У дисертації вперше поставлена, всебічно проаналізована та теоретично узагальнена проблема існування в кримінальному законодавстві обставин, що виключають застосування певних видів покарання. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавчої конструкції та труднощі практичної реалізації чинних кримінально-правових норм щодо зазначених обставин,
а також запропонувати напрями їх вдосконалення. Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному плані, зокрема: 1. Введення у чинне законодавство норм про обставини, що виключають застосування певних видів покарання, як послідовний і закономірний етап поступального розвитку інституту призначення покарання обумовлене у більшості випадків соціальними чинниками та іншими об'єктивними підставами. 2. Обставини, що виключають застосування певних видів покарання, це визначені кримінальним законом обставини, які з огляду на соціальні, юридичні чи інші чинники унеможливлюють або роблять недоцільним чи неефективним застосування певного покарання до певної категорії осіб. 3. У структурі інституту призначення покарання обставини, що виключають застосування певних видів покарання, є: а) імперативними, бо за їх наявності є обов’язковими при постановлянні вироку суду; б) безумовними, бо не вимагають для їх застосування певних дій осіб, яких вони стосуються; в) загальними, оскільки передбачені нормами Загальної частини КК і повинні враховуватися при застосуванні покарання щодо індивідуально невизначеного кола осіб. 4. Обставини, що виключають застосування певних видів покарання, повинні бути сконцентровані в одній статті розділу XI КК "Призначення покарання". Пропонується доповнити КК України статтею 661 такого змісту: "Стаття 661. Обставини, що виключають застосування покарання певного виду 1. Виключається застосування наступних видів покарання: 1) штраф – до осіб, що не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення; 2) громадські роботи – до вагітних жінок, до жінок, які мають дітей віком до трьох років, до непрацездатних осіб, до військовослужбовців; 3) виправні роботи – до вагітних жінок, до непрацездатних осіб, до військовослужбовців; 4) службові обмеження для військовослужбовців – до військовослужбовців строкової служби, до осіб, які є цивільними особами на момент постановляння вироку; 5) арешт – до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; 6) обмеження волі – до вагітних жінок, до жінок, які мають дітей віком до трьох років; 7) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – до військовослужбовців не строкової служби, до осіб, які є цивільними особами на момент постановляння вироку; 8) позбавлення волі на певний строк – до неповнолітніх осіб за вперше вчинений злочин невеликої тяжкості, до жінок, які мають дітей віком до трьох років; 9) довічне позбавлення волі – до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років, до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину, до осіб, що вчинили особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, і за яким закінчилися строки давності, до особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності і вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. 2. За наявності обставин, вказаних у частині першій цієї статті суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин". | 