Анотація до роботи:

Кучер В.О. Нікчемні правочини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2004.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню інституту правочину щодо одного з видів недійсних правочинів – нікчемних правочинів.

У дисертаційному дослідженні визначено правову природу нікчемних правочинів, проведено їх класифікацію, розглянуто відмінність між нікчемним та неукладеним правочинами. Проаналізовано види нікчемних правочинів за підставами їх недійсності, досліджено юридичні, реституційні та додаткові наслідки нікчемних правочинів.

На підставі аналізу наукової літератури, нормативно-правової бази і судової практики щодо особливостей нікчемних правочинів, їх правових наслідків сформульовано та внесено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного цивільного законодавства.

За результатами проведеного дослідження запропоновано нове розв’язання наукового завдання щодо нікчемних правочинів, сформульовано низку висновків та пропозицій щодо вдосконалення законодавства України в цій сфері. Дослідження підстав нікчемності правочинів та їх наслідків дозволило сформулювати ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру, зокрема:

1. Нікчемний правочин – це дія суб’єктів цивільного права, хоч і спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, або вчинена без наміру створення правових наслідків, але яка у зв’язку з порушенням умов чинності правочину не породжує правових наслідків з моменту вчинення, незалежно від визнання судом такого правочину недійсним.

2. Залежно від можливості набуття цивільних прав та обов’язків нікчемні правочини можна поділяти на абсолютно нікчемні та відносно нікчемні. До абсолютно нікчемних слід відносити такі нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом і які за жодних обставин не можуть породжувати для його сторін правові наслідки (ст.ст. 228, 234, 235 ЦК України). До відносно нікчемних правочинів необхідно відносити такі правочини, які за позовом зацікавлених осіб можуть бути визнані судом дійсними (ст.ст. 218, 219, 220, 221, 224, 226 ЦК України).

3. З метою захисту інтересів сторони відносно нікчемного правочину (п. 2 ст. 218, п. 2 ст. 219, п. 2 ст. 220, п. 2 ст. 221, п. 2 ст. 224, п. 2 ст. 226 ЦК України) пропонується п. 2 ст. 16 ЦК України, яка визначає способи захисту цивільних прав та інтересів, доповнити положенням про те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання нікчемного правочину дійсним.

4. Недоцільно застосовувати двосторонню реституцію у випадку порушення вимог закону про обов’язкову форму правочину за умови його виконання і за відсутності спору між сторонами. Пропонується ст.ст. 218 та 220 ЦК України доповнити нормами, які б дозволяли учасникам такого правочину протягом одного місяця після його виконання належним чином його оформити. Після оформлення такий правочин набуває дійсності з моменту вчинення. Наслідком недотримання цієї умови має бути застосування до сторін двосторонньої реституції.

5. Під правочин, що порушує публічний порядок, повинні підпадати правочини, що спрямовані (учиняються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави і кваліфіковані як адміністративне правопорушення чи злочин.

6. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Це уможливить встановлювати умисел сторін (сторони) такого правочину на досягнення протизаконного результату в адміністративному чи кримінальному судочинстві.

7. Фіктивний та удаваний правочини необхідно відносити до нікчемних, оскільки в їх учасників відсутня воля вчинити правочин, а є тільки вираження волі (волевиявлення), яке не має юридичного значення. Пропонується у п. 2 ст. 234 та п. 1 ст. 235 ЦК України закріпити положення, які б вказували на нікчемність фіктивного та удаваного правочинів.

8. За наявності спору факт нікчемності вчиненого правочину повинен бути підтверджений у судовому порядку. Винесене судом рішення не тільки усуватиме спір про наявність (відсутність) такого факту, але й буде підставою застосування до сторін нікчемного правочину наслідків його недійсності.

9. Збитки, завдані добросовісній стороні у випадку вчинення правочину з малолітньою чи недієздатною особою, повинні відшкодовуватися батьками (усиновлювачами) або опікунами малолітньої чи недієздатної особи, якщо вчиненню правочину сприяла їх винна поведінка.

Публікації автора:

1. Кучер В.О. Нікчемні правочини // Цивільне право України. Загальна частина: Посібник / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.С. Гопанчук та ін.; За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – С. 140-151.

2. Кучер В.О. Поняття правочину, його ознаки та види; умови дійсності правочину; форма правочину; правові наслідки порушення форми правочину; нікчемні правочини; оспорювані правочини; правові наслідки визнання правочину недійсним // Цивільне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Істина, 2004. – С. 46-55.

3. Кучер В.О. Співвідносність понять “недійсний” та “неукладений” правочин у контексті нового цивільного законодавства // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 9. – С. 51-54.

4. Кучер В.О. Поняття протиправності нікчемних правочинів за проектом Цивільного кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 45-48.

5. Кучер В.О. Особливості визначення правочину таким, що порушує публічний порядок // Право України. – 2003. – № 12. – С. 106-110.

6. Кучер В.О. Поняття реституції в контексті нового цивільного законодавства України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. – С. 55-59.

7. Кучер В.О. Нікчемні правочини і відповідальність за їх вчинення у порівняльному аналізі нового цивільного законодавства України і Цивільного кодексу УРСР 1963 року // Матеріали регіональної наук.-практ. конф. “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів: Юрид. фак-т Львів. нац. ун-ту ім. Івана Франка, 2002. – С. 220-222.

8. Кучер В.О. До питання визначення правової природи нікчемних правочинів // Матеріали наук.-практ. конф. “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства”. – Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ МВС України, 2002. – С. 180-188.

9. Кучер В.О. До питання вирішення проблеми термінології недійсних правочинів за проектом ЦК України // Матеріали наук.-практ. конф. “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України”. – Івано-Франківськ: Юрид. ін-т Прикарпат. ун-ту ім. Василя Стефаника, 2002. – С. 44-47.

10. Кучер В.О. Проблеми визнання правочину з порушенням визначеної законом форми дійсним // Матеріали регіональної наук.-практ. конф. “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів: Юрид. фак-т Львів. нац. ун-ту ім. Івана Франка, 2003. – С. 278-280.