У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання наукової задачі, що виявляється у розробці науково-теоретичних і практичних підходів щодо вдосконалення методики обліку і контролю непрямих витрат на підприємствах харчової промисловості. На основі проведеного дисертаційного дослідження можна зробити наступні узагальнення, висновки і пропозиції: У загальній системі показників, які характеризують ефективність виробництва як всього підприємства, так і його підрозділів, головне місце належить собівартості. Склад собівартості визначається тими затратами, які її формують. Головне значення для визначення собівартості і ведення обліку на практиці має розподіл виробничих витрат по способу віднесення на собівартість на прямі і непрямі. Непрямими є витрати, які загальні для виробництва декількох видів продукції і тому включаються до їх собівартості непрямо, умовно за допомогою спеціальних методів розподілу. Непрямі витрати займають значне місце в собівартості промислової продукції. Питома вага цих витрат в собівартості коливається за галузями промисловості від 30-40% в машинобудуванні та металообробці до 5-6 % в галузях легкої промисловості. Для забезпечення одностайності методологічних і методичних принципів планування, обліку і калькулювання собівартості, правильного розуміння, призначення, ролі в виробництві, облікових особливостей непрямих витрат велике значення має їх класифікація. Класифікація є передумовою раціональної побудови їх обліку і контролю. Узагальнення спеціальної літератури і господарської практики дозволило визначити більш раціональну класифікацію непрямих витрат, відокремити найбільш важливі класифікаційні ознаки непрямих витрат для харчових підприємств: можливості регулювання; відношення до обсягів виробництва; техніко-економічне призначення. Харчова промисловість має ряд особливостей, які впливають на організацію обліку і контролю непрямих витрат. Дослідження дали можливість узагальнити їх за такими групами: технічні, організаційні, економічні. Загальновиробничі витрати підприємств харчової промисловості (крім витрат на утримання, експлуатацію і ремонт основних засобів) являються нерегульованими постійними витратами, розмір яких залежить від організаційно-технічних умов виробничих процесів і соціальної політики держави і підприємств. Облік загальновиробничих витрат на підприємствах харчової промисловості організований за основними і допоміжними цехами. Але для здійснення ефективного управління диференціація непрямих витрат тільки за цехами явно недостатня. Дослідження показують, що в харчовій промисловості для побудови аналітичного обліку по місцях та центрах витрат, в залежності від характеру виконуваних функцій і операцій, а також видів витрат доцільно використовувати центри трьох типів: виробничі, обслуговуючи і номінальні. Підприємства харчової промисловості використовують в якості бази розподілу загальновиробничих витрат основну заробітну плату виробничих робочих. Але основна заробітна плата виробничих робочих є не кращою базою їх розподілу. При використанні системи аналітичного обліку за центрами витрат на підприємствах харчової промисловості найбільш доцільною базою для розподілу загальновиробничих витрат між виробничими центрами є витрати на утримання, експлуатацію і ремонт технологічного обладнання. Ефективність здійснення контролю залежить від взаємодії його об’єктів і суб’єктів. Об’єкти внутрішньогосподарського контролю бувають об’єктами, що контролюються за допомогою бухгалтерського обліку, а тому вони співпадають з об’єктами обліку та об’єктами контролю як функції управління. Під об’єктами контролю, охопленими за допомогою бухгалтерського обліку, слід розуміти предмети, господарські процеси, дії посадових та матеріально відповідальних осіб. Об’єкти контролю, як функції управління можна згрупувати в: зобов’язання і капітал; господарські процеси та дії посадових і матеріально відповідальних осіб; система планування, нормування, організації, стимулювання. Важливою передумовою удосконалення внутрішньогосподарського контролю є визначення його раціональної класифікації. Виходячи з результатів дослідження, класифікацію внутрішньогосподарського контролю доцільно закріпити за наступними ознаками: структурними елементами; часом проведення; джерелами інформації; суб’єктами контролю. Найбільш ефективними формами внутрішньогосподарського контролю в сучасних умовах є бухгалтерський контроль, адміністративний контроль, внутрішній аудит. Бухгалтерський контроль передбачає здійснення наступних контрольних функцій: контроль за законністю та економічною доцільністю господарських операцій; контроль за збереженням та раціональним використанням активів підприємства; контроль за повнотою, точністю та своєчасністю відображення господарських операцій. Бухгалтерський контроль непрямих витрат спрямований на: визначення законності і економічної доцільності господарських операцій і процесів, пов’язаних з формуванням витрат; збереження та раціональне використання активів; повне і своєчасне відображення в обліку господарських операцій; достовірність даних як поточного обліку, так і звітності щодо величини та складу непрямих витрат. Реалізація функцій бухгалтерського контролю непрямих витрат відбувається за допомогою методичних прийомів і шляхів, притаманних кожній контрольній функції.
|