Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Журналістика


Партико Зіновій Висильович. Нормативна концепція теорії редагування. : Дис... д-ра наук: 10.01.08 - 2005.



Анотація до роботи:

Партико З. В. Нормативна концепція теорії редагування. Рукопис дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Спеціальність: 10.01.08 — “Журналістика”. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2004.

Описано розвиток редагування та комп’ютеризації процесу публікування. Проаналізовано сучасний стан редакційних систем. Експериментально визначено можливості створення нормативної концепції теорії редагування. Розроблено методологічні основи нормативної концепції теорії редагування (модель передачі повідомлень у ЗМІ й теорію редагування з позиції її нормативної концепції; базові засади нормативної концепції теорії редагування; нормативну базу редагування та її подання у формі записів баз даних; методи вимірювання та оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи редагування). Запропоновано моделі для опрацювання повідомлень на основі нормативної концепції теорії редагування: загальну, а також для лінгвістичних, психолінгвістичних, інформаційних та інших норм редагування. Ці моделі перевірено шляхом створення експериментальної системи редагування. У цій системі програмно реалізовано удосконалення для підсистеми орфографічного контролю, розроблено підсистеми стилістичного, пунктуаційного, психолінгвістичного (складності) контролю. Визначено ефективність розроблених методів редагування.

Основним результатом, отриманим у межах цього дисертаційного дослідження, є: а) створена нормативна концепція теорії редагування; б) запропонована напівемпірична формула для визначення кількості інформації; в) розроблені методи автоматизованого редагування текстів (стилістичного й пунктуаційного контролю, визначення складності).

Висновки, які дає підстави зробити виконане дослідження.

1. В теорії редагування слід виділити такі етапи її розвитку:

— період становлення редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. — середина ХІХ ст.): а) етап виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. — початок н. е.); б) етап стагнації у редагуванні (початок н. е. — середина XV ст.); в) етап відродження редагування (кінець ХV ст. — середина ХІХ ст.);

— період нагромадження фактів редакційної практики й теорії (друга половина XIX ст. — 30-і роки XX ст.);

— період функціонування теорії редагування (30-і роки ХХ ст. — наш час): а) етап становлення теорії редагування (30-і — 60-і роки XX ст.); б) етап класичної теорії редагування (60-і — 90-і роки ХХ ст.); в) етап комп'ютерної теорії редагування (90-і роки ХХ ст. — наш час).

На сучасному етапі розвитку теоретичні проблеми класичної теорії редагування, яка вважає редагування в основному творчим процесом, виражаються в неможливості пояснити наявність контролю повідомлень за допомогою програмного забезпечення комп'ютерів. Це викликало появу формалізованої (як варіант — нормативної) концепції теорії редагування, яка дає змогу створювати моделі процесу редагування, пояснює можливість його автоматизації, частково змінює саму технологію процесу редагування, вказує на її нові перспективні напрями, а також може бути застосована як під час традиційного (“ручного”), так і автоматизованого редагування повідомлень.

2. В історії комп’ютеризованого видавничого процесу, якщо врахувати ще й виникнення технічних засобів, можна виділити п’ять етапів: 1) етап виникнення обчислювальної та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. — початок 50-х років ХХ ст.); 2) етап великих експериментальних систем готування повідомлень (СГП) (середина 50-х — середина 60-х років); 3) етап великих промислових СГП (середина 60-х — початок 80-х років); 4) етап настільних промислових немультимедійних СГП (початок 80-х років — середина 90-х років); 5) етап настільних промислових мультимедійних СГП (середина 90-х років — наш час).

Серед сучасних функціонуючих редакційних систем доречно виділити: а) текстові процесори; б) системи редагування; в) довідкові редакційні системи; г) системи автоматизації видавничої діяльності; ґ) автоматизовані системи керування ЗМІ.

Сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових процесорів і є комп’ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У цих системах найчастіше автоматизованими є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних і стилістичних), психолінгвістичних (визначення ступеня семантичної та синтаксичної складності), а також поліграфічних норм. Контроль інших норм не автоматизовано.

У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування.

3. Проведене експериментальне дослідження дало змогу встановити, що обсяг виправлень, виконаних на основі контролю за дотриманням норм, для трьох видів повідомлень (художніх, публіцистичних і наукових) складає в середньому близько 77% (при 95% рівні достовірності даних). З урахуванням обсягів цих трьох видів повідомлень в їх загальному потоці в ЗМІ цю величину можна оцінити приблизно у 80%. Отже, саме нормативне, а не творче редагування є основною складовою частиною теорії редагування.

Отриманий результат дає змогу запропонувати таке визначення редагування: редагування — це приведення повідомлення у відповідність до усталених у певний час у певному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Таке розуміння редагування вимагає формулювання окремої концепції теорії редагування, яку (за отриманим підсумком) варто назвати нормативною.

4. У теорії редагування найбільш загальними є такі норми як постулати, що сформульовані на основі аксіом теорії редагування. Конкретні норми редагування мають таку структуру: агент норми; адресат норми; зміст норми; характер норми; умови норми; наслідки (санкція) за порушення норми.

Конкретні норми можна класифікувати:

— за видами (інформаційні, юридичнi, етичнi, естетичні, полiтичнi, релігійні, композиційні, логiчнi, лiнгвiстичнi, психолінгвістичні, видавничi, поліграфічні);

— за типами (параметри, списки, шаблони (або зразки), структури (моделі), положення);

— за іншими ознаками (зафіксовані й незафіксовані; об'єктивні та суб'єктивні; настроювані й ненастроювані; загальні й спеціальні; встановлені й невстановлені).

Формалізація дає змогу подавати значну частину норм у формі записів, призначених для використання в базах даних систем редагування. Наявність такої можливості підтверджується як даними практики, так й експериментально.

5. Методи редагування слід класифікувати на формалізовані (нетворчі) та неформалізовані (творчі), а також на методи контролю та виправлення. Серед методів контролю слід виділити: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні, — а серед методів виправлення — переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні методи, скорочення, опрацювання та перероблення. Така класифікація методів редагування відкриває перспективу їх програмної реалізації.

Аналіз важливості автоматизації різних видів норм редагування дає змогу зробити висновок, що в науковому плані найактуальнішим є моделювання лінгвістичних, психолінгвістичних та інформаційних норм. Моделювання композиційних норм є неможливим через відсутність необхідних досліджень композиції в самій теорії редагування, а видавничих і поліграфічних норм — є не стільки науковою, скільки інженерною задачею.

6. Підхід до редагування як до процесу приведення повідомлень у відповідність із нормами дав можливість розробити нормативну концепцію теорії редагування. До складу цієї концепції входять: визначення предмета редагування; структура об’єкта редагування (багатоаспектна); поняття норми й відхилення від неї; визначення помилок як відхилень від норм; основні норми теорії редагування (десять постулатів, що будуються на дев’яти аксіомах редагування); подання норм у формі записів баз даних; методи вимірювання й оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи контролю та виправлення, що будуються на відхиленнях від норм, крім когнітивних і творчих; поняття ступеня редагованості повідомлень.

7. Проведений аналіз близьких за суттю комп’ютерних інтелектуальних систем дав змогу зробити висновок, що системи редагування найбільш близькі до експертних. Тому системи редагування доцільно конструювати за методиками, створеними для розроблення таких експертних систем.

Розроблені на основі таких методик і нормативної концепції теорії редагування моделі процесу редагування дали змогу створити експериментальну систему редагування “Редактор”. У складі цієї системи було розроблено такі підсистеми: а) стилістичного контролю (контроль деяких евфонічних характеристик тексту); б) пунктуаційного контролю (контроль відсутніх у тексті знаків пунктуації); в) контролю складності тексту (синтаксичної та семантичної з метою визначення реципієнтської адреси). Крім того, було запропоновано низку методів для контролю інших норм редагування, зокрема композиційних та логічних.

8. Результати перевірки ефективності функціонування всіх підсистем системи редагування „Редактор” засвідчили, що вони забезпечують принаймні в експерименті цілком прийнятні результати функціонування:

а) у підсистемі стилістичного контролю — в середньому правильно виявлено 68% помилок, неправильно — 32% (виправлення помилок: у тестах з-поміж усіх виправлень, що їх запропонувала підсистема, абсолютно всі було визнано правильними та виконано в автоматичному режимі);

б) у підсистемі пунктуаційного контролю — коефіцієнт розставлення знаків пунктуації склав у середньому 40% (додаткові дослідження засвідчили, що значення цього коефіцієнта може бути доведено приблизно до 50%);

в) у підсистемі контролю складності — і для синтаксичної, і для семантичної складності підсистема показала приблизно такі ж результати, як й експерти, визначаючи складність аналізованих текстів.

З огляду на те, що систему редагування «Редактор» було сконструйовано як експериментальну (на некомерційних засадах), можна твердити, що при конструюванні її промислового варіанту всі показники ефективності функціонування можуть бути значно поліпшені.

Теоретичне значення отриманих результатів.

1. Нормативна концепція теорії редагування може бути використана для проведення майбутніх наукових досліджень у теорії редагування з метою вдосконалення методики редагування текстів редакторами, а також під час конструювання систем редагування.

2. Розроблена в рамках дослідження образна концепція теорії інформації може бути використана для майбутніх експериментальних досліджень у журналістикознавстві, лінгвістиці й кібернетиці, зокрема застосуванню можуть підлягати гіпотези щодо вимірювання кількості інформації в знакових (вербальних) повідомленнях.

Практичне значення отриманих результатів.

1. Створена експериментальна система редагування “Редактор” може служити прототипом для конструювання інших систем редагування. Додатково встановлено, що конструктори можуть вести проектування систем редагування на вже відомій концептуальній основі — методиках створення експертних систем.

2. Розроблена нормативна концепція теорії редагування дала змогу:

а) запропонувати для спеціальності “Видавнича справа й редагування” модифікований перелік навчальних дисциплін;

б) завдяки навчанню студентів формалізованим методам і формалізованій нормативній базі редагування підвищити ефективність навчання студентів-журналістів і студентів-редакторів;

в) укласти загальний (версія 2.0), антропонімічний і топонімічний словники-мінімуми української мови, що мають багатоцільове використання.

3. Сформульовано типові задачі практичної журналістики можуть бути використані органами, що формують інформаційну політику держави, а також у вищих навчальних закладах під час читання навчальної дисципліни “Теорія масової комунікації”.

4. Конструювання в рамках системи редагування “Редактор” підсистеми пунктуаційного контролю дає підстави зробити висновок про необхідність суттєвого вдосконалення правил пунктуації української мови в напрямку їх формалізації та спрощення.

5. Виділені некласичні види композиційної будови повідомлень може бути використано під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань.

Рекомендації щодо використання отриманих в межах цього дисертаційного дослідження результатів:

а) нормативну концепцію теорії редагування — застосовувати у вищих навчальних закладах, де готують фахівців за спеціальностями “Журналістика” й “Видавнича справа та редагування”, під час читання відповідних навчальних дисциплін, укладання навчальних планів спеціальностей, написання підручників та посібників;

б) розроблені методи автоматизованого редагування — використовувати під час конструювання систем редагування україномовних текстів;

в) типові задачі практичної журналістики — використовувати (1) у Комітеті інформаційної політики України, у Комітеті з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України при укладанні бюджетів на поточний рік та перспективних планів розвитку галузі; (2) у Раді національної безпеки України при вирішенні питань захисту інформаційного простору України;

г) виділені некласичні види композиційної будови повідомлень — використовувати у вищих навчальних закладах під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань для спеціальностей “Журналістика” й “Видавнича справа і редагування”.

ґ) укладені словники-мінімуми української мови використовувати:

у вищих навчальних закладах для аудиторного навчання іноземців української мови;

авторами-педагогами під час створення підручників української мови для іноземців;

в Міністерстві освіти і науки України при вирішенні питання про надання навчальному виданню з української мови для іноземців грифу “підручник” чи “навчальний посібник”;

в Міністерстві юстиції України — під час прийняття в українське громадянство;

в Адміністрації Президента України, в обласних та районних державних адміністраціях — при вирішенні питання про займання претендентами посади державного службовця;

д) методи автоматизованого пунктуаційного контролю текстів — аналізувати й оцінювати в Інституті української мови НАН України при вдосконаленні правил пунктуації української мови.

Перспективи дослідження проблем теорії редагування.

1. Дослідження проблем редагування доцільно будувати так, щоб у першу чергу, як більш прості, вивчати можливості автоматизації нормативного редагування. Дослідження проблем творчого редагування варто віднести на майбутнє, як такі, що на теперішньому етапі розвитку науки навряд чи можуть бути успішно вирішені.

2. У теорії редагування нині як найактуальніші можна виділити такі дослідження:

— відповідність видів композиції певним групам реципієнтів;

— розроблення системи комп’ютеризованого контролю виводів (безпосередніх та силогізмів);

— удосконалення лексикографічної бази, зокрема словників-мінімумів для контролю семантичної складності й новизни тексту;

— створення комп’ютерного інструментарію для визначення ступеня новизни тексту;

— автоматизація лінгвістичного контролю тексту (різних його норм);

— укладання на основі лексикографічних баз даних довідкових редакційних систем, які редактор зможе використовувати під час опрацювання текстів;

— удосконалення норм загального та укладання норм галузевого редагування.

3. До текстового процесора Microsoft Word доцільно розробити супровідну програму (програму-супутник), призначену для редагування україномовних текстів. Цю ж саму програму доречно адаптувати для введення до складу текстових процесорів Open Writer і Star Writer — альтернативних текстових процесорів, призначених для роботи під керуванням як операційної системи Windows, так і Linux.

Публікації автора:

Монографії та брошури:

1. Партико З. В. Нормативний аспект і автоматизація редагування. — К.: Видавн. центр Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 266 с.

2. Партико З. В. Образна концепція теорії інформації. Монографія. — Л.: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 134 с.

3. Партыко З. В. Статистика ошибок при корректуре и редактировании текстов / Издательское дело. Обзорная информация. — М.: Книжная палата, 1989. — Вып. 3. — 56 с.

4. Партико З. В. Словник-мінімум української мови. — К.: Видавн. центр Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 79 с. — (Передмова, с. 4-12).

5. Партыко З. В. Автоматизация издательского процесса / Издательское дело. Обзорная информация. — М.: Книжная палата, 1990. — Вып. 6. — 56 с.

Статті в наукових фахових та прирівняних до них виданнях:

6. Партико З. В., Камша Ю. В. Електронний друкарський верстат // Палітра друку. — 1995. — N 2-3. — С. 34-35.

7. Партико З., Бородчук В., Сорокатий І. Трипараметричний метод визначення читабельності (складності) україномовних текстів // Палітра друку. — 1995. — N 4. — С. 54-55.

8. Ардан Р. В., Бацевич Ф. С., Партико З. В. Комп'ютерний словник-мінімум української мови // Мовознавство. — 1996. — N 4-5. — С. 34-40.

9. Партико З. В. Визначення кількості інформації в природномовних повідомленнях (образна теорія інформації) // Збірник праць кафедри української преси. — Л.: ЛДУ ім. І.Франка, 1996. — Вип. 2. — С. 36-49.

10. Партико З., Булик С., Гронська І. Редакційна система “Редактор”: контроль складності, стилістики й пунктуації // Вісник книжкової палати України. — 1998. — N 4. — С. 13-15.

11. Партико З. В. Редагування: творчість чи ремесло? // Вісник книжкової палати. — 1999. — № 9. — С. 12-15.

12. Партыко З. В. Измерение количества информации в вербальных и невербальных сообщениях (образная теория информации) // Научно-техническая информация. Сер. 2. Информационные процессы и системы. — 2001. — № 1. — С. 5-13.

13. Партико З. Нормативна концепція теорії редагування // Вісник Львівського університету. Сер. «Журналістика». — 2001. — Вип. 21. — С. 489-495.

14. Партико З. В. Некласичні види композиції повідомлень // Наукові записки Інституту журналістики. 2001. — Т. 3. — С. 9-12.

15. Партико З. В. Галузеві норми редагування радіопередач // Наукові записки Інституту журналістики. 2001. — Т. 4. — С. 42-46.

16. Партико З. В. Моделювання структури простого речення засобами сучасних модальних логік // Стиль і текст / КНУ ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — 2001. — Вип. 2. — С. 57-65.

17. Партико З. В. Рубрикаційні норми редагування повідомлень // Наукові записки Інституту журналістики. — 2001. — Т. 5. — С. 45-51.

18. Партико З. В. Автоматизація контролю композиційних норм // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Сер. “Журналістика”. — 2002. — Вип. 10. — C. 18-20.

19. Партико З. В. Галузеві норми редагування перекладів // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. „Філологія”. — 2002. — Т. 5. — № 2. — С. 132-137.

20. Партико З. В. Типові задачі практичної журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. — 2002. — Т. 7. — С. 23-27.

21. Партико З. В. Дослідження й формулювання естетичних норм редагування повідомлень // Наукові записки Інституту журналістики. — 2002. — Т. 9. — С. 103-105.

22. Партико З. В. Інформаційна структура знакового (текстового) повідомлення // Стиль і текст / КНУ ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — 2002. — Вип. 3. — С. 65-82.

23. Партыко З. В. Оценивание количества информации // Научно-техническая информация. Сер. 2. Информационные процессы и системы. — 2002. — № 2. — С. 32-36.

24. Партико З. В. Концепція журналістики: публіцистика й інформування чи засіб впливу на реципієнтів? // Актуальні питання масової комунікації. — 2003. — Вип. 4. — С. 9-15.

25. Назаров С. М., Перебийніс В. І., Партико З. В. Проект «Глоса»: система комп’ютерних навчальних перекладних словників // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. „Філологія”. — 2003. Т. 6. — № 2. — С. 33-42.

26. Партико З. В. Транслітерування українських літер латинською абеткою // Наукові записки Інституту журналістики. — 2003. — Т. 10. — С. 104-107.

Статті в інших періодичних виданнях і тези доповідей на конференціях:

27. Партико З. Система пунктуаційного контролю "Пунктопис" // Палітра друку. — 1998. — № 3. — С. 76-77.

28. Партико З. Концепція редагування як нормативної науки // Квалілогія книги: Збірник наукових праць. — Л.: УАД, 1998. — С. 41-44.

29. Партико З. Українізація комп'ютерних програм: світло наприкінці тунелю // Друкарство. — 1999. — № 5. — С. 30-31.

30. Партико З. Методи редагування // Збірник праць кафедри української преси. — Л.: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. — Вип. 3. — С. 220-232.

31. Партико З. Визначення кількості інформації у вербальних і невербальних повідомленнях (Образна теорія інформації) // Вісник Книжкової палати України. — 2000. — № 11. — С. 14-18.

32. Партико З. В. Модель і характеристика учасників передачі повідомлення у ЗМІ з позиції редагування // Збірник праць кафедри української преси. — Л.: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — Вип. 4-6. — С. 505-518.

33. Партико З. Оцінювання кількості інформації у вербальних повідомленнях // Вісник книжкової палати. — 2001. — № 5. — С. 15-21.

34. Партико З. Інформаційні норми редагування повідомлень // Вісник книжкової палати. — 2001. — № 11. — С. 12-18.

35. Партико З. В. Моделювання структури простого речення засобами сучасних модальних логік // Науково-технічна інформація. — 2001. — № 3. — С. 58-61.

36. Партико З. В. Концепція журналістики: публіцистика й інформування чи засіб впливу на реципієнтів? // Ex professo: Збірник наукових праць. — Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. — Вип. 3. — С. 150-157.

37. Партико З. Некласичні види композиційної будови повідомлень // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць. — Ужгород: МП „Ліра”, 2001. — С. 459-466.

38. Різун В. В., Партико З. В. Журналістика: інформування чи вплив? Погляд на явище з позиції теорії комунікації // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Сер. “Журналістика”. — 2002. — Вип. 10. — C. 22-23.

39. Партико З. В. Види й сучасний стан редакційних систем / Вісник Київського міжнародного університету: журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво. — К.: КиМУ, 2002. — Вип. 1. — С. 55-84.

40. Партико З. В. Визначення семантичної складності україномовних текстів за допомогою словників-мінімумів // Вісник Київського міжнародного університету: журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво. — К.: КиМУ, 2003. — Вип. 2. — С. 205-249.

41. Партико З. В. Транслітерування українських літер латинською абеткою // Вiсник книжкової палати України. — 2004. — N 5. — С. 36-37.

42. Партыко З. В. К постановке задачи пунктуационного контроля при машинном редактировании // Автоматизированные системы переработки текстовой информации (АСПТИ). (2-6 декабря 1985 г.) Тезисы докладов респ. науч.-техн. конференции. — Львов, 1985. — С. 211-212.

43. Огірко І. В., Партико З. В. Створення експериментальної мережі електронних видань навчальної літератури для вузів України // Проблеми українізації комп'ютерів: Тези доповідей конференції; Львів, 27 вересня - 1 жовтня 1993 року. — Львів, 1993. — С. 96-98.

44. Партико З. В. Стан і перспективи українізації інструментальних засобів в автоматизованому видавничому процесі // Проблеми українізації комп'ютерів: Тези доповідей конференції; Львів, 27 вересня - 1 жовтня 1993 року. — Львів, 1993. — С. 101-103.

45. Огірко І. В., Партико З. В. Створення електронних видавничих мереж України // Засоби масової інформації й утвердження суверенітету України: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. — Л.: Світ, 1993. — С. 92-94.

46. Огірко І. В., Партико З. В. Образна теорія інформації // Україномовне програмне забезпечення: Тези доповідей 4-ї Міжнародної науково-практичної конф. "УкрСофт-94". — Л., 1994. — С. 52.

47. Венедиктов С., Данилейко І., Партико З. В., Рицар В. Текстовий процесор з набором функцій лінгвістичного опрацювання текстів // УкраЇномовне програмне забезпечення УКРСОФТ-95: Тези доповідей 5-ї міжнародної науково-практ. конф. — Л., 1995. — С. 82.

48. Партико З. В. Кількісні методи визначення видавничої якості повідомлень // Квалілогія книги: Міжнародна науково-практична конференція (Львів, 23-25 жовтня 1996 р.). — Л., 1996. — С. 19-20.

49. Ардан Р. В., Бацевич Ф. С., Кінах І. Я., Партико З. В. Комп'ютерний словник-мінімум української мови // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття: Тези Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 26-27 листопада 1996 р.). — Львів: 1996. — С. 17-18.

50. Партико З. В., Чорнопис І. Р., Ілюк В. М. Система пунктуаційного контролю "Пунктопис" // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття: Тези Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 26-27 листопада 1996 р.). — Л., 1996. — С. 186-187.

51. Partyko Z.V. Determination of information quantity in natural lingual Messages (The image information theory) // Когнитивные стратегии языковой коммуникации: Доклады международной конференции. — Симферополь: Изд-во Таврич. экологич. ин-та, 1998. — С. 34-35.

52. Партико З. Визначення кількості інформації у вербальних і невербальних повідомленнях // Міжнародна конференція з автоматичного управління, Львів, 11-15 вересня 2000: Праці в 7-ми томах. — Л.: Державний НДІ інформаційної інфраструктури, 2000. — Т. 7. — С. 157-160.

53 Назаров С. М., Перебийніс В. І., Партико З. В. Проект „Глоса”: комплекс комп’ютерних навчальних перекладних словників // Искусственный интелект 2002 / Материалы Международной научно-технической конференции. — Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2002. — Т. 2. — С. 82-84.

54 Партико З. В. Моделювання структури простого речення засобами полімодальних багатозначних логік // Вісник “Філософія, політологія” / КНУ ім. Тараса Шевченка. — 2003. — Вип. 52-53. — C. 57.