У Висновках зазначено, що дослідження наукового простору прикметне створенням преценденту вивчення об’єктивних емпірично існуючих властивостей науки і, відповідно, можливістю фіксувати (спостерігати, вимірювати, моделювати) ці властивості як наукові факти і описувати та пояснювати феномен науки теоретичними засобами як це робить наука, вивчаючи будь-які явища світу. Цей висновок підтверджується історією розвитку науки, яку можна редукувати до пізнання простору. Адже у власному значенні європейська наука була започаткована геометрією Евкліда – вченням про властивості простору. Сучасний філософсько-методологічний дискурс в своїй основі все більше схиляється до тлумачення пізнання в концептах простору (простір математики, простір природничих наук, простір гуманітарного пізнання тощо). Поняття наукового простору окреслює складну конфігурацію не тільки знаннєвої складової науки, але й інфраструктуру науки (наукові інституції, наукові комунікації, а також процеси підготовки вчених до професійної діяльності), тобто поняття науковий простір виражає цілісність науки, її самоідентичність. Формування і зміна (розвиток) наукового простору має багато форм реалізації, провідними з яких є: еволюція, коеволюція, адаптація, транслокація, деконструкція тощо. Це особливо важливо враховувати при спробах реформування організаційних структур науки, при розробці та реалізації державних програм розвитку та технологічного застосування науки. Будь-які зміни мають враховувати системність, цілісність, структурність наукового простору. Науковий простір за того чи того його історичного стану безпосередньо описується концептами лідерів науки відповідного періоду. Науковий простір класичної новоєвропейської науки (доби модерну) описувався концептами механіки Ньютона. Цей простір мав конфігурацію однорідності (гомогенності), лінійності, абсолютності, механістичної (однозначно жорсткої) детермінованості, якості суб’єкта елімінувалися з цього простору, притаманний йому був редукціонізм тощо. Період постмодернізму пов’язаний зі зміною наукового лідера і, власне, для цього періоду характерною є наявність декількох лідерів. Це квантова механіка, або атомна фізика, сучасна біологія, а також нерівновісна механіка. Відповідно і концепти опису наукового простору змінилися. Простір науки описується як гетерогенний, нелінійний, стохастичний, релятивний, суб’єкт з його властивостями діяльності вмережений в поле наукового простору, характерною є міждисциплінарність. Сучасному науковому простору пасують концепти синергетики, інформатики, теорії фракталів, когнітивних наук, зокрема еволюційної епістемології. Цьому простору притаманна самоорганізація в трьох її проявах: самоорганізація за рахунок зміни зовнішніх умов; самоорганізація типу генерації лазера і самоорганізація як шерега зворотніх біфуркацій. В останньому разі відбувається „творення” хаосу в науковому просторі, а у випадку „феномена лазера” – йдеться про автопоезис наукового простору, що здійснюється одержимістю окремих вчених, або їх груп (це прикметно, скажімо, для сучасної України, мало місце і в історії науки). Теорія фракталів дає можливість схарактеризувати науковий простір терміном „детермінований хаос” і показати, що науковий простір - фрактальний феномен - „наділений прикметою скейлінга як одинакової на усіх мірилах нерегулярності або фрагментарності” (Б.Мандельброт). Це означає, що хоча наукові дисципліни, наукові ідеї, творення науки тощо і є різноманітними, але водночас в усіх пунктах Землі наука собіподібна. Вона собіподібна в горизонтальному та вертикальному планах, її частина має одинакову топологію з цілим (фізика Демокріта і сучасна фізика, піфагорейська математика і математика конструктивіського напрямку і т.д.). Концепти еволюційної теорії (і еволюційної епістемології): спадковість, мінливість, природній відбір, культурний відбір, міжкультурна конкуренція тощо дають можливість пояснити функціонування цілісності наукового простору – його когнітивної складової, системи наукових інституцій та технологічної реалізації наукових ідей. Однією з важливих прикмет сучасного наукового простору є прагматизація, перетворення його в проект діяльності, що веде за собою необхідність включення в його поле не тільки соціокультурних чинників, але й етичних, естетичних і навіть економічних цінностей. Зокрема йдеться про те, що провідним концептом стає інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність, відбувається перетворення науки в технонауку тощо. Це породжує нові проблеми інноваційних процесів в науці, особливо змінюється соціальний статус вченого: від пошукувача істини, духовних цінностей він перетворюється в творця економічних цінностей. У свою чергу цей стан не є однозначно позитивним чи негативним. То є проблема, яку необхідно ретельно вивчати і виробляти відповідні соціальні та когнітивні механізми її регуляції. Важливим є подальше дослідження змін в просторі науки у зв’язку зі змінами лідерів науки. Особливий сенс складає вивчення ролі соціогуманітарних знань, зокрема філософії, в формаванні та утвердженні тієї чи тієї конфігурації наукового простору. Одним з актуальних питань є розгортання гуманітарної революції і в зв’язку з цим необхідно вислідкувати які можливі трансформації в науковому просторі. Заслуговують подальшого дослідження проблеми міждисциплінарних концептуальних зрушень, компаративіський аналіз та розробка прогнозів їх подальших змін, розробка стратегій розвитку наукового простору. Особливе місце має посідати дослідження ролі освітянського чинника в науковому просторі, зокрема доцільно вислідкувати значення в цьому просторі не тільки системи вищої освіти та післядипломної освіти, але й середньої та спеціальної середньої освіти. Це тим більше важливо, що рух до інформаційного (знаннєвого) суспільства має включати в підготовку і трансформацію усі ланки освіти, бо на перших її щаблях започатковується те, що стосується подальшого формування відношення до науки, її місця в бутті суспільства. Подальших розробок наукового простору вимагає проблема глобалізації сучасного світу. Справа в тім, що тут існує декілька суперечностей, які необхідно осмислювати і практично розв’язувати. Йдеться про те, що одна з складових наукового простору – наукове знання є глобалізованим від їх природи, а творення наукових знань (інша складова наукового простору) має регіональний, національно-державний характер. І ця суперечність породжує проблеми як творення наукового простору, так і тим більше його технологічного використання. Дошкульним це питання є передусім для країн з слабкою економікою, які знаходяться на периферії цивілізаційного розвитку. То є проблема політична, культурна, цивілізаційна. Список праць, опублікованих автором за темою дисертації. Монографії: 1. Рижко Л.В. Науковий простір: філософський і наукознавчий аспекти. – Київ: ІВЦ Держкомстату України. - 2000, - 301с. (Монографія). 2. Методологические вопросы науковедения. (Под ред. В.И.Оноприенко). – Киев: УкрИНТЭИ., - 2001, 332с. (Колективна монографія. Особисто автора Гл.2. „Научное пространство: идентификация, эволюция, креативность”. с.56-106). Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України: 3. Рижко Л.В. Глобальні проблеми сучасності та інституціоналізація наукової діяльності // Наука та наукознавство. – Київ.-1994, №1-2. - с.32-36. 4. Онопрієнко В.І., Рижко Л.В. Експертна діяльність як феномен культури // Наука та наукознавство. – Київ.- 1994, №1-2. - с.150-156. 5. Рижко Л.В. Проектно-інтерпретативна функція науки // Totallogy. Постнекласичні дослідження. – Київ: ЦГО НАНУ. - 1995, с.199-211. 6. Рижко Л.В. Трансформація наукового простору як соціокультурна, когнітивна та екзистенційна проблема // Філософія, культура, світосприйняття. Збірник наукових статей. – Київ: ЦГО НАНУ, Київський інститут „Слов”янський університет”. - 1998, с.23-40. 7. Рижко Л.В. Деконструкція простору науки як спосіб його трансформації //Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету. - 2000, с.15-20. 8. Рижко Л.В. Зміни в освіті як індикатор трансформації наукового простору //Мультиверсум. Філософський альманах. – Київ: Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди. – 2000, Вип. 14. - с.45-53. 9.Рижко Л.В. Інтелектуальна еволюція та науковий простір: від витоків до постнекласики // ” Totallogy”-ХХ1 Постнекласичні дослідження. – Київ: ЦГО НАНУ. - 2000, - с.242-260. 10. Рижко Л.В. Науковий простір: спроба інтерпритацій в термінах синергетики.// Наука та наукознавство. - Київ: 2000, №4, - с.86-91. 11. Рижко Л.В. Два значення терміна „технонаука” // „Totallogy”-ХХ1” – Київ: ЦГО НАНУ. - 2001, Вип. 6, - с.213-222. 12. Рижко Л.В. Проблема ідентифікації наукового простору // Наука та наукознавство. – Київ: 2001, №4 Додаток, - с.105-111. 13. Рижко Л.В. Науковий простір в концептах теорії фракталів //Філософія. Антропологія. Екологія. Ноосферна альтернатива та нові пізнавальні стратегії. – Київ: „Стилос”.- 2001, - с.273-282. 14. Рижко Л.В. Екзистенційний та науковий простори в контексті глобалістики // Мультиверсум. Філософський альманах. – Київ: 2002, вип.27, - с.133-139. 15. Рижко Л.В. Науковий потенціал, інтелектуальній капітал та науковий простір// Мультиверсум. Філософський альманах.- Київ: 2002, Вип.28, - с.186-197. 16. Рижко Л.В. Еміграція та міграція вчених як філософсько-наукознавча проблема // Наука та наукознавство.- Київ: 2002, №1, - с.56-64. 17. Рижко Л.В. Науковий потенціал, інтелектуальний капітал та науковий простір як концепти сучасного наукознавства // Наука та наукознавство. – Київ: 2002, №4 Додаток, - с.76-79. 18. Рижко Л.В. Інновації в науці та суспільстві: можливості та реалії // Практична філософія. – Київ: 2003, №2, - с.25-31. 19. Рижко Л.В. Про перспективи прагматичного повороту в науці // Наукові і освітянські методології та практики. – Київ: ЦГО НАНУ. - 2003, - с.113-121. 20. Рижко Л.В. Інформаційний підхід до аналізу науки та еволюційна епістемологія //Наука та наукознавство. – Київ: 2003, №2, - с.42-52. 21. Рыжко Л.В. Научное пространство как понятие науковедения // Науковедение. - Москва: 2003, №2, - с.163-172. 22. Рижко Л.В. Прагматичний поворот у філософії науки та його проблеми.//Наука та наукознавство. – Київ: 2003, №4 Додаток, - с.93-98. 23. Рижко Л.В. Еволюційна епістемологія: сучасна рефлексія над науковим знанням // Людина і космос. Збірка наукових праць. – Київ: ІВЦ Держкомстату України. - 2003, - с.101-109. 24. Рижко Л.В. Постнекласичний тип раціональності: джерела формування та функції.// Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). – Вінниця: Універсум.- 2004, - Спецвипуск №1, „Феномен раціональності”, - с.85-94. 25. Рижко Л.В. Інформатика і постнекласичне наукове знання // Наукові і освітянські методології і практики. – Київ: ЦГО НАНУ. – 2004,- Випуск 2, - с.163-174. 26. Рижко Л.В. Влада та інновації: парадокси та їх можливі розв”язки // Наука та наукознавство.- Київ: 2004, №4 Додаток, - с.210-217. 27. Рижко Л.В. Гуманітарні критерії інновацій в науці: як вони можливі // Наука та наукознавство. – Київ: 2005, №4 Додаток, - с.186-190. 28. Рижко Л.В. Культурно-гносеологічні критерії оцінки інноваційних можливостей науково-дослідницьких розробок // „Totallogy” Постнекласичні дослідження. – Київ: ЦГО НАНУ. – 2005, вип.12, - с.119-129. 29. Рижко Л.В. Сучасна глобалізація та трансфігурація наукового простору // „Totallogy” Постнекласичні дослідження. – Київ: ЦГО НАНУ. – 2005, вип.13, - с.296-307. Інші видання 30. Рижко Л.В. Організація наукової діяльності в докласичний період розвитку науки (Європейське середньовіччя).//Матеріали V наукової конференції молодих вчених – наукознавців та істориків науки. – Київ: ЦДПІН НАНУ. - 1994, - с.94-96. 31. Рижко Л.В. Від інституціалізації структури наукової діяльності до інституціалізації її інфраструктури.// Доповіді міжнародного симпозіуму „Розвиток науки та перебудова в суспільстві: XIV Київський симпозіум з наукознавства та науково-технічного прогнозування. – Київ: ЦДПІН НАНУ, - 1994, - с.80-83. 32. Рижко Л.В. Періодизація етапів розвитку науки як методологічна проблема // Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. Історія науки і техніки: проблеми дослідження, викладання, гуманізації освіти. – Дніпропетровськ: „Пороги”, - 1994, - с.68-69. 33. Рыжко Л.В. Институционализация инфраструктуры науки //Материалы международной конференции. История науки и техники: проблемы и перспективы. – Москва: - 1995, - с.65-67. 34. Рыжко Л.В. Пространство науки и его социокультурные детерминанты // Материалы конференции «Актуальные проблемы социальной философии». - Москва: - 1998, - с.146-148. 35. Рижко Л.В. Простір науки в ХХ1 сторіччі: постнекласичний варіант?// Людина в ландшафті ХХ1 століття: гуманізація географії. Проблеми постнекласичних методологій. Збірник наукових статей. – Київ: ЦГО НАНУ. - 1998, с.22-24. 36. Рижко Л.В. Наукова творчість як феномен людської діяльності //Вісник НАНУ. – Київ: - 2003, №4, - с.69-70. 37. Рыжко Л.В. Новый поворот в институционализации образования.// Science, Higher Education, Technologies, Medicine, Humanities in Baltics – past and present.Abstracts of the 21-st Internacional Baltic conference on the History of Science. – Riga: - 2003, - р.151-152. 38. Матеріали доповідей „кругого столу” „Актуальные проблемы развития научной этики и инновационной культуры” //Фундаментальные исследования в современном инновационном процессе: организация, эффективность, интеграция. Мат-лы международного симпозиума.- Киев: 2003, - с.511-513. 39. Рыжко Л.В. Гуманитарные критерии оценки инноваций в науке //Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса. - Москва: «Современные тетради», - 2005, - Том 3, - с.439. | 