загальноосвітніх або професійних шкіл; до шкіл інтенсивного навчання або шкіл з лібералізованими вимогами до учнів; до шкіл традиційного авторитарного або демократичного реформаторського спрямування.

4. Серед комерційних училищ України особливе місце займають авторські школи, які, спираючись на європейські педагогічні ідеї, кращий західний педагогічний досвід, виробили власне спрямування навчально-виховного процесу.

Нами досліджено зміст навчально-виховного процесу в авторських школах А.Синявського та його послідовників І.Акінфієва, В.Морачевського, В.Харцієва та ін., подружжя М. і Л. Володкевичів, Є.Долинської. Кожна з таких авторських шкіл, особливо А.Синявського, М. і Л. Володкевичів, організовувала свій навчально-виховний процес на новітніх на той час демократичних і гуманістичних засадах, прагнула досягати високих результатів навчально-виховної роботи не зовнішнім примусом і понуканням школярів, а прищепленням їм глибокої внутрішньої мотивації до оволодіння знаннями й самовдосконалення. Тут прагнули створювати класні виховні середовища на засадах моралі, інтелігентності й працелюбства. Кожна з таких шкіл заслуговує окремого детального вивчення.

5. Українська школа на зламі ХІХ і ХХ ст. накопичила значний педагогічний досвід, який не втратив своєї актуальності і в наш час. Як свідчить цей досвід, успіх реформування багато в чому залежить від правильно обраних орієнтирів і державної політики протекціонізму в галузі освіти. Подальше її реформування може бути максимально ефективним при утриманні правильного балансу між запозиченням інновацій і врахуванням власного вітчизняного досвіду.

Сучасна школа досить ліберальна у відношенні до рівня знань і вихованості своїх учнів. Нам потрібно відроджувати школи інтенсивного навчання. Це можуть бути профільні опорні школи (гімназії, ліцеї, коледжі) для обдарованих дітей гуманітарно-філологічного, фізико-математичного, економічного, природничо-екологічного, естетичного чи інших профілів.

У школах інтенсивного навчання слід подбати про створення у класах інтелігентних зорієнтованих на системну інтенсивну навчальну працю спільнот-колективів.

Потрібно забезпечити високу і стійку мотивацію до самовдосконалення, високої моралі й культури, з розвинутим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу й самого себе, здорового способу життя й відповідального ставлення до власного здоров’я й здоров’я оточуючих.

Потрібно виховувати повагу до демократичних цінностей, розвивати самодіяльність, шкільне самоврядування, підприємливість, здорову конкуренцію у навчальній праці, вчити відстоювати свої права, але й поважати права інших, привчати усвідомлено й відповідально діяти в соціумі на прикладі співіснування за цивілізаційними нормами у шкільному середовищі; готувати до успішної конкурентної діяльності у світі, який повсякчас змінюється.

На державному рівні потрібно забезпечити мотивацію в учнів до наполегливої системної навчальної праці упродовж життя. Лише на цій основі школа може розвивати внутрішню мотивацію до навчання й самовдосконалення в учнів.

Цікавим і корисним для сучасної школи є організація природознавчих екскурсій, запровадження системи практичних занять, випуску шкільних учнівських журналів і газет, естетичне виховання, які мали місце в комерційних училищах України.

Паралельно з ним слід значно підвищити компетентність масового вчителя й мотиваційну частину інтенсивної напруженої праці як в ході його підготовки, так і в подальшій роботі.

Успіх модернізації нашої освіти багато в чому залежить від керівників навчальних закладів, їхніх ділових і моральних якостей, компетенції, мотивації, професійної і соціальної захищеності тощо. Тільки на ґрунті широкої компетентності керівників, їхньої високої культури й моралі, знанні передових світових педагогічних ідей, інновацій і технологій, а також власних традицій і досвіду можуть з’являтися нові дійсно авторські школи, які забезпечать прорив освіти України у майбутнє. Тільки такі особистості, як А.Синявський чи М.Володкевич, очоливши навчальний заклад, могли згуртувати педагогів у дієві, працездатні педагогічні колективи й запропонувати їм концепцію удосконалення навчально-виховного процесу, а то й альтернативну до офіційної, власну систему роботи, яка ґрунтувалася на новітніх європейських педагогічних ідеях і особистій високій культурі й моральних цінностях керівника.

Українські педагоги вважали досить сильним виховним фактором особистий приклад учителя. Для цього нам потрібно зробити вчителя компетентною, відданою своїй справі, висококультурною й високоморальною, успішною, у т. ч. й у матеріальному відношенні, людиною.

З сучасних позицій можна підійти до багатьох думок і ідей, висловлених українськими педагогами комерційної школи. Таким чином, глибоке вивчення історичного досвіду роботи кращих авторських шкіл системи середньої комерційної освіти України може бути не лише предметом національної гордості за цей освітній феномен, але й джерелом педагогічних ідей і знахідок, цікавого власного історичного досвіду організації навчально-виховного процесу школи на демократичних гуманістичних засадах.

Результати дослідження можуть бути використані на таких рівнях:

Міністерства освіти і науки України, інститутів педагогіки і вищої освіти Академії педагогічних наук України для подальшого теоретичного й практичного спрямування реформування освіти;

Центрального та обласних інститутів післядипломної освіти для вдосконалення професійної компетентності керівних освітянських і педагогічних кадрів;

педагогічних університетів з метою поліпшення підготовки вчителів;

середніх загальноосвітніх шкіл з метою удосконалення навчально-виховного процесу в них.

Унаслідок обмеженості обсягу дисертаційної роботи, багато питань і фактів, що мають відношення до організації навчально виховного процесу в комерційних училищах, висвітлені оглядово або потребують окремої проробки. Перспективним, вважаємо, є детальне вивчення феномену авторських шкіл в системі середньої комерційної освіти і, зокрема, педагогічної спадщини таких її видатних діячів, як М.Володкевич, А.Синявський і його послідовники.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гур’янова О.В. Гімназійна й комерційна освіта – спроба порівняльного аналізу // Наукові записки. Серія: педагогічні науки. – Кіровоград, 2006. – Вип. 66. – Ч. 1. – С. 52-55.

2. Гур’янова О.В. Антін Синявський: педагог-новатор // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Зб. наук. пр. “Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова”. – Київ, 2006. – Вип. 5. – С. 81-85.

3. Гур’янова О.В. Комерційна освіта України: забутий досвід // Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Умань, 2006. – Ч.1. – С. 43-49.

4. Гур’янова О.В. Оцінювання знань школярів: історичний аспект // Наукові записки. Серія: педагогічні науки. – Кіровоград, 2006. – Вип. 68. – С. 42-47.

5. Гур’янова О.В. У пошуках школи майбутнього // Рідна школа. – 2007. – № 4. – Квітень. – С. 79-80.

6. Гур’янова О.В. Витоки педагогічної системи В.Харцієва // Наукові записки. Кіровоград. Серія: педагогічні науки. – Кіровоград, 2006. – Вип. 71. – С. 68-71.

7. Гур’янова О.В. Продовження одного педагогічного експерименту // Студентська наука: проблеми і перспективи ХХІ століття. Збірник матеріалів П’ятої Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції. – Кіровоград, 2005. – С. 37-38.

8. Гур’янова О.В., Постолатій В.В. Єлисаветградський центр комерційної освіти // Актуальні аспекти дослідження історії міста. Матеріали обласної історико-краєзнавчої конференції. – Кіровоград, 2006. – Ч. 2. – С. 105–114. – авторські С. 105, 110-113.

9. Гур’янова О.В. Школа радості – переклик поколінь // Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб. наук. пр. Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. – Випуск 21. – Переяслав-Хмельницький, 2007. – С. 115-122.

АНОТАЦІЇ

Гур’янова О.В. Організація навчально-виховного процесу в комерційних училищах України (1894 – 1920 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. – загальна педагогіка та історія педагогіки.

У дисертаційному дослідженні вперше на основі системного ретроспективного аналізу вивчено й теоретично узагальнено особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України в 1894 – 1920 рр. В роботі проаналізовано передумови й витоки зародження системи середньої комерційної освіти України; досліджено зміст, провідні тенденції, особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах; розроблено класифікацію комерційних училищ за особливостями спрямування навчально-виховного процесу в них; вивчено діяльність провідних педагогів системи середньої комерційної освіти, таких як А.Синявський, І.Акінфієв, М.Володкевич, В.Морачевський, В.Харцієв та інші; актуалізовано історичний досвід творення й функціонування системи середньої комерційної освіти в сучасних умовах подальшого реформування й модернізації системи та змісту освіти України.