16. Дерев'янченко Олена Олександрівна. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ століття: дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського. - К., 2005. - 19 с.
Анотація до роботи:
Дерев’янченко О. О. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17. 00. 03 – Музичне мистецтво. – Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Міністерство культури і мистецтв України, Київ, 2005.
У дисертації розглянуто проблему визначення поняття “неофольклоризм” у контексті музичного мислення. Для обґрунтування концепції залучено питання, пов’язані зі специфікою музичних “нео-явищ”, структурою, типологією та принципами аналізу музичного мислення.
На базі дослідницьких спостережень за творами Б. Бартока та І. Стравінського, які мають фольклорну генезу, систематизовано принципи художнього методу та стильові ознаки неофольклоризму, розкрито філософсько-естетичні й соціо-культурологічні передумови виникнення цього явища в музичній практиці першої половини ХХ століття. У дисертації запропоновано функціонально-генетичний підхід до аналізу неофольклорних опусів, методику якого продемонстровано на прикладі мало вивчених із цієї точки зору творів С. Прокоф’єва (“Скіфська сюїта”, Сюїта з балету “Блазень”).
Зроблено висновок про роль неофольклорних відкриттів першої половини ХХ століття як таких, що ясно позначають чергову зміну руху маятника музичної історії в системі опозиції письмового та усного.
У Висновках підсумовано дослідження, визначено перспективи розвитку неофольклоризму в ХХ ст. та роль цього явища в еволюції музичного мислення.
Виконаний аналіз поняття “неофольклоризм” демонструє очевидну складність і неоднозначність цього феномена. Розгляд у діалогічному плані дозволяє виявити особливості його прояву в різних аспектах взаємодії індивідуально-авторської і фольклорної систем художнього мислення і, таким чином, розширити уявлення про традиційно використовувані поняття, по-новому підійти до багатоликого явища.
Висвітлення перспектив розвитку неофольклоризму доводить його важливу роль в еволюції музичної культури. З його виникненням набула інтенсивного розвитку тенденція до наближення письмової культури професійно-академічної традиції до принципів і особливостей культури усного типу. Значення цієї події можна трактувати як чергову зміну напрямку руху гігантського маятника музичної історії в системі опозиції усного-письмового, при відомому застереженні, що повернення відбувається на якісно новому витку музично-історичної спіралі.
Публікації автора:
Дерев’янченко О. Неофольклорна тенденція в творчості С. Прокоф’єва раннього періоду // Теоретичні та практичні питання культурології: українське музикознавство на зламі тисячоліть: Зб. наук. ст. Вип. ІХ. – Мелітополь: Сана, 2002. – С. 202–214.
Деревянченко Е. Фольклорно-поэтические структуры в контексте формообразования // Слово, інтонація, музичний твір: Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Зб. ст. – К., 2003. – Вип. 27. – С. 109–120.
Деревянченко Е. Неофольклоризм: к проблеме диалога художественных систем // Музичне мистецтво: Зб. наук. ст. – Донецьк: Юго-Восток, 2004. – Вип. 4. – С. 60–68.
Деревянченко Е. Неофольклоризм как фактор обновления стиля в музыке ХХ века // Стиль музичної творчості: естетика, теорія, виконавство: Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Зб. ст. – К., 2004. – Вип. 37. – С. 84–90.
Дерев’янченко О. О. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17. 00. 03 – Музичне мистецтво. – Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Міністерство культури і мистецтв України, Київ, 2005.
У дисертації розглянуто проблему визначення поняття “неофольклоризм” у контексті музичного мислення. Для обґрунтування концепції залучено питання, пов’язані зі специфікою музичних “нео-явищ”, структурою, типологією та принципами аналізу музичного мислення.
На базі дослідницьких спостережень за творами Б. Бартока та І. Стравінського, які мають фольклорну генезу, систематизовано принципи художнього методу та стильові ознаки неофольклоризму, розкрито філософсько-естетичні й соціо-культурологічні передумови виникнення цього явища в музичній практиці першої половини ХХ століття. У дисертації запропоновано функціонально-генетичний підхід до аналізу неофольклорних опусів, методику якого продемонстровано на прикладі мало вивчених із цієї точки зору творів С. Прокоф’єва (“Скіфська сюїта”, Сюїта з балету “Блазень”).
Зроблено висновок про роль неофольклорних відкриттів першої половини ХХ століття як таких, що ясно позначають чергову зміну руху маятника музичної історії в системі опозиції письмового та усного.
