Комплексним соціально-гігієнічним дослідженням встановлена недостатня ефективність реалізації Державних цільових програм, яка підтверджується низьким рівнем здоров’я населення та повільним усуненням недоліків в організації медичної допомоги, що і стало підставою для наукового обґрунтування моделі впровадження в Україні Державних цільових програм покращання здоров’я народу, яка довела свою медичну, соціальну та економічну ефективність. 1. Показано, що за останні 10 років динаміка стану здоров’я населення України продовжує залишатися негативною: загальна захворюваність зросла на 10,6%, поширеність хвороб - на 38,9%, смертність збільшилась на 8,9%, природний приріст носить від’ємний характер і коливається від -5,8 до -7,8 на 1000, кількість населення скоротилась на 7,7%, що, вірогідно, загрожує національній безпеці держави. 2. Встановлено, що фінансування галузі охорони здоров’я залишається вкрай недостатнім, хоча за останнє десятиріччя воно зросло практично втричі, однак у доларовому еквіваленті є вдвічі меншим від рівня 1990 року та у 25-30 разів поступається такому в низці європейських країн. 3. Встановлено, що за 10 років прийнято 45 загальнодержавних програм та 10 затверджених на урядовому рівні комплексних заходів, спрямованих на покращання стану здоров’я і подовження середньої тривалості очікуваного життя громадян, які певною мірою дублюють або лише доповнюють одна одну, зокрема стосовно народження і формування здорового покоління їх прийнято 15, профілактики і лікування СНІД - 5, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - 5, боротьби із туберкульозом - 4, розвитку медицини катастроф - 3, здоров’я літніх людей - 3, боротьби з наркоманією - 3, а також із низки інших проблем. 4. Показано, що обґрунтованість актуальності проблем Державних цільових програм стосовно покращання здоров’я населення не завжди відповідала їх першочерговому прийняттю, а окремі вагомі проблеми, що формують рівень здоров’я в цілому, не були враховані, зокрема: вплив на громадське здоров’я психічного здоров’я, поширеність розладів якого становить 2470 на 100 тисяч населення і за даними досліджень виявляється лише у половини хворих, а кількість самогубств досягла 300 випадків на 1 млн. жителів. Велику стурбованість викликає травматизм, який займає одне з провідних місць у структурі загальної смертності. 5. Доведено, що вкрай недостатнє ресурсне забезпечення виконання програм, оскільки 4% з них взагалі не фінансувались, 6% обмежувались на третину, а 10% - майже на половину, 26% фінансувались частково, наслідком чого стала низька ефективність їх впровадження. 6. Встановлено, що при формуванні Державних цільових програм специфічні особливості регіонів враховувались лише частково: у західному – на 49,5%, 53,3% - у східному, на 84% - у північному, 85% - центральному, 82% - на півдні України, у той час як першочергово потребують вирішення у західному регіоні 57,6% соціально-економічних проблем, 27,6% - медико-профілактичних та 14,8% - екологічних, а у промисловому східному - відповідно 39,2%, 27,9% та 37,9%. 7. Виявлено, що інформованість населення стосовно впровадження Державних цільових програм збереження і покращання здоров’я становить: у північному регіоні - 56%, східному - 69,3%, центральному - 65,8%, західному - 58,9%, південному - 84%; недостатнім є і рівень санітарно-освітньої роботи через засоби масової інформації у східних областях - 55,7%, центральних - 58,6%, північних - 70,4%, західних - 73,7%, південних - 100%. 8. Доведено, що розробка і впровадження Державних цільових програм є одним з основних напрямків покращання діяльності системи охорони здоров’я, однак суттєвими перешкодами на шляху їх упровадження залишаються недосконала законодавча база (21,9%), обмежене фінансування (60,3%) та відсутність комплексної взаємодії (13,8%). 9. Отримані результати засвідчили необхідність наукового обґрунтування концептуальної моделі впровадження Державних цільових програм покращання рівня здоров’я населення і подовження середньої тривалості очікуваного життя громадян, в основу якої покладений системний підхід до оцінки стану здоров’я населення та обов’язкове врахування регіональних особливостей адміністративних територій: кліматичних, соціально-економічних, екологічних, системи організації і надання медичної допомоги, наявність нормативної бази тощо. 10. Ефективність запропонованої моделі досліджена на прикладі розробленої та прийнятої 31 травня 2006 року Постановою Кабінету Міністрів № 761 Державної цільової програми «Запобігання і лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань на 2007-2010 рр.», а концепцію її розробки впроваджено при підготовці та прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 31.01.2007 р. щодо порядку та виконання Державних цільових програм. |