У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методичне узагальнення та запропоновано прикладне вирішення наукового завдання щодо обґрунтування ринкових стратегій розвитку сільського господарства. На основі науково-практичного розроблення проблеми обґрунтування ринкових стратегій зроблено такі висновки: 1.Проведені вітчизняними та зарубіжними науковцями дослідження проблеми обґрунтування ринкових стратегій в сільському господарстві мають фрагментарний характер і не дають можливості розробити ефективні ринкові стратегії розвитку сільського господарства як в цілому, так і в окремих аграрних підприємствах. Результати досліджень свідчать про необхідність формування нових теоретико-методичних підходів і прикладних алгоритмів обґрунтування ринкових стратегій в сільському господарстві, які б враховували особливості галузі. 2. Ринковий характер стратегії розвитку незалежно від її виду дозволив виокремити поняття “ринкова стратегія”, під якою розуміємо набір заходів, що дозволяють визначити головну місію, цілі й завдання та забезпечити їх досягнення з урахуванням можливостей об’єкту на ринках сировини та продукції. Головною метою стратегії є підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, а засобом цього є ріст ефективності виробництва через зростання продуктивності використання ресурсів. 3. Дотримання системного підходу дозволило сформувати методичні основи розроблення та впровадження ринкових стратегій розвитку, зокрема, обґрунтування здійснюється комплексно через взаємодію базової (загальної та загальноконкурентної), продуктово-ринкової, ресурсно-ринкової та функціональної стратегій; враховується зв’язок між ринковими стратегіями розвитку та потенціалом аграрного підприємства або всієї галузі, оскільки ефективність їхнього впровадження істотно залежить від ефективного використання виробничого потенціалу, який є результатом капіталізації; впровадження ринкової стратегії передбачає вибір та обґрунтування її стратегічного набору, розроблення та освоєння конкретних груп стратегій, управління, контроль і коригування ринкової стратегії. 4. Аналітичні оцінки тенденцій, структурних змін та сучасного стану розвитку сільського господарства України за 1990-2004 рр. виявили: а) негативні тенденції розвитку галузі (обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився на 36,9%, частка продукції господарств населення зросла до 60,3%, найбільший регрес у виробництві продукції рослинництва спостерігається в льонарстві, хмелярстві, цукробуряковій галузі; серед продукції тваринництва найбільшого занепаду зазнало виробництво вовни та виробництво м’яса всіх категорій; меншими темпами скоротився обсяг виробництва молока та яєць); б) резерви зростання конкурентоспроможності окремих видів продукції, яку можна реалізувати через механізм розроблення ринкової стратегії. 5. Обґрунтування продуктово-ринкових стратегій розвитку сільського господарства України показало, що можливості розвитку окремих галузей сільського господарства доцільно визначати з урахуванням забезпечення, в першу чергу, продовольчої безпеки України, а також нарощування експорту за тими видами продукції, які є конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і є близькими до раціональних норм споживання на душу населення в країні. Першочерговим завданням є не тільки відновлення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, а й необхідність її нарощування, враховуючи, що можливості досягнення конкурентоспроможності рослинницької продукції в Україні вищі, ніж тваринницької з високою трудо-, енерго- і капіталомісткістю. 6.Обґрунтування ресурсно-ринкових стратегій в сільському господарстві доводить необхідність освоєння енергозберігаючих високопродуктивних технологій. Їх впровадження в рослинництві дозволяє порівняно із традиційними технологіями з розрахунку на 1 га посівів озимої пшениці, кукурудзи на зерно і цукрових буряків скоротити затрати праці відповідно у 3,5, 2,1 і 1,7 раза, а дизельного пального – у 2,3, 1,2 і 3 рази. Перехід від традиційних до ресурсозберігаючих високопродуктивних технологій в молочному скотарстві дозволяє скоротити з розрахунку на 1 голову затрати праці на 58 %, електроенергії – на 34 %, дизельного пального – на 21 %, що відображено в технологічних картах тваринництва. Встановлено, що перехід на виробництво молока із зимовим піком його виробництва (сьогодні основна частка молока виробляється в осінньо-зимовий період) дозволяє збільшити середню ціну реалізації та виручку на 8,3 % з врахуванням зростання витрат на 1,5% через перевитрату кормів у зимовий період. Доведено, що резервом енергозбереження у кормовиробництві є використання методу консервування фуражного зерна замість традиційної сушки з використанням природного газу чи дизельного пального. Впровадження консервування зерна дає змогу зменшити поточні витрати на доробці однієї тонни фуражного зерна кукурудзи на 18,7 %. 7. Узагальнюючи досвід ряду країн Європи та Латинської Америки щодо виходу з енергетичної кризи, запропоновано розширити посівні площі ріпаку з 250 до 1 млн. га (для виробництва біодизельного палива з його насіння), цукрових буряків – на 250 тис.га (для виробництва біоетанолу з цукру). У перспективі бажано розширити посіви й посадки кущів та дерев, які забезпечують найвищі щорічні прирости біомаси (для виробництва електричної і теплової енергії). 8. Реалізація ринкових стратегій розвитку вимагає розроблення системи інституційних та організаційно-економічних заходів, серед яких виділяємо диференційований підхід до визначення груп видів сільськогосподарської продукції, в яких поступово буде зменшуватися вплив регуляторної політики із врахуванням зростаючої конкуренції уразі вступу України в СОТ. При цьому державі слід узгодити основні власні інтереси з інтересами виробників аграрної продукції і працювати з ними за єдиною системою. Регулювання ринку ресурсів має відбуватися з урахуванням можливостей впровадження ресурсозберігаючих високопродуктивних технологій у рослинництві та тваринництві. Особлива увага звертається на регулювання ринку техніки, паливно-мастильних матеріалів, засобів захисту тварин і рослин, мінеральних добрив. Крім цього держава має забезпечити істотну державну підтримку надзвичайно кризових, але перспективних галузей – льонарство, вівчарство, хмелярство, створивши умови для надходження в ці галузі вітчизняних і закордонних інвестицій. Окремим напрямом розвитку села доцільно обрати збільшення фінансування інфраструктури сільського господарства та розвитку агробізнесу, а також впровадження програм, що дозволять підвищити рівень менеджменту в аграрних підприємствах і на державному рівні. Зазначені заходи мають відбуватися в межах фінансування, передбачених “жовтою” та “зеленою” скриньками, які використовуються країнами-учасниками СОТ. Одержані результати дослідження можуть бути використані за розроблення ринкових стратегій розвитку на загальнодержавному рівні, а також на рівні аграрного підприємства. |