У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено системний аналіз актуальної проблеми опікунської діяльності релігійних організацій УГКЦ у Галичині в кінці ХІХ - першій половині ХХ ст., що полягає в науковому обгрунтуванні теоретико-метологічних засад опіки, вивченні розвитку чернецтва УГКЦ в контексті опікунсько-виховної діяльності. Результати історико-педагогічного наукового пошуку, аналіз широкої джерельної бази забезпечили виконання поставлених завдань та дозволили сформулювати такі висновки. 1. Вивчення суспільно-політичних та соціокультурних передумов опікунської діяльності УГКЦ дозволило стверджувати, що її значущість в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. була зумовлена низьким рівнем соціально-економічного розвитку регіону, стрімким зростанням явищ соціальної дезадаптованості: сирітства, безпритульності, бездоглядності та педагогічної занедбаності дітей, молоді та дорослих внаслідок воєн, епідемій, масових еміграції, а також незадовільним станом медичного обслуговування, відсутністю рідномовних освітніх та опікунських установ. У таких умовах українці ініціювали створення власної структури закладів опіки, які в основному були під керівництвом українських громадських організацій та УГКЦ. 2. Розкрито зміст діяльності греко-католицького чернецтва у галузі опіки дітей-сиріт, школярів і молоді, який полягав у моральній, психологічній, духовній підтримці, матеріальній допомозі та сприянні у навчанні, що підтримувалося функціонуванням широкої мережі навчально-виховних та опікунських закладів. Вони надавали можливість молоді здобувати середню освіту та готуватися до навчання у вищих освітніх закладах. Найважливішим моментом опікунсько-виховної діяльності греко-католицького чернецтва була постановка і дотримання триєдиної мети: навчання, виховання та розвиток української дитини. Для гармонійного розвитку учнів великого значення вчителі приділяли усім напрямам виховання: національному, громадянському, релігійно-моральному, духовному, естетичному, трудовому, фізичному, які реалізувалися на принципах культуро- та природовідповідності, врахування вікових особливостей дітей, послідовності, наступності, науковості. Навчально-виховна робота здійснювалася за допомогою словесних, наочних та практичних методів. Опікунсько-виховні установи чернецтва УГКЦ підпорядковувалися та звітували державній шкільній владі, яка відзначала високий науково-методичний рівень їх викладацького складу, наявність відповідної матеріально-технічної бази, уніфіковані навчальні програми. Опікуючись освітньо-виховними закладами в досить складній політичній та економічній ситуації в Галичині, греко-католицькі релігійні згромадження виховували громадян, свідомих своєї національно-культурної місії та завдань християнського життя. 3. Здійснене дослідження дозволило визначити сутність андрагогічної та соціально-геронтологічної роботи релігійних організацій із віктимними категоріями осіб досліджуваного періоду, які здійснювалися за такими напрямами: медична допомога пораненим, невиліковно хворим та особам з функціональними обмеженнями, психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих, які зазнали фізичних чи душевних травм, та створення притулків для одиноких людей похилого віку. Метою цієї діяльності була консультативна допомога, моральна і психологічна підтримка, що полягала у втішанні, розраджуванні тих людей, які потрапили у складні життєві ситуації, втратили рідних, залишились одинокими. Для реалізації окреслених напрямів були підібрані та залучені у практику роботи такі засоби: сповідь, бесіда, духовне наставництво, за допомогою яких представники чернецтва несли людям віру в Бога, бажання жити за християнськими канонами, а також сприяли формуванню національної еліти. 4. Узагальнення досвіду опікунства релігійних згромаджень УГКЦ дозволило виявити найбільш ефективні напрями їх роботи: опіка над новонародженими-сиротами та дітьми дошкільного віку, позбавленими батьківського піклування, матеріальна допомога дітям із незаможних сімей, моральне виховання школярів, сприяння дітям з особливими потребами, медичний догляд, опіка та морально-психологічна підтримка убогих, немічних, хворих та одиноких людей похилого віку; психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих. Дослідження позитивних результатів опіки і піклування УГКЦ над віктимними особами означеного періоду набуває особливої актуальності в сучасних умовах у зв’язку з невирішеністю в українському суспільстві гострих проблем сиріт, немічних, людей похилого віку. Ретроспективний аналіз досвіду опікунсько-виховної діяльності дозволив визначити такі шляхи його творчого використання: -співпраця держави з церквою та її організаціями у розв’язанні складних проблем опіки над віктимними категоріями дітей та дорослих; -забезпечення підготовки кадрів для роботи в опікунських установах з числа представників релігійних згромаджень силами церкви та держави; -проведення спільних благодійних акцій, які сприяли б фінансовій підримці, розвитку та вдосконаленню опікунсько-виховної сфери під керівництвом релігійних та громадських організацій; -створення навчально-виховних і опікунських установ різного типу: дошкільних навчальних закладів, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв, шпиталів, лічниць, будинків для одиноких матерів, домів перестарілих на основі об’єднання зусиль державних і релігійних організацій; -творче використання досвіду психолого-педагогічного дорадництва дітей і дорослих; -застосування елементів духовної опіки в практиці медичних закладів, особливо для невиліковно хворих та людей з функціональними обмеженнями; -підготовка молодих людей до сімейного життя та свідомого батьківства на засадах християнської етики; -підтримка молоді в процесі її соціалізації, професійної орієнтації та самовизначення в суспільному житті. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого цілісного вивчення потребують зміст та особливості опікунської діяльності православного чернецтва, досвід релігійних згромаджень у питаннях опіки над неповнолітніми в’язнями у виправних закладах, напрями та форми соціальної допомоги з боку УГКЦ українцям діаспори. |
