1. Володимир Павлович Науменко – яскравий представник української національно свідомої інтелігенції кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., визначний освітній та громадський діяч, відомий викладач російської мови та словесності в навчальних закладах Києва, один із засновників національної системи освіти у період розбудови Української Народної Республіки, автор численних публікацій з питань розвитку рідної мови, національного шкільництва, історико-етнографічних досліджень. У процесі науково-просвітницької та педагогічної діяльності він активно займався вдосконаленням методів навчання і виховання підростаючого покоління, поширенням знань серед широких верств населення. Встановлено, що основними передумовами формування національної свідомості та педагогічних поглядів В.Науменка були суспільно-політичні та соціально-культурні перетворення в Україні періоду національного відродження. Основними чинниками становлення та розвитку світоглядних переконань і життєвих цінностей педагога стали: родинне та шкільне виховання, навчання у Київській 2-ій гімназії та Київському університеті Св. Володимира, участь у роботі провідних просвітницьких та наукових товариств м. Києва, педагогічна, науково-публіцистична та видавнича діяльність, співпраця з провідними українськими педагогами, істориками, громадськими діячами другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст., робота в органах управління освітою, участь у розбудові національної системи освіти в період визвольних змагань українського народу. Під їхнім впливом основною метою життя і творчості В.Науменка стала українська національна ідея, можливість реалізації якої він вбачав у створенні умов для культурно-освітнього розвитку та відродження національної самосвідомості українського народу. 2. Дослідження показало, що провідними напрямами науково-просвітницької діяльності В.Науменка, яка мала яскраво виражену національну спрямованість, були: науково-етнографічні пошуки, спрямовані на дослідження творчої спадщини видатних українських діячів, українських творів XVII ст. – XVIII ст., зокрема, релігійної тематики; вивчення історії Київського університету Св. Володимира та Київського учбового округу; збирання пам’ятних документів, цінних рукописів та рідкісних стародруків. Він працював у таких періодичних виданнях, як „Киевское слово”, „Киевские отклики”, „Свобода и право”, „Киевская старина”, „Україна”. В.Науменко був активним діячем таких просвітницьких організацій, як Київське товариство сприяння початковій освіті, Київське товариство сприяння середній освіті, Педагогічне товариство, Київське товариство грамотності, Київська громада, Просвіта та ін. Участь В.Науменка в роботі просвітницьких товариств була спрямована на боротьбу за існування та розвиток української національної школи, відкриття народних шкіл та училищ, підготовку вчительських кадрів до роботи в народних школах, активну просвіту дорослого населення, відкриття бібліотек та забезпечення їх літературою, проведення культурно-освітніх заходів, створення національно-просвітницьких осередків. Науково-публіцистична діяльність ученого спрямовувалася на боротьбу проти обмежень українського слова та творчості, висвітлення та популяризацію творів українського письменства. Основними напрямами педагогічної діяльності В.Науменка були: викладацька робота в навчальних закладах м. Києва, методична робота на вчительських курсах, адміністративно-педагогічна діяльність у приватній гімназії. Педагогічна діяльність Володимира Павловича характеризувалася яскраво вираженою гуманістичною спрямованістю та новаторським підходом до організації навчально-виховного процесу на демократичних засадах. Повага до учнів, увага до їхніх успіхів, створення позитивного емоційного фону на уроках та в позаурочний час, індивідуальний підхід до учнів, диференціація навчальних завдань, використання міжпредметних зв’язків у навчальному процесі – ці та інші ознаки характеризували діяльність В.Науменка як учителя. 3. На основі аналізу науково-педагогічних розвідок просвітителя, його виступів на педагогічних нарадах, засіданнях просвітницьких товариств, засіданнях при попечителеві Київського учбового округу, освітянських з’їздах з’ясовано роль В.Науменка у розбудові української національної школи. Визначаючи необхідність вивчення рідної мови та навчання рідною мовою, підкреслюючи її важливість у курсі початкової та середньої освіти, просвітитель вказував на соціальне значення мови, її роль та місце у процесі засвоєння особистістю історичного досвіду людської взаємодії. В.Науменко вважав, що саме в рідній мові виявляється національне самовираження народу, а формування та розвиток самостійної самобутньої культурної мови є одним з головних чинників духовного розвитку нації. Педагог неодноразово наголошував, що відродження національної самосвідомості українського народу, насамперед, потребує реформування освіти, провідним напрямом якого вважав запровадження навчання рідною мовою, введення у навчальні плани курсу рідної мови та літератури, а також українознавчих дисциплін. Роль В.Науменка як одного з фундаторів системи навчання на національній основі полягає як у науково-теоретичному обґрунтуванні основ українського шкільництва, так і у впровадженні нових освітянських ідей у шкільну практику. 4. Характеризуючи загальнопедагогічні та методичні підходи В.Науменка щодо розвитку освіти і виховання, відзначено, що серед теоретико-методичних імперативів педагога окреме місце займали питання принципів та методів навчання. Методист був переконаний, що навчання повинно базуватися на принципах природовідповідності, виховуваності, свідомості й активності учнів у навчанні, легкості у навчанні, оптимального темпу навчання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Дослідження виявило, що серед методів навчання педагог виділяв словесні (акроаматичний, евристичний, катехізисний) та наочний (деіктичний) методи, обґрунтовував технологію їхнього використання при вивченні різних тем та доводив необхідність комплексного застосування. Значну увагу В.Науменко зосереджував на питаннях методики викладання російської мови. Зокрема, ним розроблено план навчання російської грамоти в початковій школі. Він детально розглядав питання методики роботи над різними жанрами літературних творів, вивчення граматики в школі, ролі та місця букваря у процесі навчання грамоти; обґрунтував вимоги до книг для дитячого читання. На основі досвіду розробки навчальних програм та підручників з російської мови та словесності, методист підготував підручники та посібники з української мови. Змістовий аспект підручників В.Науменка „Обзор фонетических особенностей малорусского языка” (1889), „Загальні принципи українського правопису” (1917), „Руководство для изучения украинского языка в русских школах” (1918), „Нові матеріали для історії початків української літератури ХІХ в.” (1918), „Элементарный диктант” (б/д) характеризується національною спрямованістю. При доборі навчальних текстів автор широко використовував твори українських письменників та поетів, зразки українського фольклору. Дібрані В.Науменком тексти мають значний виховний потенціал. На національних і загальнолюдських цінностях базувався і виховний ідеал В.Науменка, реалізація якого передбачала формування високоморальної особистості. 5. У ході дослідження визначено, що теоретичні положення, висновки та рекомендації педагога є цінним і помітним внеском у розвиток вітчизняної педагогічної думки. Ідеї В.Науменка є актуальними і в умовах розбудови сучасної національної системи освіти. Вони представляють значний інтерес для працівників освіти як такі, що можуть мати творчий розвиток та творче застосування у навчально-виховній роботі. Проведене дослідження не висвітлює усіх сторін проблеми. Подальшого вивчення та узагальнення потребують мовознавчі аспекти спадщини В.Науменка. Перспективними також є дослідження внеску вченого у розвиток архівної та бібліотечної справ, порівняльний аналіз педагогічних ідей В.Науменка та інших вітчизняних і зарубіжних педагогів. |