У висновках у формі підсумкових положень синтезовано результати досліджень, осмислено вагомість фольклористичної спадщини одного із великих сподвижників української фольклористики кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – Петра Іванова. Історичний регіон Слобожанщини здавна привертав увагу дослідників української народної культури. Серед дослідників цінностей народної творчості, котрі збирали, видавали, трансформували у своїх творах фольклорно-етнографічні традиції південно-східної України, тісно пов’язаних з історією козацтва, найяскравішими є імена Г.Калиновського, Г.Квітки-Основ’яненка, К.Сементовського, В.Пассека, М.Цертелєва, І.Срезневського, М.Костомарова, А.Метлинського, архієпископа Філарета Гумилевського, М.Сумцова, О.Потебні, П.Мартиновича, Г.Данилевського, Б.Грінченка, Д.Яворницького, П.Іванова, В.Іванова, А.Краснова тощо. Багатьом з них належить формування наукових засад записування і дослідження фольклору. Архіви та публікації ХІХ ст. свідчать про те, що серед жанрів, які найбільше привертали увагу збирачів на Сході Слобожанщини, домінують календарна та родинна обрядовість, тоді як ближче до центральної України – історичний епос, легенди, повір’я, казки. Аналізуючи досягнення вітчизняної науки у галузі збирання і пропаганди народної творчості, не можна не звернути увагу на формування у ХІХ ст. певних регіональних фольклористичних центрів – Київського, Харківського та Львівського, які здійснювали значну діяльність у збереженні та осмисленні народної творчості, були певними науковими школами. Як фольклорист П.Іванов сформувався під впливом наукових досягнень цих центрів, устремлінь української інтелігенції розвивати національну свідомість, привернути увагу громадськості до природи культурних світоглядних цінностей творчості народу. Почавши фольклористичну діяльність як ентузіаст-збирач прикмет, казок, легенд, повір’їв, загадок, він зріс до дослідника психології і міфології українського народу, жанрознавця, осмисливши зібраний багатий матеріал, презентувавши світові потужну силу народної творчості українців. Матеріали фольклору, зокрема казки, зібрані П.Івановим, відображають явища художньої еволюції жанрів, з одного боку демонструють особливості генетичної пам’яті етносу, з іншого – виявляють специфіку їх видозміни під впливом історичних факторів та конкретних реалій. Як засвідчують оповіді, записані на Куп’янщині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., у традиційних сюжетах відбувається певне „переформатування” мотивів, контамінуються різносюжетні персонажі, з’являються риси нового часу (наприклад, Змієва дочка перетворюється в машину і везе нареченого, втікаючи від батька). На тлі зміни міфологічної свідомості (утвердження нових тотемів і відходу старих) народжувались нові сюжети казок, легенд, прикмет тощо, які зафіксовані записувачем саме на Куп’янщині і не мають аналогів у виданнях ХІХ ст. та ХХ ст. Можливо, подібні сюжети виникали як наслідок співіснування двох культур – української і російської. Усе це дає підстави для висновку про неминучий вплив регіональних факторів на фольклорну оповідальну традицію та художнє функціонування того чи іншого образу, мотиву у межах жанрових та міжжанрових сюжетних моделей. |
