Перехід до ринкової економіки, пошук нових методів оздоровлення авіаремонтної промисловості потребують нестандартних підходів до планування, нормування, стимулювання, обліку і контролю. Ситуація, яка склалася, вимагає прийняття превентивних заходів для стабілізації роботи підприємств цієї галузі. А тому, розробляючи облікову політику, необхідно враховувати як специфічні, так і загальногалузеві умови роботи авіаремонтних підприємств. З цих позицій і проводилось дослідження побудови обліково-аналітичної роботи на підприємствах авіаремонтної промисловості, пошук раціональних та більш ефективних методів обліку формування та використання фінансових результатів, їх аналіз та організація внутрішньогосподарського контролю. Дослідження дало змогу сформулювати наступні висновки і пропозиції. Авіаційна промисловість України може конкурувати з найвпливовішими авіаційними підприємствами на світовому ринку. Але через нестабільну економічну ситуацію в країні держава не мала можливості підтримувати підприємства, що виробляють таку високоточну та дуже дорогу продукцію. Вони не мали змоги розширювати виробництво та приділяти достатню увагу розробці нових, більш сучасних авіаційних моделей. Важливими передумовами раціональної побудови обліку на авіаремонтних підприємствах треба вважати:
тип виробництва та його дрібносерійний характер; технологічні особливості виробництва і їх вплив на величину витрат, собівартість продукції та фінансові результати; норми і нормативи матеріальних та трудових витрат на ремонт; організація відпуску матеріалів на виробництво; методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції; форми розрахунків з замовниками та покупцями; кадри працівників обліку; забезпеченість підприємства засобами обчислювальної техніки; організація документообороту; нормативно-правове забезпечення працівників обліку; ступінь централізації облікових робіт; організація внутрішньогосподарського контролю та його ефективність. 3. Специфічні особливості авіаремонтного виробництва обумовили застосування позамовного методу обліку витрат, який для даної галузі є більш доцільним і раціональним. Позамовний метод обліку витрат лягає в основу калькулювання собівартості продукції ремонтного виробництва, що передує удосконаленню нормування матеріальних, трудових і фінансових витрат, використання реальних норм витрачання ресурсів, застосування ефективної організації відпуску матеріалів на виробництво ремонтних робіт. 4. Формування фінансового результату безпосередньо пов’язано з методами обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, організацією обліку доходів і витрат на підприємствах авіаремонтної промисловості відповідно до вимог національних стандартів. 5. Результати роботи кожного підприємства, його конкурентноздатність залежать від якості продукції, обсягів понесених ним витрат та отриманих доходів, ефективності їх використання. Тому здійснення дієвого контролю за формуванням фінансового результату стає однією з важливих задач системи управління виробництвом. Впровадження протизатратної системи господарювання, раціональний розподіл прибутку зумовлює необхідність удосконалення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції. 6. Трансформаційні процеси в економіці України потребують перегляду положень та розробки нових підходів до питань обліку витрат і доходів, їх наукового обґрунтування в авіаремонтній промисловості з врахуванням її специфічних особливостей. 7. Наявні загальнометодологічні методики обліку фінансових результатів побудовані на уніфікованій для всіх галузей промисловості основі і не відображають особливостей впливу реальних умов авіаремонтного виробництва на величину витрат та доходів, не вказують конкретних напрямків пошуку резервів економії. Ця галузь не має чітко визначеної загальної облікової політики щодо ведення обліку фінансових результатів для всіх підприємств, що обумовило необхідність розробки комплексу заходів по удосконаленню обліку ресурсів, їх оцінки, закріпленню в обліковій політиці більш реальних та об’єктивних заходів. 8. Результати аналітичних розрахунків свідчать про необхідність розробки облікової політики підприємства та пошуку резервів зниження собівартості робіт. На загальну суму прибутку, впливає кількість замовлень. На жаль, на авіаремонтних підприємствах при нестабільності замовлень неможливо передбачати обсяги прибутку та кількість замовлень. Це відбувається тому, що авіаційна промисловість переживає застій, кількість літаків в експлуатації не збільшується. Крім того, дебіторська заборгованість на цих підприємствах з року в рік збільшується. Але позитивним у фінансовій діяльності підприємств є те, що вони намагаються зменшити частку бартеру у виручці від реалізації продукції. 9. Аналіз фінансової звітності базується на одержанні відповідних показників, які характеризують різні аспекти діяльності підприємства. Аналіз фінансових результатів за допомогою системи коефіцієнтів надав можливість оцінити фінансову стійкість підприємства, його ліквідність та ефективність діяльності, узагальнити показники і порівняти результати діяльності підприємств в динаміці. 10. Дослідження особливостей аналізу фінансових результатів на авіаремонтних підприємствах за етапами дозволили узагальнити показники аналізу фінансової стійкості та рентабельності, визначити послідовність і структуру аналізу господарської діяльності, систематизувати етапи проведення аналізу, визначити рентабельність реалізованих послуг, узагальнити оцінку фінансового стану, визначити рівень прибутку, витрати на 1 грн. реалізованої продукції протягом п’яти років. 11. За останні роки відбулися суттєві зміни у структурі активів, зобов’язань та капіталу підприємств: збільшилися виробничі запаси на 2551 тис. грн. та залишки готової продукції на 1557 тис. грн., збільшилася дебіторська заборгованість за послуги в сумі 8697 тис. грн., але зменшилась інша поточна дебіторська заборгованість на 2859 тис. грн. Збільшення оборотних активів сприяло вибуттю грошових коштів, що змусило підприємство взяти короткострокові кредити банку на суму 246 тис. грн. В цілому діяльність підприємств є достатньо ефективною, хоча недостатньо використовуються внутрішні резерви, а тому потрібен більш дійовий механізм контролю за виявленням та використанням цих резервів. Аналіз показує, що основними джерелами фінансування діяльності підприємств є: отримані позики – 57,4%, прибуток – 16,5%, надходження власного капіталу – 15,5%, інші – 10,5%. На придбання необоротних активів підприємство спрямувало 42,2% фінансових джерел, на збільшення активів – 38,8%, на сплату податку на прибуток – 16,5%, інші цілі – 2,5%. В той же час коефіцієнт зносу складає 0,25%, що потребує технічного переобладнання підприємств. Аналіз джерел та напрямків використання коштів є основою контролю та фінансового планування стратегії підприємств, дає можливість користувачам звітності оцінити рівень управління активами і структурою капіталу, контролю за фінансовими результатами. Коефiцiєнт фiнансової стiйкостi підприємства менше нормативного значення i свiдчить про те, що у звiтному перiодi при фiнансуваннi активiв залучений капiтал перевищував власний. Коефiцiєнт покриття зобов'язань - показник значно перевищує теоретичне нормативне значення, та свiдчить про те, що у пiдприємства фiнансова стабiльнiсть забезпечується здебiльшого залученими коштами. Аналiз показникiв фiнансової звiтностi дає можливiсть характеризувати економiчний стан підприємств як задовiльний. |
