У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми правової сутності нормування та його ролі у регулюванні земельних відносин, що дозволяє утворити більш повне і глибоке уявлення про механізм правового регулювання земельних відносин в цілому. Дослідження земельно-правового нормування у кінцевому підсумку спрямоване на удосконалення земельно-правового регулювання та відповідної правозастосовчої практики. Головним науковим результатом роботи є виявлення основних юридично значимих ознак земельно-правового нормування, його визначення та відмежування від інших правових явищ. Таке визначення є основою для будь-якого подальшого дослідження нормування як правового явища. Також науковими результатами роботи є розробка наукової класифікації нормування як засобу правового регулювання земельних відносин, а також проведення періодизації його розвитку. Практичними результатами роботи є сформульовані дисертантом конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного земельного законодавства та правозастосовчої практики. Зокрема, обґрунтовується необхідність правового закріплення низки нормативів, що стосуються правового режиму різних категорій земель. Механізм правового забезпечення земельно-правового нормування пропонується вдосконалити за допомогою встановлення на законодавчому рівні засад санітарно-гігієнічного нормування, нормування у будівництві та стандартизації, які передбачали б забезпечення наукової обґрунтованості земельно-правових нормативів за допомогою обов’язкового проведення державних експертиз, насамперед, екологічної та землевпорядної. Сферу регулювання земельних відносин за допомогою нормативних документів зі стандартизації слід істотно звузити. Висувається пропозиція законодавчого закріплення вимоги, за якою у разі вміщення у правовому акті (незалежно від органу, що його видав, юридичної сили, сфери дії тощо) нормативу земельно-правового спрямування цей акт у відповідній частині повинен підлягати обов’язковій землевпорядній експертизі. Це сприяло б створенню ефективної та виваженої системи земельно-правових нормативів. Акти, у яких офіційно закріплені земельно-правові нормативи, повинні доводитися до відома населення. Вилучення нормативних документів у галузі будівництва і стандартизації із загальної процедури реєстрації та опублікування відомчих нормативно-правових актів є помилковим і порушує конституційне право громадян на знання своїх прав і обов’язків, оскільки спеціальні процедури доведення вказаних актів до відома населення не забезпечують дотримання вказаного права. Дисертант також пропонує ліквідувати існуючі прогалини у забезпеченні земельно-правового нормування засобами юридичної відповідальності. Так, щодо земельно-правових нормативів, передбачених у нормативних документах із стандартизації, слід передбачити додаткові заходи адміністративної та фінансової відповідальності. Щодо нормативів, встановлених у санітарних нормах, є потреба забезпечення засобами фінансової відповідальності. Існує доцільність встановлення у новій редакції статті 254 Кримінального кодексу України спеціальних складів злочину, що передбачали б відповідальність за порушення земельно-правових нормативів. Обґрунтовується доцільність запровадження в Україні землевпорядного нормування, під яким доцільно розуміти встановлення нормативів, основним призначенням яких є забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення землі. Конкретні пропозиції щодо запровадження такого нормування сформульовані у вигляді законопроекту. На думку дисертанта, при нормуванні впливу небезпечних факторів на людину та довкілля слід визнати хибним підхід, за яким слід створити систему “тотального нормування” усіх небезпечних факторів. З ряду причин створення та функціонування такої системи видається неможливим. Нормування впливу різних факторів слід зберегти і розвинути для особливо небезпечних факторів, поступово доповнивши системою мінімізації шкідливого впливу за принципом “настільки низький, наскільки можливо у рамках розумного”. | 