Дисертація спрямована на розв’язання важливої та актуальної проблеми – розробки науково-методологічних засад реформування державних регуляторів мотивації інвестиційної діяльності на страховому ринку України. Вона узагальнює та розвиває теоретико-методологічні поняття, методичні рекомендації та практичні питання щодо вдосконалення державного управління процесом формування інвестиційного ресурсу на макро- та на мікрорівнях. Результати дослідження дають підстави зробити такі висновки. 1. Управління інвестиційною діяльністю зумовлено особливостями системи економічних відносин, які склались на макро- та мікрорівнях, взаємопов’язані між собою і одночасно мають певні розбіжності, що зумовлює необхідність застосування різних методичних підходів щодо визначення державних важелів управління інвестиційною діяльністю для кожного рівня. В роботі викладено авторське бачення понятійного апарату, який характеризує інвестиційну діяльність, визначені поняття для макро- і мікрорівня, доведено необхідність доповнення теорії управління інвестиційною діяльністю питаннями прогнозування національного багатства та інвестиційного потенціалу як для формування засад вдосконалення механізмів управління інвестиційною діяльністю. 2. Сучасні погляди вітчизняних вчених на економічні відносини, що склались на страховому ринку, визначення ролі і місця страхування в суспільстві свідчать про недооцінку можливостей багатофункціональної системи страхового ринку в питаннях формування на ньому значної частини інвестиційного ресурсу та мотивації інвестиційної діяльності. Доведено необхідність зміни відношення до державного управління інвестиційними процесами, що протікають на страховому ринку, в сторону посилення їх мотивації. 3. Наукова аналітика теоретико-методичних підходів до управління інвестиційною діяльністю дозволила констатувати, що страховий ринок – це багатогранна, комплексна система економічних, соціальних, політичних, правових, фінансових, психологічних та інших взаємозв’язків в основі яких знаходиться поєднання інтересів людини (як окремої особистості) та загальносуспільних інтересів щодо захисту інвестиційної діяльності; доведено, що поряд з іншими функціями страховий ринок може бути ефективним державним інструментом мотивації інвестиційної діяльності та регулятором в розподілі інвестиційного ресурсу за загальнодержавними напрямами. 4. Ефективність управління інвестиційними процесами на страховому ринку в значній мірі залежить від розвитку фондового ринку, макроекономічної ситуації в державі. Враховуючи функцію фондового ринку як інструмента, який забезпечує ефективний розподіл інвестиційного ресурсу в бажаному напрямі та його концентрацію у найбільш конкурентоздатних емітентів, доведено, що його використання на даному етапі розвитку економіки України в якості механізму розподілу інвестиційного ресурсу, сформованого на страховому ринку, повинно обмежуватись державними адміністративними регуляторами. Це зумовлено тим, що зараз цей ринок не готовий для переходу на виключно економічні важелі управління і не може забезпечити активну інвестиційну діяльність, високий ступінь гарантування вкладення інвестиційного ресурсу у високоліквідні об’єкти, які забезпечують загальносуспільні інтереси. 5. Український страховий ринок перебуває на першому етапі свого розвитку, що характеризується ненасиченістю попиту на страхові продукти з продовженням приросту залучення заощаджень та їх подальшого перерозподілу. При цьому домінуючими факторами, які впливатимуть на стан розвитку страхового ринку, є: - слабкість конкуренції на ринку фінансових послуг. Страхові компанії займають поряд з банківськими установами монопольне становище серед суб’єктів інших небанківських фінансових установ; - наявність значних пропозицій щодо охоплення страховими послугами з боку суб’єктів підприємницької діяльності. Потенційні ризики охоплені на 10 відсотків, тоді як у переважній більшості країн цей показник досягає 90-95 відсотків; - зростання заощаджень населення та осіб, що не охопленні страхуванням. 6. Державне регулювання інвестиційною діяльністю на страховому ринку здійснюється без урахування таких об’єктивних чинників, як наявності «класичного» і «некласичного» секторів страхування, промислово-фінансових груп, зацікавлених у вивозі капіталу на розвинені західноєвропейські ринки; недосконалого податкового законодавства; перебування страхового ринку на першій стадії розвитку, що зумовило низьку ефективність державного управління інвестиційною діяльністю та його тінізацію, корупцію (внаслідок цього на страховому ринку втрачено мотивацію до здійснення реальної інвестиційної діяльності). 7. Теоретичне підґрунтя управління інвестиційною діяльністю на страховому ринку сьогодні базується на концепції «батога і пряника»: з однієї сторони, створення податкових звільнень для всіх учасників страхового ринку і на цій підставі стимуляції залучення заощаджень на страховий ринок, а з іншої - застосування адміністративних обмежень в частині розміщення заощаджень у вигляді жорстких вимог щодо резервування, регулювання тарифів та визначення напрямів розподілу сформованого на страховому ринку інвестиційного ресурсу. Внаслідок дії цієї концепції понижується стимулювання і мотивація страховиків у здійсненні активної інвестиційної діяльності, а податкові звільнення (не підкріплені механізмами цільового використання коштів) створюють непрозорі умови оподаткування для учасників страхового ринку та не забезпечують стимулювання залучення заощаджень на довгострокову перспективу і використовуються для ухилень від оподаткування. Обґрунтовано необхідність заміни чинної концепції державного управління інвестиційною діяльністю на страховому ринку. 8. Концептуальні положення державного управління інвестиційною діяльністю на страховому ринку необхідно реформувати в напрямі їх лібералізації шляхом створення таких самих умов оподаткування, як у інших інвесторів-учасників ринку інвестицій, а державне адміністративне втручання в частині визначення напрямів розподілу, сформованого на страховому ринку інвестиційного ресурсу, поступово замінювати на економічні механізми. Ними можуть бути рейтингування страховиків, застосування механізмів оприлюднення фіктивної діяльності на страховому ринку (псевдострахування) з відповідними санкціями до повного скасування ліцензії у страховиків, які вдаються до фіктивних операцій страхування. Пропонується вживати економічні важелі управління поступово, в залежності від стану розвитку ринку інвестицій та наповнення ринку інвестицій пропозиціями, які забезпечують загальнодержавні інтереси. 9. Процесам лібералізації державного управління інвестиційною діяльністю на страховому ринку та переходу на економічні важелі управління перешкоджають об’єктивні чинники, зокрема процеси глобалізації та інтеграції до міжнародних фінансових ринків, до яких Україна психологічно, економічно та організаційно ще не готова. На думку автора, податкова реформа на страховому ринку в напрямі створення прозорих умов оподаткування, співставних з іншими учасниками ринку інвестицій може бути першим етапом впровадження ліберальних підходів управління інвестиційною діяльністю на страховому ринку. 10. В Україні відсутня ефективна дивідендна політика, спрямована на залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів. Доведено, що застосування різних концептуальних підходів до оподаткування дивідендів на рівні інвестора-юридичної особи, у якої суми отриманих на внутрішньому ринку дивідендів не підлягають оподаткуванню, та інвестора – фізичної особи, у якої такі дивіденди оподатковуються, призводить до приховуваного використання дивідендів фізичних осіб в обороті емітента. Це негативно впливає на мотивацію інвестиційної діяльності, мобільність переміщення заощаджень інвестора, реінвестування дивідендів у більш якісні інвестиційні продукти та зумовлює необхідність вдосконалення розподілу доходів, отриманих у вигляді дивідендів. 11. На ринку цінних паперів створена «податкова гавань»: доходи, отримані інвесторами і емітентами на етапах емісії та розміщення цінних паперів (первинному ринку), під час торгівлі цінними паперами (вторинний ринок) та погашення цінних паперів практично повністю виведено з-під оподаткування за сприянням законодавчо передбачених схем. Такі широкі податкові пільги, які не підкріплені механізмами цільового використання коштів, отриманих внаслідок використання податкових пільг, є невиправданими та неефективними з економічної точки зору і не забезпечують мотивацію здійснення реальної інвестиційної діяльності, а – навпаки - призводять до використання цінних паперів в якості інструмента, який допомагає здійснювати податкові планування, відволікати інвестиційні ресурси на виконання невластивих їм функцій, і перешкоджають впровадженню ліберальних підходів в управління інвестиційним ресурсом, сформованим на страховому ринку. 12. В Україні на даному етапі розвитку неможливо приймати за базу оподаткування принцип витрат, який є передчасним, необґрунтованим концептуальним підходом, оскільки його застосування не враховує наявності значної частини іноземних інвестицій в національних підприємствах та тенденції вивозу капіталу. Необхідне застосування при оподаткуванні принципу повних доходів суб’єктів ринкових відносин, які, на відміну від принципу оподаткування витрат, дозволяють включати до оподаткування доходи від капіталу. 13. Необхідно впровадження прозорих умов оподаткування на страховому ринку як основного фактора мотивації інвестиційної діяльності. На підставі всебічного аналізу теоретико-методичних підходів до бухгалтерського та податкового обліків доходів та витрат обґрунтовується пропозиція щодо наближення обох видів обліку, що забезпечить прозорі умови оподаткування. Доведено, що в Україні створені умови для запровадження в податковий облік методу співставності доходів і витрат, який використовується в бухгалтерському обліку; пропонується відмовитись від застосування правила першої події (пуловського методу) і концептуальних підходів щодо визначення валових доходів та витрат у платника податку в залежності від податкової поведінки іншого учасника трансакції як таких, що призводять до тотального аудиту платників податків та ускладнюють систему адміністрування їх сплати. 14. Розроблено методичні підходи до системи мотивації інвестиційної діяльності на страховому ринку з урахуванням того, що він в Україні неоднорідний і поділений на «класичне» і «некласичне» страхування. «Некласичне» страхування є більш рентабельним, перебуває під менш обтяжливим податковим навантаженням. Внаслідок цього ним використовуються недоліки державного управління та застосовуються схемні операції, чим порушується рівновага економічних інтересів на страховому ринку на користь «некласичного» сектору страхування. Необхідно на першому етапі розвитку страхового ринку здійснювати підтримку «класичного» сектору страхування, який забезпечує реальний захист інвестицій та формує інвестиційний ресурс на страховому ринку, тобто сприяє реальній інвестиційній діяльності. У зв’язку із запровадженням зазначених концептуальних підходів в роботі надається визначення критеріїв «класичного» і «некласичного» секторів страхування, що дозволяє застосовувати до кожного з них відповідні державні важелі управління. 15. Визначено основні принципи реформування податкових регуляторів на доходи учасників страхового ринку, серед яких головні: переведення страховиків на загальну систему оподаткування податком на прибуток; запровадження бездискримінаційних умов оподаткування дивідендів; введення принципу пооб’єктного оподаткування цінних паперів; запровадження податку на валові премії страховиків; скасування пільг по страхуванню життя та пенсійному забезпеченню і збереження їх лише для довгострокового страхування життя. 16. Здійснення системного аналізу теоретичних положень та методологічних підходів до регулювання перерозподілу доходів у страховиків, що закладені в основу чинного механізму оподаткування,дозволило встановити, що вони не відповідають світовій практиці, суперечать основним принципам побудови системи оподаткування (в частині спрощення адміністрування та створення бездискримінаційних умов оподаткування), не охоплюють всі доходи страховика, отримані ним від здійснення страхової діяльності; є неефективними і такими, що сприяють ухиленням від оподаткування. Застосований в чинному законодавстві принцип розподілу бази оподаткування страховика на дві частини (зокрема, ту, яка належить до страхової діяльності, та ту, що належить до іншої діяльності) за відсутності в податковому законодавстві чіткого розмежування доходів і витрат, які пов’язані зі страховою діяльністю та з іншою діяльністю, не дозволяє ефективно розмістити державні економічні важелі управління на доходи страховиків, унеможливлює визначення реальних прибутків страховиків, отриманих ними від страхової діяльності. Неврахування обсягів технічних резервів (зароблених премій) під час визначення об’єкту оподаткування призводить до приховування реальних прибутків від оподаткування і зумовлює необхідність реформування податкових регуляторів на доходи страховика. 17. Доведена необхідність урівноваження пониженого податкового тиску, який утворився на страховому ринку внаслідок звільнення страхової діяльності від сплати податку на додану вартість та дії інших податкових пільг, шляхом впровадження альтернативного податку на валові доходи страховика за диференційованою ставкою оподаткування та в залежності від показника рентабельності страхової діяльності, визначеного за окремими видами страхування з урахуванням рівня страхових виплат. 18. Звільнення страховиків від оподаткування операцій страхування життя нівелює переваги довгострокового його страхування, що може стати перешкодою в стимулюванні учасників страхового ринку у довгостроковому розміщенні заощаджень, а отже - і в поповненні внутрішніх інвестиційних ресурсів. 19. Доведено необхідність врахування у складі валових витрат страховика або суми страхового відшкодування або розрахункових обсягів технічних резервів (їх приросту) з наступним перерахунком цих обсягів з сумою фактично здійснених страхових виплат за звітний період. Крім того, має місце залежність ритмічної сплати страховиками податку на прибуток від врахування у складі валових витрат страховика розрахункової величини обсягів технічних резервів. Під час визначення обсягів технічних резервів та норм їх резервування доведена доцільність застосування в податковому обліку та в інших управлінських рішеннях методу 1/365 «pro rata temporis» як такого, що визначає більш реальні обсяги зобов’язань страховиків. 20. Сформульовано методологічні положення щодо впровадження в практику державного управління перерозподілом доходів страховиків нового показника ефективності страхової діяльності - рівня страхових виплат (визначається як відсоткове співвідношення обсягів страхових виплат (страхового відшкодування) до обсягів сформованих технічних резервів) та визначено методичні підходи до побудови корегуючих коефіцієнтів, які враховують рівень страхових виплат. 21. Розроблено методичні підходи до управління перетоками коштів під час перестрахування до нерезидентів, обґрунтовується пропозиція щодо необхідності скасування складного та обтяжливого механізму оподаткування коштів, які передаються в перестрахування до нерезидентів, із застосуванням рейтингів фінансової спроможності перестраховиків-нерезидентів як такого, що стимулює переміщення внутрішніх інвестиційних ресурсів на розвинені західноєвропейські ринки. Також пропонується перейти на спрощений механізм регулювання цих операцій із застосуванням корегуючих коефіцієнтів, які визначаються в залежності від рівня страхових виплат за операціями перестрахування до нерезидентів. Необхідно визначити поняття псевдострахування (перестрахування) та застосовувати їх в механізмах державного управління за перетоками коштів до нерезидентів. 22. Апробація розроблених основних теоретично-методичних положень в частині мотивації інвестиційної діяльності на страховому ринку показала, що обраний комплексний підхід до реформування державних важелів управління інвестиційною діяльністю є дієвим та обґрунтованим, підтверджує його доцільність і практичну значущість для національної економіки. | 