Об’єктивна необхідність доопрацювання науково-методичних основ регулювання структури виробництва зумовлюється станом і тенденціями розвитку АПК, які протягом 1990-2000 рр. стали кризовими. Результати аналізу функціонування АПК засвідчили, що протягом 1990-2000 рр. відбулися суттєві зрушення в галузевій, територіальній, інституційній структурі виробництва. Структурні диспропорції призвели до зниження обсягів і ефективності агропромислового виробництва, незадоволення попиту промислових підприємств в сировині, а населення - в продовольчих товарах, тобто викликали незбалансованість попиту і пропозиції на вітчизняному ринку продовольства. В зв’язку з цим в сучасних умовах актуального значення набуває необхідність доопрацювання науково-методичних основ регулювання структури виробництва АПК, визначення напрямів реструктуризації аграрного сектора економіки. Процес дослідження АПК як складної економічної системи вимагає здійснення комплексного аналізу і розробки проектів плану регулювання структури виробництва. Стратегія дослідження здійснюється в трьох аспектах (інституційному, галузевому, територіальному), оскільки кожен з них окремо не дає повної картини економічних процесів, які відбуваються в АПК. В процесі реструктуризації сільськогосподарська галузь виконуватиме роль провідної ланки, оскільки ця галузь є джерелом виробництва сировини для переробних підприємств і продуктів харчування для населення, від її ефективності значною мірою залежить ефективність виробництва АПК в цілому. Процес здійснення аграрних перетворень повинен передбачати пріоритетність сільського господарства. В процесі планування діяльності складних економічних систем ефективним методом є економіко-математичне моделювання, яке дозволяє визначити оптимальні програми розвитку та формування виробничої структури АПК. Вирішення питання розподілу загальносистемних ресурсів продуктових підкомплексів передбачає наступну послідовність робіт:
перший етап – локальна оптимізація окремих частин складного об’єкту (АПК розглядається як сукупність продуктових підкомплексів і для кожного з них складається окрема числова модель на основі розробленої структурної економіко-математичної моделі); другий етап – це узгодження оптимальних планів усіх продуктових підкомплексів (увага концентрується на питанні розподілу загальносистемних ресурсів і отриманні оптимального плану по АПК регіону, що досліджується). Здійснення перерозподілу ресурсів між продуктовими підкомплексами має своєю метою забезпечення максимальної сукупної ефективності виробництва АПК. Результати реалізації розробленої економіко-математичної моделі на прикладі олійно-жирового продуктового підкомплексу АПК України засвідчили необхідність корегування структури виробництва: шляхом перерозподілу основних зон виробництва – скорочення посівів соняшнику в північних і західних областях через несприятливі природно-кліматичні і економічні умови; обмеження посівних площ соняшнику до 2500 тис.га; концентрації виробництва в Степу і Лісостепу; як альтернативу соняшнику в західних і північних областях рекомендовано вирощувати ріпак, а в південних - сою. Ці заходи є обгрунтованими з економічної і агрономічної точки зору: недотримання вимог сівозмін призводить до значного виснаження грунту, падіння рівня урожайності сільськогосподарських культур та зниження показників економічної діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Структура виробництва має визначатися виходячи з пріоритетності людських, а не виробничих потреб. Тому в процесі вирішення питання вибору орієнтирів для нарощування слід виходити з того, що мінімальні показники обсягу виробництва мають бути на рівні, який гарантує задоволення потреб в продуктах харчування згідно науково обгрунтованих норм і забезпечує продовольчу безпеку держави. Пріоритетність соціально-економічної мети має стати орієнтиром структурних зрушень.
Для задоволення внутрішньої потреби в продовольстві і гарантування продовольчої безпеки держави мінімально допустимою межею обсягів виробництва слід вважати: зерно – 29 млн.т, борошно – 3,4-4 млн.т, хліб і хлібопродукти – 4,98 тис.т, цукор- 2,6 млн.т, олія – 670 тис.т, картопля – 18-19 млн.т, овочі – 7,9 млн.т, плоди і ягоди – 6,2 млн.т, м’ясо і м’ясопродукти – 3,9 млн.т, молоко і молокопродукти – 18,7 млн.т, яйця – 14,3 млрд.штук. Відповідно до результатів дослідження структури виробництва АПК прогнозний рівень нарощування обсягів виробництва рослинницької продукції на період до 2003 року становитиме 4-6%, в тваринництві – 1-2%, в харчовій, переробній і легкій промисловості – 10-15%. Зростання обсягів виробництва спричинено позитивними результати в процесі формування багатоукладності аграрного сектора економіки.
Прогноз та розраховані і обгрунтовані показники гарантування рівня продовольчої безпеки слід застосовувати в процесі планування розвитку окремих галузей з метою координації їх діяльності і забезпечення збалансування попиту і пропозиції на ринку продукції АПК. Результативність процесів регулювання структури виробництва залежить від гнучкої державної підтримки аграрної сфери шляхом формування адекватного ринковим умовам економічного механізму важелями нормативно-правового, економічного і технологічного характеру в складі бюджетно-фінансової, грошово-кредитної, податкової, цінової, соціальної політики. Держава шляхом впровадження і розробки системи заходів законодавчого і організаційно-методичного характеру з метою подолання кризових явищ і створення умов для стабілізації виробництва має забезпечити прискорений розвиток АПК в напрямі вирішення проблем соціальної сфери, матеріально-технічного забезпечення, формування сприятливої податкової політики, активного розвитку фінансово-кредитної сфери, прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, вирішення проблем організації виробництва.
|
