У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв'язанні низки концептуальних питань відносно теоретичного та нормативного забезпечення діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, спрямованої на доброякісне обґрунтування прийнятих по справі рішень. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження інституту обґрунтування рішень у кримінальному процесі, забезпечити методологічні передумови для аналізу специфіки обґрунтування окремих кримінально-процесуальних рішень. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки. 1. Обґрунтування рішень у кримінальному процесі є особливим видом інтелектуально-практичної діяльності суб’єктів, які приймають кримінально-процесуальні рішення, що полягає в наведенні у відповідних розділах процесуального акта посилань на правові норми, сукупність доказів і заснованих на законах логіки доводів, що підтверджують правильність прийнятого рішення. 2. Під обґрунтованістю кримінально-процесуальних рішень, як результатом процесу обґрунтування, необхідно розуміти підтвердження правильності усіх висновків, що містяться в конкретному акті, посиланнями на відповідні норми права, сукупністю доказів і взаємопов’язаних з ними переконливих доводів. 3. Видається необхідним у новому КПК у главі, присвяченій кримінально-процесуальним рішенням, передбачити окрему норму, назвавши її “Вимоги, що ставляться до кримінально-процесуальних рішень” (Додаток Д). 4. Обґрунтуванню кримінально-процесуальних рішень притаманий свій предмет, під яким слід розуміти відображені у кримінально-процесуальному рішенні висновки правозастосувача правового та фактичного характеру, які підлягають обґрунтуванню за допомогою конкретних норм права, доказів та відповідних доводів. 5. Під межами обґрунтування слід розуміти ті границі, в яких необхідно здійснювати обґрунтування правильності зроблених правозастосувачем висновків. Вирішення питання про межі, в яких необхідно здійснювати обґрунтування правильності зроблених правозастосувачем висновків, є можливим з урахуванням як загальних, так й індивідуально-визначених вимог, що ставляться до обґрунтування кримінально-процесуальних актів узагалі, і тих, що вимагають спеціального (або особливого) обґрунтування. 6. Процес обґрунтування процесуального рішення має свою власну структуру. Остання представлена відносно-самостійними, але взаємозалежними елементами (етапами): індивідуалізація предмета обґрунтування прийнятого рішення; встановлення доказової бази рішення, що обґрунтовується; формулювання його логіко-гносеологічних доводів рішення; викладення результатів обґрунтування у структурі процесуального рішення. 7. З урахуванням розроблених теоретичних висновків автором пропонується внести зміни та доповнення в чинне кримінально-процесуальне законодавство стосовно встановлення вимог щодо специфіки обґрунтування деяких кримінально-процесуальних рішень (статті 98, 99, 131, 165-1, 165-2, 214, 223 КПК України) (Додаток Д). |