Дослідження спрямоване на вирішення важливої економічної проблеми - розробки науково-методичних засад державного регулювання процесів реформування відносин власності з позиції формування приватного і реформування суспільного сектору національної економіки. Воно узагальнює накопичений досвід та розвиває питання функціонування механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності, а також містить пропозиції щодо його вдосконалення на державному і регіональному рівнях. Виконане дослідження дозволяє зробити такі висновки. 1. Проблему реформування відносин власності необхідно розглядати з системних позицій та враховувати не тільки процеси формування приватного сектора (перш за все шляхом приватизації), а й реформування державного сектора та комунального, котрий, хоча й набув самостійності як база для функціонування та розвитку місцевого самоврядування, має забезпечити свій внесок у формування збалансованої системи відносин власності, тобто розглядати його разом з державним як складові елементи суспільного сектору. Як об’єкт реформування відносин власності слід визначити сукупність інституційних одиниць власності, систему управління ними та їх взаємовідносини із системоутворюючими чинниками провідних секторів економіки, як мету - розбудову її моделі, яка була б адекватною сучасній змішаній економіці, історичним, культурним особливостям країни, ментальності населення. 2. Оцінку масштабів суспільного сектору (в тому числі державного та комунального) доцільно здійснювати як середній розмір питомої ваги чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, середньооблікової кількості штатних працюючих та обсягу капітальних інвестицій. Так, згідно запропонованих методичних положень питома вага суспільного сектору складала в Україні у 2006 р. 17,7%, в тому числі державного сектору – 14,5, а комунального – 3,2%. 3. Процеси реформування відносин власності в Україні відбувалися досить повільно, що зумовлено їх складністю та відсутністю належної законодавчої і нормативно-інструктивної бази, масштабністю інституційних перетворень, які необхідно здійснити, відсутністю світового досвіду, котрий можна адаптувати до національної економіки, а також розбіжністю ідеологічних платформ впливових політичних сил щодо питань, котрі розглядаються. При цьому вони характеризувалися приватизаційною спрямованістю та, меншою мірою, трансформаціями у сфері роздержавлення, що, хоча й є притаманним для пострадянських країн, але при цьому недостатня увага приділялась реформуванню суспільного сектора, котрий, по-перше, не мав збалансованого правового та методичного забезпечення, а по-друге, був своєрідним “донором” для приватного сектора. 4. Вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності доцільно здійснювати на основі застосування таких методологічних принципів: - забезпечення балансу інтересів суб’єктів процесу реформування відносин власності як щодо загальнодержавного, так і регіонального рівнів; - забезпечення раціональної структури та ефективності функціонування суспільного сектора (в тому числі державного та комунального); - обґрунтування доцільності щодо здійснення комплексу заходів стосовно раціоналізації суспільного сектора економіки (як з позицій роздержавлення та приватизації його об’єктів, так і націоналізації об’єктів приватного сектора чи збільшення в них суспільної частки) та її соціально-економічних наслідків; - врахування особливостей об’єктів реформування (зокрема, сфер діяльності, індивідуальних особливостей об’єктів, ринкової кон’юнктури щодо високоліквідних об’єктів); - забезпечення надходжень до державного бюджету як за рахунок приватизації, так і підвищення ефективності управління та функціонування об’єктів суспільного сектора. 5. Підвищенню обґрунтованості механізму реформування відносин власності має сприяти визначення кола суб`єктів зазначеного процесу (держава, регіональні органи, населення, суб`єкти господарювання) та ідентифікація їх соціально-економічних інтересів, котрі мають враховуватися органами державного та місцевого управління при обґрунтуванні та здійсненні практичних заходів в сфері інституційних перетворень. Крім того, слід посилити інвестиційну спрямованість приватизації та орієнтацію на ефективне функціонування об`єктів в ринковому середовищі, а визначення переліку високоліквідних об’єктів, що залучаються до приватизації, доцільно здійснювати не стільки виходячи з поточних потреб поповнення державного бюджету (що мають переважно не інвестиційну, а соціальну спрямованість), а перш за все з врахуванням ринкової кон’юнктури. 6. Оцінку наслідків реформування відносин власності доцільно здійснювати на основі запропонованих методичних рекомендаціях, котрі передбачають розрахунок системи показників, що характеризують економічні, соціальні, екологічні та інституційні наслідки на різних рівнях національної економіки (макро-, мезо- та мікроекономічному). Це дозволить, на наш погляд, комплексно оцінити наслідки процесів, що розглядаються, та виявити питання, що потребують вдосконалення їх законодавчого регулювання . 7. Для забезпечення ефективного функціонування суспільного сектора національної економіки важливим є запровадження методичних положень щодо оцінки ефективності управління об’єктами державної (комунальної) власності, а також здійснення контролю за виконанням зазначених функцій на основі відповідного моніторингу. Пропонуються включити до складу показників оцінки ефективності управління ті, що характеризують інвестиційну та інноваційну діяльність суб’єктів господарювання, що дозволить більш об’єктивно оцінювати якість управління об’єктами державного і комунального секторів економіки. 8. Важливим аспектом вдосконалення механізму державного регулювання реформування відносин власності є посилення концептуальних засад, методичного забезпечення та впровадження комплексу заходів щодо цих процесів на регіональному рівні. При цьому процеси реформування відносин власності в регіоні повинні підпорядковуватися реалізації загальної регіональної політики. Саме на регіональному рівні повинні забезпечуватися гармонізація (раціоналізація) процесу реформування відносин власності, комплексний підхід до проблем впорядкування суспільного сектора, приватизації об’єктів та розвитку підприємництва, а також динамічний розвиток завдяки реалізації потенційних конкурентних переваг. 9. При реформуванні відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури їх класифікаційні характеристики доцільно доповнити залежно від рівня адаптації до ринкового середовища, тобто як ринково адаптивні (ті, що є самодостатніми з позицій адаптації до функціонування в умовах ринкового середовища чи можуть бути конкурентноспроможними у забезпеченні належного рівня менеджменту) та ринково неадаптивні (вразливі з позиції можливості забезпечення конкурентоспроможності функціонування об’єктів). Визначення доцільності приватизації об’єктів соціальної сфери слід з врахуванням рівня їх адаптивності до ринкового середовища, соціальної значущості (з позицій забезпечення життєво важливих послуг чи умов проживання населення), а також існуючого рівня забезпечення послуг (з урахуванням попиту) відповідним видом об’єктів соціальної інфраструктури підприємствами як суспільного, так і приватного секторів щодо рівня державних соціальних стандартів та нормативів. 10. Для підвищення рівня обгрунтованості заходів реформування відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури необхідним є створення на регіональному рівні їх реєстру, формування бази даних щодо надання послуг об’єктами соціальної сфери як підприємствами суспільного, так і приватного секторів економіки; обгрунтування джерел фінансування соціально значущих об’єктів суспільного сектору, а також посилення контролю за їх функціонуванням. Слід також прийняти Закон України «Про право комунальної власності та управління об’єктами права комунальної власності», в якому б врегульовувалися питання управління комунальною власністю, комунальними підприємствами, а також корпоративними правами, що знаходяться у комунальній власності. |
