М.Кордуба посів одне з чільних місць в українській історіографії поряд з такими знаними дослідниками, як І.Крип’якевич, С.Томашівський, Д.Багалій, Д.Дорошенко, О.Оглоблин. Свідченням цього є визнання М.Грушевським ученого як одного з найталановитіших своїх учнів. Схвальну оцінку діяльність українського історика отримала в європейських наукових колах. Дослідник неодноразово гідно репрезентував українську науку на міжнародних історичних форумах, обирався членом європейських наукових товариств і підтримував стосунки з відомими тогочасними вченими – О.Галєцьким, М.Гандельсманом, В.Яґічем, Л.Нідерле, В.Ваттенбахом. Зацікавлення політичною історією України різних періодів, історичною географією, демографією, етнографією, видання документальних пам’яток стимулювали інтерес М.Кордуби до критико-бібліографічних досліджень, систематичного збору й упорядкування літератури. Вчений прагнув застосувати матеріали з різних галузей знань для власних наукових цілей, а також систематизувати й узагальнити накопичені історичні знання для їх подальшого практичного використання дослідниками та збагачення української науки загалом. Зібраний матеріал учений упорядкував у фундаментальну картотеку досліджень з української історії. Ця праця стала одним з головних внесків М.Кордуби у розвиток національної історичної науки та відновлення історичної пам’яті українського народу. Формування М.Кордуби як бібліографа відбувалося на тлі пожвавлення історико-бібліографічних досліджень в Україні. Протягом другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. українська історична бібліографія пройшла кілька етапів становлення. Почавши з дослідження стародруків та вивчення історичних джерел, у наступний період, на зламі ХІХ–ХХ ст., дослідники поступово перейшли до розробки різноманітних проблем українознавства, відбувався процес утвердження національної бібліографії. На завершальному етапі, що тривав протягом першої третини ХХ ст., українська бібліографія набула ознак наукової дисципліни і досягла світового рівня. Зважаючи на те, що ґрунтовні бібліографічні праці починають розроблятися на стадії, коли ріст національної свідомості ідейно забезпечує можливість реалізації цих проектів, їх поява відображає важливі соціокультурні зрушення в суспільстві. Збільшення історико-бібліографічних досліджень проходило не тільки у взаємозв’язку з розвитком історичної науки, а й з формуванням національної свідомості та етнополітичними процесами в Україні. Національна бібліографія стала невід’ємною частиною культурної і духовної історії народу, у ній віддзеркалювалися його життєдіяльність та національно-політичний розвиток. Бібліографічні дослідження сприяли виокремленню української культурної та історичної спадщини з-поміж надбань сусідніх народів і стали вагомим чинником національно-державного самоствердження. З метою укладання поточних і ретроспективних бібліографічних покажчиків і формування практичних засад методики бібліографічної роботи створювалися наукові об’єднання й товариства, серед яких провідні позиції займали львівський і київський бібліографічні осередки. Серед плеяди фахових дослідників у цій галузі – В.Дорошенка, І.Кревецького, Ю.Меженка, Ф.Максименка, М.Ясинського – помітний внесок у формування історичної бібліографії як наукової дисципліни здійснив також М.Кордуба. Швидкому інтелектуальному вишколу М.Кордуби сприяло залучення М.Грушевським дослідника до роботи в НТШ у Львові та публікації його розвідок у виданнях Товариства. Під керівництвом М.Грушевського та інших учених (Л.Фінкеля, Т.Войцеховського, М.Бідінгера) він здобув ґрунтовні бібліографічні, археографічні та методологічні навики наукової роботи. Рецензії та огляди історика в українських та іноземних часописах засвідчили його широку ерудицію, глибокі наукові знання, критичний підхід до аналізу обраної проблеми, а також усвідомлення ним важливості інтеграції української історіографії у європейський контекст. Ці студії мали не лише наукове, але й суспільно-політичне значення. Критико-бібліографічні дослідження М.Кордуби послужили основою (як за методологією, так і за схемою упорядкування) у майбутньому для його ґрунтовної історичної картотеки “Бібліографія історії України” – унікальної археографічної пам’ятки, матеріали якої узагальнюють наукові знання з історії України та зарубіжних країн за період з ХVІ ст. до 1941 р. М.Кордубі вдалося розробити оригінальну схему бібліографії, суть якої полягала у чіткій історико-тематичній та територіальній структуризації матеріалів з української та європейської історії. Картотека підсумовує доробок національної та європейської історіографії та має важливе пізнавальне, соціокультурне та наукове значення. Її видання як історичної пам’ятки стало б підґрунтям для формування національної бібліографії історії України. |
