1. У дисертації дано теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової задачі розробки системи диференціальної терапії органічних депресивних розладів судинного ґенезу у пацієнтів пізнього віку на основі комплексного клініко-психопатологічного, соціально-демографічного й експериментально-психологічного дослідження їх клінічної структури та особливостей патогенетичних механізмів. 2. У популяції хворих пізнього віку з органічними депресивними розладами судинного ґенезу, що перебувають на диспансерному обліку, порівняно з пацієнтами, що хворіють на депресії неорганічного ґенезу, встановлені статистично достовірні (p < 0,05) відмінності соціально-демографічних показників (питома вага жінок – 64,8 і 81,6% відповідно, переважання осіб похилого віку – 68,9 і 17,0%, осіб без спеціальної освіти – 39,9 і 17,0%, задоволених своїм матеріальним станом – 73,6 і 53,2%) і клінічних особливостей (переважання тривожно-депресивних розладів із більш частим їх зв’язком із загостренням соматичного захворювання – 38,1 і 7,1% та станом самітності – 22,0 і 11,35% при меншій залежності від емоційно-стресових чинників – 26,7 і 56,75%). Важкість клінічних проявів захворювання у більшості пацієнтів із віком слабшає, тривалість загострень збільшується, а їхня частота залишається незмінною. 3. Структура депресій пізнього віку характеризується поступовим збільшенням питомої ваги ОДР. Виділено чотири їх синдромальних варіанти: тривожно-депресивний (32,1% випадків), тривожно-іпохондричний (22,2% випадків), депресивно-іпохондричний (21,0% випадків), астено-депресивний (24,7% випадків). На відміну від неорганічних депресій, при органічних депресивних розладах на фоні пригніченого настрою достовірно частіше спостерігаються поодинокі прості слухові галюцинації (26 осіб, 32,1%; p < 0,01), порушення когнітивних функцій у вигляді не різко виявленого зниження пам’яті (50 осіб, 61,7%; p < 0,01), тривоги (37 осіб, 45,7%; p < 0,05), вісцеро-вегетативних порушень (48 осіб, 59,3%; p < 0,05), уповільнення швидкості мислення (49 осіб, 60,5%; p < 0,05), апатії (23 особи, 28,4%; p < 0,01). 4. Виявленість органічних депресивних розладів за шкалою Гамільтона (HDRS) і за госпітальною шкалою депресії і тривоги (HADS) відповідає помірноМУ депресивному епізоду (відповідно 22,0±5,4 бали і 14,9±3,9 бали), при цьому тривога (10,1±4,6 бали) не перевищує субклінічного рівня. Важкість депресій неорганічного ґенезу також ідентифікується як помірний депресивний епізод (22,7±6,5 бали і 13,6±3,4 бали), проте тривога досягає клінічного рівня (12,0±3,4 бали), особливо у осіб похилого віку. 5. Профіль особи хворих з органічними депресивними розладами відображає наявність виявленого тривожно-депресивного стану на фоні хронічної соціальної дезадаптації, а при депресіях неорганічного ґенезу – переважання депресивно-іпохондричного радикалу. Виявлені в обох групах низькі показники за шкалою Психопатії (54 бали) свідчать про зниження мотивації досягнення і відсутність спонтанності, а в поєднанні з високими показниками за шкалою Депресії (74 бали при органічній депресії і 70 балів при неорганічній) – про низький суїцидальний ризик і значну потребу в емоційному співпереживанні й підтримці. 6. Хворі з органічними депресивними розладами в різні періоди пізнього віку характеризуються максимально виявленим відчуттям соціальної ізольованості (47,5±8,4 бали; p < 0,05). Цей показник, що досягає максимальної інтенсивності в похилому віці, не залежить від сімейного стану і умов проживання, що дозволяє розглядати переживання самітності не лише як вітальний клінічний прояв, але і як найважливішу ланку у формуванні депресій пізнього віку. 7. Для хворих з органічними депресивними розладами, особливо в похилому віці, характерними є найнижчі показники в усіх сферах соціального функціонування (19,7±4,5 бали). Вони корелюють із максимально виявленими в них тривожно-депресивними розладами, що в поєднанні з симптомами органічної мозкової дисфункції створює сприятливий ґрунт для зростання соціальної дезадаптації і погіршення взаємодії з навколишнім середовищем. У пацієнтів із депресивними розладами неорганічного ґенезу ці показники досягали достатнього/задовільного (15,7±4,8 бали), а в групі здорових – доброго/високого рівня (9,2±4,7 бали). 8. Низькі рівні соціального функціонування і якості життя, особливо у сферах психологічного стану (12,0±3,5 бали), фізичного стану (16,5±4,2 бали) і навколишнього середовища (19,3±4,4 бали) у хворих з органічними депресивними розладами корелює з такими соціально-демографічними чинниками як “самотнє проживання” і “спадковість”, а обмежена здатність життєдіяльності – з чинниками: “похилий вік”, “чоловіча стать”, “початкова освіта” і “незадовільний матеріальний стан”. 9. Запропонований терапевтичний комплекс, що включає крім фармантидепресантів і препаратів, що поліпшують мікроциркуляцію, фітоантидепресанти і психотерапевтичні методи, дозволяє добитися значного поліпшення стану здоров’я у 93% хворих з органічними депресивними розладами в пізньому віці в порівнянні з 17% хворих, що одержували традиційне лікування. Це виявляється в більш інтенсивному зворотному розвитку тривожно-депресивної симптоматики як за шкалою HDRS (6,5±5,2 бали і 10,5±4,2 бали; p < 0,05), так і за субшкалами HADS (3,4±3,3 і 5,1±2,9, p < 0,05; 5,9±2,4 і 6,9±1,2, p < 0,05 відповідно), у скороченні середньої тривалості перебування у відділенні в 1,38 рази (85±7 і 117±9 днів; p < 0,05), кількості хворих з рецидивами депресивних епізодів в 1,72 рази (52,5±2,3 і 90,25±3,1%; p < 0,05), а також у поліпшенні якості життя хворих в 1,19 рази (118,0±14,9 і 98,9±9,2 балів відповідно, p < 0,05). |
