У дисертації теоретично узагальнено та подано нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці науково-методичних і практичних рекомендацій щодо обліку й контролю основних засобів для державних підприємств галузі культури. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети і дають можливість зробити такі висновки та внести пропозиції: 1. Дослідження історії становлення та розвитку категорії «основні засоби» є необхідним етапом у процесі розуміння сутності активів підприємства. Доведено, що категорії «основні засоби» та «основні фонди» не є тотожними, оскільки категорія «основні фонди» є вартісною категорією, що відображує суму витрачених грошових коштів, а категорія «основні засоби» – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, для здійснення соціально-культурних функцій, тобто є речовим вираженням того, на що були використані кошти. 2. В результаті проведеного аналізу нормативно-правового забезпечення обліку основних засобів в Україні розроблено його періодизацію за історичними етапами, кожний з яких мав свої особливості та формувався під впливом відповідних економічних чинників. Прийняття Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» створило правову основу регламентації бухгалтерського обліку основних засобів, наближену до вимог міжнародних стандартів. Здійснений порівняльний аналіз структури і змісту цих документів виявив як позитивні сторони, так і недоліки. 3. Нормативно-правова база на державних підприємствах галузі культури потребує вдосконалення. У зв’язку з цим запропоновано розробку підзаконних нормативних актів, галузевих інструкцій, методичних рекомендацій, що мають забезпечити облік специфічних основних засобів (музейні предмети, сценічно-постановочні засоби, фільмофонд, музичні інструменти тощо). 4. Сучасний стан забезпечення державних підприємств галузі культури (на прикладі національних театрів) основними засобами свідчить про низький рівень технічного оснащення, значний моральний знос наявного обладнання, залежність від державної підтримки, що надається у вигляді капітальних трансфертів. У зв’язку з цим в дослідженні особливу увагу приділено організації обліку капітальних трансфертів та контролю за їх використанням. 5. Відсутність єдиних методологічних засад класифікації основних засобів у галузі культури призводить до неузгодженості, втрати цілісності та неможливості порівняння відображених у бухгалтерському обліку основних засобів галузі культури. Для вирішення цих питань запропоновано єдину класифікацію основних засобів для галузі, головний принцип побудови якої полягає у відповідності до групування встановленого чинним законодавством та деталізації через створення підгруп. 6. Аналіз організації облікової політики основних засобів на державних підприємствах галузі культури дав змогу виявити багато недоліків. З метою уникнення їх запропоновано вдосконалити прийоми та способи, за допомогою яких в обліку відображується стан підприємства та факти його господарської діяльності через вдосконалення: форм первинних документів, порядку присвоєння інвентарного номера; бухгалтерських записів при відображенні операцій з придбання основних засобів за рахунок бюджетних асигнувань, безоплатного отримання основних засобів, списання основних засобів; наказу про облікову політику. 8. Встановлення справедливої вартості основних засобів має важливе значення для забезпечення реальності балансу підприємства, його відповідності умовам господарювання. У звязку з цим досліджені процеси індексації, переоцінки та зменшення корисності основних засобів, відображення особливостей та проблем застосування кожного з них, а також запропонована методика розрахунку суми втрат від зменшення корисності основних засобів для сценічно-постановочних засобів. 9. З метою приведення амортизаційної політики державних підприємств у галузі культури відповідно до вимог ринкової економіки в дисертації запропоновано й обґрунтовано напрями вдосконалення: методики встановлення ліквідаційної вартості основних засобів (доведено неефективність її встановлення на рівні 0, проаналізовано доцільність застосування інших методів); методики встановлення строку корисного використання основних засобів (запропоновано перелік методів розрахунку строку корисного використання, проаналізовано недоліки кожного з них); вибору методів амортизації (доведено неефективність застосування «податкового» методу, і доцільність використання адекватного методу амортизації певних груп основних засобів, що використовуються в галузі); методики амортизації сценічно-постановочних засобів як специфічної частини основних засобів. 10. Порівняльний аналіз структури і змісту законодавства України з бухгалтерського обліку основних засобів та податкового законодавства України з обліку основних фондів дав змогу виявити значні розбіжності між ними, що має негативний вплив як на облік основних засобів, так і на облік фінансових результатів, які отримують внаслідок їх використання. Запропоновано здійснити реформацію податкового законодавства та забезпечити відображення господарських операцій з основними засобами з метою їх оподаткування відповідно до вимог бухгалтерського обліку. 11. Застосування контролюючими органами традиційних форм контролю (ревізія та перевірка) має поєднуватися з проведенням цими органами аудиту. 12. Дослідження показало, що до 10% капітальних трансфертів, які отримують підприємства галузі за КЕКВ 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» в подальшому відносяться на збільшення первісної вартості основних засобів, 90% – до складу витрат звітного періоду. У дисертації подано пропозиції щодо закріплення в законодавстві вимог до відображення використаних капітальних трансфертів у складі необоротних активів підприємства. 13. Інвентаризація державного майна має велике значення для забезпечення його збереження та ефективності використання. Для забезпечення ефективності цього процесу на загальнодержавному рівні запропоновано здійснення інвентаризації об’єктів права державної власності державними органами управління через створення реєстрів юридичних осіб, що належать до сфери управління цього органу, а також переліку наявного нерухомого державного майна (будівлі, земельні ділянки), яке перебуває на балансі таких юридичних осіб. |