| Суттєвим висновком, який витікає з результатів роботи, є уявлення про увесь різнорідний масив розановської творчості як про цілісну єдність, поєднану рухливою, але стабільною внутрішньою логікою світосприйняття й спільністю естетичних засад. Таке уявлення запропоновано на противагу усталеному погляду щодо наявності кількох жорстко протиставлених етапів в становленні розановської поетики, зокрема щодо трактовки жанру та оповіді «Уединенного» й «Опавших листьев» як якісно нового комплексу естетичних настанов, виключну естетичну новацію відносно попереднього авторського досвіду Розанова. Навпаки, дослідження доводить, що естетико-світоглядна система, яка склалася вже в контексті ранньої творчості («О понимании», «О потенциальности» (1880 – 1890 рр.)) виявляє надто важливі й очевидні ознаки дотичності з провідними тенденціями зрілої розановської поетики («В мире неясного и нерешенного», «Уединенное», «Опавшие листя» (1900 – 1910 рр.)). В роботі також переглянуто деякі поширені аберації в оцінці головних чинників розановської творчої свідомості. Домінує уявлення про Розанова як про митця з переважно релятивними настановами авторських інтенцій. Та послідовний аналіз розановських світоглядних домінант доводить протилежне: релятивність поетики тут є тільки апофатичним засобом утвердити ціннісну абсолютність інтимно-релігіозно осмисленої аксіології та телеології. Таким чином, найхарактернішим принципом амбівалентної поетики Розанова є певний художньо-поведінковий еквівалент юродивої свідомості, який втілюється як структуротворчий чинник на всіх рівнях розановського художнього світу. Зокрема, в зоні подібних асоціацій осмислено оповідні стратегії Розанова, які також характеризуються внутрішньою амбівалентністю: з одного боку, позиція мовця послідовно дезінтегрується; замість наявності самототожної інстанції оповідача превалює процес зміни та перебігу поміж різноманітними мовцями, що створює ефект динамічної самонетотожності особистості. Мовець як особистість взагалі постає в контексті нової персоналістичної концепції, яка деміфологізує картезіанський статично-раціоцентричний образ людини. Тобто, з іншого боку, початкова дезінтеграція, та децентрація «я» особистості виявляється лише необхідним щаблем до ціннісної реінтеграції на нових засадах, своєрідної реміфологізації. Таким чином, «втрата» особистості як мовця, як носія самототожної смислової позиції обертається амбівалентним парадоксом «воскресіння», «збирання себе», але вже без ілюзій логоцентричної самототожності. Смисл цього «збирання»-воскресіння в повній мірі зреалізовано в унікальній, та в той же час типовій для літератури модернізму лейтмотивної організації тексту в «Уединенном» та «Опавших листьях». Саме ці тексти є найпоказовішими щодо особливого типу цілісності та, відповідно, щодо самобутньо розановської жанрової форми – «книги» як жанру. Трилогію «Уединенное» та «Опавшие листья» в роботі прочитано саме як «книгу», тобто як єдиний текст, який поєднано наскрізним принципом художньої цілісності. Це цілісність складна та амбівалентна, але послідовно органічна на всіх рівнях поетики книги. Зокрема, лейтмотивна система книги виявляє наявність потужних сюжетних ліній, розгортання та взаємодія яких формує сюжетно-лейтмотивне смислове аксіологічне ядро – концепт «друга» як імператив спорідненості світові, вселюдського та вселенського з’єднання – своєрідного міфу поверненого раю. Навколо цього смислового центра інтегруються всі фрагментарно розрізнені змістові елементи книги – крізь хаотизацію фрагментарно мозаїчної структури вбачається інтегрована цілісність, яка додатково висвітлюється актуалізацією глибинних архетипічних смислових прошарків (комплекс «жертви», жертовності). На такий спосіб центральні філософсько-етичні колізії особистісної свідомості (трагічна опозиція «я й інший») набувають абсолютного, універсально-онтологічного звучання. Результати дослідження викладено в ряді публікацій: Бабай П.Н. О „поведенческом тексте” В.В. Розанова // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии. – Славянск, 2001. – С. 150-157. Бабай П.Н. «Потенциальность» и ее роль в художественном мир В.В. Розанова // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. / Випуск ХІІ. – Херсон: Айлант, 2001. – С. 241-243. Бабай П.Н. Жанровые маргиналии В.В. Розанова: эпистолярность – речевой и полифонический аспекты // Вісник ХНУ. № 538. Серія Філологія. – Вип. 34. Актуальні питання сучасної філології. – Харків, 2002. – С. 309-313. Бабай П.Н. Антиномика документализма в жанровой природе „Уединенного” и „Опавших листьев” В.В. Розанова // Вісник ХНУ. № 557. Серія Філологія. – Вип. 35. Слово і художній текст. – Харків, 2002. – С. 215-221. Бабай П.Н. Концепт „уединенности” в „Уединенном” и „Опавших листьях” В.В. Розанова (К проблеме целостности книги) // Вісник ХНУ. № 583. Серія Філологія. – Вип. 37. Філологічні дослідження тексту. – Харків, 2003. – С. 82-85. Бабай П.Н. Маска юродивого в повествовательных стратегиях и системе мотивов «Уединённого» и «Опавших листьев» В.В. Розанова // Вісник ХНУ. № 595. Серія Філологія. – Вип. 38. Сучасні аспекти дослідження літератури ХХ століття. – Харків, 2003. – С. 63-66.
Додаткові публікації: 7. Бабай П.Н. Пушкин в контексте розановского дискурса культуры // А.С. Пушкин и мировой литературный процесс. – Одесса: Астропринт, 2002. – С. 219-224. |
