У дисертації розглянуто важливу проблему взаємодії апокрифічної та фольклорної традиції. У контексті вивчення цих взаємозв’язків зосереджено увагу на теоретичному з’ясуванні апокрифічності – світоглядної змістової категорії, характерної для писемних, уснословесних, іконографічних жанрів мистецтва (йдеться про період активного формування, поширення та особливої популярності апокрифіки на українських землях упродовж X – XIХ століть). Це дало змогу вирішити одну з найважливіших проблем вивчення фольклорної апокрифіки: виокремити елементи апокрифічного з-поміж інших ознак усної народної творчості. Йдеться як про твори, сформовані в рамках апокрифічного “канону”, так і багатий пласт пам’яток усної народної творчості, що містять трансформовані ознаки апокрифічного джерела. Серед ознак апокрифіки в усній словесності найважливішими є: зв’язок зі Святим Письмом (на рівні сюжету, мотиву, образу, ідеї, вираження категорій часу та простору), релігійний зміст твору; докладне змалювання, пояснення незрозумілих, побіжно згаданих або не відображених у Святому Письмі сюжетів, мотивів; спрощення опису відомого явища чи події, резигнування з надмірної деталізації подій, які, з народного погляду, кожному зрозумілі; доступний та зрозумілий виклад твору з використанням засобів розмовної мови; уподібнення євангельських постатей рисами зовнішності, характером, поведінкою до звичайних людей, профанація sacrum. Водночас герой-святий наділений не індивідуальними, а переважно ідеалізованими рисами, зумовленими народними уявленнями про справжній ідеал. Звідси походить і місійність героя, сотеріологічний дидактизм його вчинків; докладний опис зрозумілих людині страждань, відчуттів героїв – прагнення емоційно вразити слухача; наявність чуда, чудесних з’яв, перетворень; не завжди послідовний виклад подій, змішування, інверсія мотивів задля спрощення та лаконічності, зрозумілості – символічна контамінація. Апокрифічними творами усної народної словесності вважаємо легенди, духовні пісні, колядки, щедрівки. На тлі фольклорно-апокрифічних взаємин розглянуто одним із найпоширеніших образів-героїв в апокрифах та апокрифічних творах усної словесності. Вивчення апокрифічності образу Божої Матері – один з необхідних етапів пізнання цього образу у фольклорі, в народній культурі загалом. Адже саме глибинна багатовікова “надетнічна” апокрифічна традиція є домінантною в процесі формування цього універсального, світового значення образу в контексті багатоманіття національних культур. Сутність Божої Матері як героя апокрифічної словесної традиції (в кожному проаналізованому сюжеті) виявляє себе у таких аспектах: 1) Богообраність Діви Марії, Її винятковість (святість за життя, що проявилася у вчинках, у зовнішності. Діва Марія названа Пречистою, Пресвятою, Пренепорочною. Символами чистоти, атрибутами Діви Марії в апокрифічних творах найчастіше є цвіт рожі, лілії, жива пальмова гілка, зірка); 2) Материнське покликання: Матір Ісуса Христа (Богородиця, Божа Матір) і Матір всього людства (Заступниця, Покровителька, Опікунка, Посередниця між Богом і людьми); 3) Богородиця – Новозаповітна Єва, яка допомагає людству нести тягар первородного гріха. Майже кожен етап життя Пресвятої Богородиці знайшов своє відображення в усній народній творчості. Словесне представлення подій, образу Божої Матері у фольклорі залежить від жанрової специфіки відповідних творів. Найбільш послідовний виклад майже всіх подій із життя Богородиці (від Її Народження до Успіння) характерний для апокрифів та апокрифічних легенд. Анахронізми, алогічність поєднання у межах одного тексту фрагментів різних сюжетів, “вільне” вживання, використання імен та персонажів у народних легендах не завжди вказують на поверхове знайомство носіїв фольклорної традиції з біблійними текстами, а є стилістичним засобом творення ідейної канви, образності твору. Особливості психологічного стану Божої Матері в найбільш тривожні для Неї моменти життя найвиразніше простежуються в поетичній апокрифіці. За ступенем прояву апокрифічного проміжною ланкою між апокрифічними легендами та колядками є духовні вірші (пісні) – апокрифічні твори усної словесності, сюжет яких зберігає не лише послідовність описаних у Святому Письмі чи в апокрифах подій, але й подібне ідейне значення образу (Богородиця – Матір Христа, співідкупителька людських гріхів). Народне фантазування у творах цього жанру не домінує. Сюжети пісень близькі до канонічного викладу, оскільки, як відомо, ці твори використовували і в літургійній практиці. В апокрифічних колядках образ Богородиці є одним із центральних. Тому дослідники такі різдвяні народні пісні часто визначають як “марійні”. Колядки докладно змальовують шлях випробувань і перешкод, яких зазнала Божа Матір від часу народження Христа. Через посередництво Божої Матері сприймається і сама подія Різдва Ісуса Христа. Народна уява наділила Богородицю передусім рисами матері, людини, що яскраво виявляється у численних описах Її вчинків, емоційного стану як у прозових, так і в поетичних творах. Богородиця в апокрифічних фольклорних творах – старанна, турботлива, любляча і дбайлива Матір Сина, здатна на самопожертву. Божа Матір супроводжує Христа від Його народження аж до смерті та Воскресіння. Таким цей образ постає у сюжетах: “Різдво Ісуса Христа”, “Втеча Святої Родини до Єгипту”, “Дитячі роки Ісуса Христа”, “Розп’яття, смерть та воскресіння Божого Сина. Плач, жалі Марії”. Переживання і тривога за долю Сина пронизують усе Її страдницьке земне життя, яке розпочинається від моменту пошуку місця для нічлігу перед народженням Ісуса та закінчується молитовним зверненням-плачем Богородиці до розіп’ятого Сина. Зображення страждальної Матері, її невимовного горя – один із найпоширеніших сюжетів у світовому словесному й образотворчому мистецтві, основою для якого стала апокрифіка. У народній апокрифіці Матір Ісуса Христа є також Матір’ю всіх християн. Страждання Матері під хрестом, на якому помирає Син, такі ж глибокі і безмежні, як і Її переживання за грішників, особливо тих, які відбувають покарання в пеклі. Яскраво представлено це в есхатологічних сюжетах апокрифіки. Про богообраність героя і достойне завершення його життя (особливо помітно це в сюжетах про дитячі та юні роки Діви Марії – “Різдво Богородиці”, “Введення у храм”, “Благовіщення Марії”, а також у сюжеті “Успіння Пресвятої Богородиці”) свідчить образ ангела, супутника Діви Марії впродовж усього життя. Незвичайність героя підсилює і квіткова марійна символіка. Мотив мандрівки характерний для апокрифіки, оскільки саме в просторово-часовому окресленні руху героя можна простежити послідовність його становлення, досягнення мети. Усе своє земне та небесне життя мандрує-“ходить” і Божа Матір. В есхатологічній апокрифіці домінує риса заступництва Божої Матері. У Її посередництві між людьми та Богом розкривається ще одна важлива грань народного розуміння цієї постаті – бути вихователькою та вчителькою всьому людству. Отже, в українській культурі образ Божої Матері сформувався під впливом канонічної та апокрифічної традиції, народно-релігійних уявлень. За припущеннями багатьох дослідників, формування цього образу в народній культурі могло зазнати істотного впливу ще дохристиянських міфологічних уявлень та культів (зокрема богині землі, богині-матері, природи). Апокрифічні твори усної народної словесності (легенди, колядки, духовні вірші) – яскраве підтвердження того, що визначальним чинником формування та закорінення образу Божої Матері в українській народній духовній культурі стали саме християнські уявлення. Богородиця в українській фольклорній традиції, як і загалом у слов’янській народній культурі, належить до категорії особливих героїв, в яких вираження морального, релігійного ідеалу сягнули найвищої довершеності. Без глибинного пізнання специфіки образів апокрифічної традиції неможливе розкриття та розуміння образної системи українського фольклору загалом, національного характеру української культури. |
