Анотація до роботи:

Петренко Н.І. Організація і методика аудиту в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.04 – бухгалтерський облік, аналіз та аудит. – Національний аграрний університет, Київ, 2004.

У дисертації визначено сутність поняття “діяльність аудиторської фірми”, що складається з “аудиту” (підприємницька діяльність, яка полягає у виконанні комплексу заходів, необхідних для формування та висловлення думки аудитора про достовірність фінансової звітності суб’єкта господарювання) та “інших послуг аудиторської фірми” можуть надаватися працівниками аудиторської фірми, яким для цього не обов’язково мати сертифікат аудитора). Вперше визначено підпорядкування аудитора залежно від виду аудиту (при обов’язковому – державному контрольно-ревізійному управлінню, при ініціативному – власнику, на відміну від існуючої точки зору щодо залежності аудитора від керівника підприємства), що підвищить якість проведення аудиту та неупередженість висновку аудитора. Систематизовано і теоретично обґрунтовано ознаки класифікації аудиту (відповідно до вимог законодавства: обов’язковий та ініціативний); за об’єктами: первинний, повторний, додатковий; за способом проведення: суцільний, вибірковий, комбінований; за способом обробки даних: ручний, комп’ютеризований). Доведено недоцільність вживання в межах аудиту термінів “докази аудитора” та “шахрайство”, що сприятиме чіткому визначенню повноважень аудитора. Розроблено комплексну методику аудиту фінансової звітності, визначено межі аудиту, отримало подальший розвиток питання необхідності проведення інвентаризації під час аудиту. Запропоновано шляхи досягнення відповідальності суб’єктів аудиту перед користувачами аудиторських висновків, удосконалення змісту аудиторського висновку з точки зору його інформативності для користувача.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми щодо розробки науково-методичних підходів та обґрунтування практичних рекомендацій з удосконалення аудиту. На підставі проведеного дисертаційного дослідження теоретичних засад аудиту та його практичних аспектів з’ясовано наступне:

1. Впровадження в практику міжнародних стандартів аудиту як відповідь теперішнім умовам господарювання, зумовлюють необхідність науково-обґрунтованого та комплексного підходу до організації та проведення аудиту. Подальший розвиток теорії та практики здійснення аудиту можливий за умови однозначного тлумачення основних понять. У зв’язку з наявністю різних точок зору на сутність поняття “аудит” пропонується його розмежування на “аудит” та “інші послуги аудиторських фірм” за наступними критеріями: поняття, відповідальна особа, завдання, відповідальність аудитора, проведення інвентаризації, результат, що сприяє правильному розумінню сутності аудиту, розробці його методики здійснення та узагальнення результатів. З урахуванням основного призначення аудиту, що полягає у наданні замовнику аудиту висновку про достовірність даних, наведених у фінансовій звітності підприємства, уточнено поняття “аудит” як підприємницьку діяльність, що полягає у виконанні комплексу заходів, необхідних для формування та висловлення думки аудитора про достовірність фінансової звітності суб’єкта господарювання, “інші послуги аудиторських фірм” – надаються в будь-якій формі працівниками аудиторських фірм, яким необов’язково мати сертифікат аудитора.

2. Класифікацію аудиту доцільно проводити за наступними ознаками: відповідно до вимог законодавства – обов’язковий та ініціативний; за об’єктами аудиту – первинний, повторний, додатковий; за способом проведення – суцільний, вибірковий і комбінований; за способом обробки даних – ручний і комп’ютеризований. Виділення саме цих ознак класифікації є теоретично обґрунтованим і відповідає конкретним практичним завданням, що сприяє більш глибокому вивченню методики здійснення аудиту залежно від його виду. Встановлено, що сутність понять “державний аудит” і “ревізія” є тотожними, а у внутрішньому аудиті зміст аудиту не проявляється, тому таку діяльність слід розглядати як внутрішньогосподарський контроль.

3. У зв’язку з неефективністю та зниженням якості здійснення обов’язкового аудиту і залежністю аудиторів від замовника запропоновано обов’язковий аудит здійснювати Державною контрольно-ревізійною службою. Таке підпорядкування обов’язкового аудиту сприятиме: поповненню державного бюджету, захисту інтересів суспільства та держави, підвищенню якості проведення аудиту в державі, підвищенню відповідальності за некваліфіковане проведення аудиту, досягненню незалежності аудитора від клієнта, зростанню довіри до аудиту з боку користувачів. Такий досвід мають Білорусь, Росія, Японія тощо.

4. Розглядаючи питання незалежності аудитора та аудиторської фірми, слід враховувати наступні обставини: 1) аудиторську діяльність в сучасних умовах фінансує замовник в особі керівника, а не власник господарюючого суб’єкта; 2) матеріальне забезпечення аудитора залежить від гонорару, який встановлює замовник; 3) оскільки замовник оплачує послуги аудитора, то він здійснює тиск на аудитора; 4) клієнт має право відмовитися від аудитора та укласти договір з іншим, так як це не заборонено законодавством України; 5) діяльність аудитора обмежена в частині вільного та повного доступу до всіх документів та інформації на підприємстві. З метою усунення зазначених факторів, що впливають на незалежність аудитора, доцільно власникам, а не керівникам підприємства, виступати ініціаторами проведення аудиту та укладати договір на аудит.

5. Недоцільно покладати на аудитора завдання виявлення фактів шахрайства, оскільки він не уповноважений згідно з діючим законодавством кваліфікувати протизаконні дії. Аудитор виявляє тільки відхилення від встановлених норм, положень та висловлює особисту думку про достовірність фінансової звітності. Обов’язки аудитора не слід ототожнювати з обов’язками ревізора та експерта. Аудитор не уповноважений проводити слідчі дії, підозрювати в порушеннях будь-кого та накопичувати докази, оскільки на нього покладається обов’язок підтвердження достовірності фінансової звітності та дотримання Кодексу професійної етики аудиторів. Якщо у аудитора виникають сумніви щодо показників фінансової звітності, то він може вимагати від укладачів роз’яснень, на підставі чого формулює власну думку.

6. Пріоритетне місце в наукових працях з аудиту відведено методиці аудиту об’єктів бухгалтерського обліку, однак питання загальної методики вивчення звітності висвітлено недостатньо. Встановлено, що методика аудиту – це застосування під час вивчення фінансової звітності підприємства системи способів, прийомів і правил, які дають можливість провести аудит системно та у найбільш доцільній послідовності. Розкрито загальну послідовність дій, прийоми та способи дослідження звітності з метою її підтвердження, визначено межі аудиту: загальна прийнятність звітності, класифікація, обґрунтованість, охайність, періодизація, розкриття.

7. Інвентаризація в аудиті є найбільш актуальним і найменш дослідженим прийомом. Проведення інвентаризації є обов’язковим для підтвердження достовірності звітності, оскільки без неї не можна виявити відхилення та підтвердити достовірність фінансової звітності. З метою можливості проведення інвентаризації в ході аудиту запропоновано: передбачати в договорі на проведення аудиту проведення інвентаризації, на законодавчому рівні врегулювати обов’язки підприємства укладати договір на проведення аудиту до завершення звітного періоду з метою забезпечення можливості присутності аудитора під час проведення річної інвентаризації, у випадку не проведення інвентаризації під час аудиту в аудиторському висновку це слід оприлюднювати.

8. У зв’язку з відсутністю у вітчизняному законодавстві тлумачення основних складових відповідальності аудиторів доцільно внести зміни та уточнення до Закону України “Про аудиторську діяльність” в частині понять: “неналежне виконання обов’язків аудитором” – це неякісне проведення аудиту через недостатню кваліфікацію аудиторів або з причини недбалого виконання аудитором роботи; “треті особи в аудиті” – це будь-які фізичні чи юридичні особи, які є користувачами підтвердженої аудитором фінансової звітності; “заздалегідь неправдивий висновок” – під ним розуміється висновок, складений без проведення аудиту або який не відповідає фактичним результатам аудиту.

9. При обов’язковому аудиті завдання аудитора – захистити інтереси суспільства шляхом підтвердження достовірності фінансової звітності. З метою підвищення відповідальності аудиторів слід внести зміни до законодавства: а) зафіксувати право третіх осіб, які понесли збитки від неякісного аудиту, висувати судовий позов до аудиторської фірми і отримувати компенсацію збитків у повному обсязі; б) передбачити інші види відповідальності суб’єктів проведення аудиту: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільну; в) врегулювати питання обов’язкового формування статутного капіталу аудиторських фірм і страхування професійної відповідальності аудиторів з метою можливості покривати ними нанесені третім особам збитки в повному обсязі. Це призведе до поліпшення якості аудиту та довіри до нього з боку користувачів фінансової звітності.

10. З метою удосконалення змісту аудиторського висновку з точки зору його інформативності для користувачів доцільно зазначати в аудиторському висновку: об’єкти аудиту та способи їх вивчення, джерела інформації, надані аудитору; відповідність даних бухгалтерського обліку фактичній наявності майна та зобов’язань; ступінь участі аудитора в інвентаризації та її результати; загальну оцінку дотримання та опис виявлених у ході аудиту значних порушень встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності; загальну оцінку відповідності здійснених операцій діючому законодавству; опис причин, за якими не надано позитивний аудиторський висновок; думку аудитора про достовірність фінансової звітності економічного суб’єкта з поясненням того, що розуміється під достовірністю; відповідальність економічного суб’єкта і аудиторської фірми стосовно фінансової звітності. Це підвищить інформативність аудиторських висновків і сприятиме прийняттю ефективних управлінських рішень.

Публікації автора:

Статті в наукових фахових виданнях

1. Петренко Н.І. Система та предмет ревізії // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – Житомир. – 2001. – № 15 – С. 107-112.

2. Петренко Н.І. Докази в аудиті і ревізії: проблеми теорії і практики (частина 1) // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – Житомир. – 2001. – № 16. – С. 108-115.

3. Петренко Н.І. Докази в аудиті і ревізії: проблеми теорії і практики (частина 2) // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – Житомир. – 2001. – № 17. – С. 119-129.

4. Петренко Н.І. Проблеми визначення аудиту в економічній літературі // Держава та регіони. – Запоріжжя. – 2002. – № 4. – С. 153-158.

5. Петренко Н.І. Проблеми класифікації аудиту // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – Житомир. – 2002. – № 20. – С. 207-211.

6. Петренко Н.І. Аудит державний, громадський, внутрішній // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. – Луганськ. – 2002. –№ 9. – С. 65-69.

7. Петренко Н.І. Історія виникнення та розвитку аудиту // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – Житомир. – 2002. – № 22. – С. 147-157.

Тези доповідей

1. Петренко Н.І. Чи є докази в аудиті? // Теорія і практика незалежного аудиту в Україні. Збірник тез і текстів виступів на Всеукраїнській науково-практичній конференції. – Київ, 2001. – C. 70-75.

2. Петренко Н.І. Інвентаризація в аудиторській діяльності: проблеми проведення // Проблемы теории и практики учета, аудита, анализа и пути их решения: Материалы Всеукраинской науч.-метод. конф. 6-8 мая 2003 р. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2003. – С. 126-128.

3. Петренко Н.І. Шахрайство: проблеми виявлення аудитором // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта’2003”. Том 25. Економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 61-64.

4. Петренко Н.І. Передумови становлення та основні напрями розвитку аудиторської діяльності в Україні // Незалежний аудит в Україні та міжнародний досвід. Збірник тез і текстів доповідей на міжнародній науково-практичній конференції з аудиту. – Київ, 2003. – С. 63-65.

Підручники та навчальні посібники

1. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит” / Ф.Ф. Бутинець та ін.; за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця – Житомир: ПП “Рута”, 2001. – 416 с. (особистий внесок – розкрито предмет, об’єкти, мету та завдання аудиту і ревізії, прийоми і способи господарського контролю, особливості організації та проведення інвентаризації, узагальнення та реалізацію результатів аудиту та ревізії).

2. Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.І., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія: Підручник для спеціальності 7.050106 “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 3-є вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 544 с. (особистий внесок – розкрито предмет, об’єкти та методологію господарського контролю, особливості організації та проведення інвентаризації, ревізійний огляд документів, прийоми документального контролю).

3. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 4-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 688 с. (особистий внесок – розкрито методику інвентаризації активів і зобов’язань підприємства).