У висновках дисертації відображені результати, що свідчать про вирішення конкретної наукової задачі, що має істотне значення для теорії кримінального процесу, а саме: уперше комплексно досліджено норми кримінально-процесуального права, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать наступні. 1. Норми кримінально-процесуального права - це встановлені державою чи Рішеннями Європейського Суду з прав людини правила, що визначають загальні положення та порядок провадження у кримінальних справах, а також права та обов’язки суб’єктів кримінального процесу, основною функцією яких є реалізація норм кримінального права, а додатковими функціями - реалізація норм інших галузей права. 2. Кримінально-процесуальні норми виконують декілька функцій: 1) регулятивну; 2) службову; 3) інструментальну; 4) правоохоронну; 5) виховну; 6) превентивну. Одна й та ж норма кримінально-процесуального права може виконувати не одну, а декілька функцій. 3. Зв’язок норм кримінально-процесуального і кримінального права можна прослідкувати на трьох рівнях їхнього співвідношення, що відповідають тричленній структурі права: галузь, інститут, норма. Норми кримінального і кримінально-процесуального права мають взаємозв’язки таких видів: 1) прямий; 2) опосередкований; 3) зворотній. 4. У кримінально-процесуальній діяльності основними складовими є: 1) суб’єкти діяльності; 2) засоби діяльності. І перший і другий елементи цієї діяльності відображаються у нормах кримінально-процесуального права через формулу: «Якщо є підстави до надання особі певного процесуального статусу або застосування певного засобу діяльності (гіпотеза), то особі надаються права і обов’язки, котрі вона реалізує в певному процесуальному порядку, або застосовується певний засіб діяльності (диспозиція), інакше настають негативні правові наслідки (санкція). 5. У нормах кримінально-процесуального права юридичними фактами, з якими пов’язується реалізація диспозиції норми, окрім загальновизнаних дії, події і фактичного складу, можуть бути «мікропроцеси», через які під час провадження у кримінальній справі реалізується ініціатива заінтересованих суб’єктів кримінального процесу і суб’єктів, які його здійснюють, у провадженні процесуальних дій чи прийнятті процесуальних рішень. «Мікропроцеси» не є фактичними складами, бо вони об’єднані в одне ціле, що складається із сукупності здійснюваних у певній послідовності дій. 6. Процедурний характер диспозицій кримінально-процесуальних норм полягає у встановленні порядку провадження певних дій і прийняття певних рішень, нерозривно пов’язаних між собою метою, змістом, суб’єктами, які їх провадять, та іншими ознаками. Ці дії і рішення виконуються протягом певного, як правило, доволі стислого процесуального строку, прямо передбаченого законом, і утворюють собою певні процедури. 7. Диспозиції норм кримінально-процесуального права, як правило, є абсолютно визначеними. Це узгоджується із загально правовим принципом, котрий діє для посадовців, які ведуть кримінальний процес: «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Відносна визначеність окремих диспозицій кримінально-процесуальних норм обумовлена об’єктивною неможливістю законодавця передбачити у нормах усі ситуації, що виникають під час провадження у кримінальних справах. 8. Санкція норм кримінально-процесуального права зобов’язана своїм існуванням імперативному методу правового регулювання у кримінальному процесі, згідно з яким регулювання суспільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у кримінальній справі, здійснюється за схемою «обов’язок + відповідальність». Це, однак, не виключає існування санкцій і в разі застосування схеми правового регулювання «право + гарантія». У цьому разі санкції встановлюються за перевищення прав, встановлених нормами кримінально-процесуального права. 9. Кримінально-процесуальні санкції є абсолютно визначеними, що обмежує розсуд службових осіб органів, які здійснюють кримінальне судочинство, у частині застосування ними санкцій. Відносно визначеними є усі кримінально-правові санкції норм кримінально-процесуального права. 10. У кримінально-процесуальному праві у тому сенсі, який у теорії закладено у розуміння цілей кримінального процесу, норми-цілі відсутні. Норми ж, які можна визначити як норми-завдання кримінально-процесуального закону (кримінального процесу), приміщує як українське право, так і право інших держав. 11. Дублювання конституційних положень («право людини на свободу і особисту недоторканність»; «недоторканність житла» тощо), що є нормами прямої дії, та положень міжнародних договорів у галузевому, в тому числі і у кримінально-процесуальному законодавстві, позбавлене сенсу. Такий підхід призводить до нагромадження нормативного матеріалу і як наслідок - до труднощів у його використанні практичними працівниками органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. 12. Критерієм віднесення тих чи інших кримінально-процесуальних норм до числа норм-принципів, є не лише їхня абстрактність, а й «структурна нетиповість», тобто відсутність елементів структури норм права. 13. Прагнення до забезпечення однозначності понять, що вживаються у кримінально-процесуальному праві, не повинно бути причиною великої питомої ваги нормативних визначень у кримінально-процесуальному законі. Інакше проблема невизначеності у праві через відсутність дефініцій може перерости у проблему невизначеності через їх надмірну кількість. |
