Творчість В. Підмогильного розвивалася у руслі модерністської поетики, що виявляється, зокрема, у відмові автора від оповіді всезнаючого наратора та актуалізації у текстах наратора експліцитного; у заглибленні у внутрішній світ людини, що виявляється у структурі наративу через внутрішню фокалізацію епізодів. Характерною рисою наративу В. Підмогильного є ускладнення наративної структури шляхом залучення читача до формулювання певних смислових позицій, шляхом введення рефлексій, коментарів, філософських узагальнень. Наративні моделі текстів В. Підмогильного проаналізовано в аспекті трансформації у дієгезисі моделі мономіфу, запропонованої Дж. Кемпбеллом. Це обумовлено такою специфічною рисою прози автора, як зосередження на психіці одного героя, який переживає процес становлення, який хоче дізнатися про сенс людського існування загалом і свого зокрема. Оскільки Дж. Кемпбелл, формуючи мономіф на основі аналізу різних героїчних міфів, намагався узагальнити процес індивідуації, становлення особистості й досягнення нею цілісності буття, модель мономіфу використано у дослідженні подієвої сторони текстів В. Підмогильного, бо останні виявляють виразне домінування дій героя, його психічне становлення, символічне завоювання нового світу, набуття нових знань. У процесі наратологічного аналізу виявлено, що етапи життя і самоусвідомлення героя роману «Місто» відповідають етапам символічної подорожі героя мономіфу. В інших творах простежується зумовлена авторською стратегією неповнота вияву в дієгезисі складових усіх етапів загальної моделі та зосередження авторської уваги на окремих з них. Твори В. Підмогильного досліджено як форми художньої комунікації між наратором та реципієнтом. Визначено, що наративні моделі як глибинні структури текстів В. Підмогильного формуються на рівні комунікації між абстрактним автором (який компонує артикуляцію наратора і мовлення персонажів) та абстрактним читачем. Текст як комунікативний акт із позицій специфіки наративу є поєднанням дієгезису та події власне оповідування. Така риса наративу є основою визначення складових наративних моделей, що передбачають одночасну фіксацію розгортання сюжетної лінії та артикуляцій наратора (що проявляється у виборі фокалізації, темпу оповіді, форм и передачі мовлення персонажів), а відтак – й абстрактного автора. Узагальнення специфіки поєднання епізодів, їх послідовності вказує, що комунікативною інстанцією, на рівні якої формується і простежується наративна модель тексту, є інстанція абстрактного автора. На основі наративного аналізу епізодів визначено типи наративних моделей на матеріалі прози В. Підмогильного в аспекті дистанціювання недієгетичного наратора від персонажів у творах. Наративні моделі прози В. Підмогильного в аспекті розгортання дії є трансформацією моделі символічної подорожі героя мономіфу Дж. Кемпбелла або окремих її складових. Епізоди дієгезису текстів досліджуються у порівнянні зі складовими мономіфу і втіленим у ньому процесом ініціації. Паралельно простежуються важливі у формуванні наративної моделі інтенції абстрактного автора. Останній відповідає як за компонування метанаративного, комунікативного, абстрактно-узагальнюючого, пояснювального, оцінювального дискурсу недієгетичного наратора, так і за вибір типу передачі ним мовлення і думок персонажів, що часто підтверджує співвідношення етапу розгортання дієгезису тексту з етапом мономіфу. Дослідження індексів абстрактного автора є важливою складовою наратологічного аналізу текстів, зокрема, В. Підмогильного. Відсутність певних складових етапів мономіфу в наративній моделі обумовлюється специфікою розгортання сюжету й наративною стратегією автора. Визначальною рисою малої прози В. Підмогильного є наявність однієї лімінальної стадії випробувань героя, зображення його психічного становлення. Наративну модель визначено як систему принципів конституювання тексту на глибинному рівні його формування відповідно до природи наративу. Наративна модель передбачає розгортання нарації, яке виявляється у складових, пов’язаних з особливостями організації подієвого ряду та власне оповідуванням. Складові наративної моделі дають змогу простежити специфіку наративів, зокрема, В. Підмогильного. Узагальнення текстів В. Підмогильного вказує, що визначальним типом наратора є недієгетичний наратор. У дослідженні охарактеризовані знаки авторської інтенції у творах та специфіка вияву нараторіальної (зовнішньої щодо дієгезису) та персонажної (внутрішньої) фокалізації в різних аспектах: ідеологічному, перцептивному, мовленнєвому, часовому, просторовому. Узагальнюються визначальні ознаки наративних моделей прози В. Підмогильного у плані дистанціювання недієгетичного наратора від персонажів. Визначено два типи наративних моделей: модель з мінімальним дистанціюванням недієгетичного наратора щодо героя та модель із дистанційованим щодо зображуваного наратором. До першого типу належать два різновиди в аспекті розгортання дієгезису: а) модель із трансформацією мономіфу (повною); б) модель з лімінальним сюжетоскладанням. До другого типу належать моделі: а) з неповною трансформацією мономіфу; б) з лімінальним сюжетоскладанням. Особливістю першого типу моделей є наближення недієгетичного наратора до психіки героя, відтворення його почуттів, роздумів. У таких текстах наратор зосереджується на відображенні подій крізь призму сприйняття протагоніста. Цей тип наративних моделей виявляється в романі «Місто», повісті «Остап Шаптала», оповіданнях «Добрий Бог», «Гайдамака», «Ваня», «Старець», «На селі», «Проблема хліба», «Військовий літун», «Сонце сходить», «Комуніст». Оскільки читацьке сприйняття в цих текстах зосереджене на свідомості героя, домінуючою є персонажна фокалізація, зокрема в аспекті перцепції, мовлення, менше – ідеології. Для цього типу текстів визначальним є те, що значну частину його займають висловлювання та думки героя. Мовлення героя цитується, частіше – передається у формі невласне прямого та вільного непрямого мовлення. Неодноразово використовується інтроспекція протагоніста. Недієгетичний наратор є настільки близьким до почувань і роздумів героя, що може ототожнюватися з ним, відмовляючись від власної думки чи узагальнення, може своє мовлення будувати на поєднанні із мовленням чи думками наратора. Особливістю другого типу наративних моделей є дистанціювання недієгетичного наратора, який бачить і чує персонажів на віддалі, не узагальнює їхніх думок і вчинків. Нараторіальна фокалізація у перцептивному, просторовому, часовому аспектах, відсутність зосередження на одній свідомості героя та поліфонія ідеологічних точок зору персонажів зводить позицію наратора до зазначення аспектів, щодо яких передбачаються читацькі висновки. Як правило, по черзі з’являються нові персонажі, які висловлюють своє ставлення до життя, думки з приводу суспільних подій чи якоїсь однієї події. Якщо для першого типу оповідань характерний динамічний герой, що долає перешкоди, проходить випробування, а увага читача постійно зосереджена на його внутрішньому світі, то в другому типі недієгетичний наратор зводить різних персонажів у певному просторовому континуумі й цитує їхні слова й думки, не коментуючи. Другий тип наративних моделей характеризується широким використанням цитованого мовлення в аспекті способів передачі мовлення й думок персонажів; відстороненістю недієгетичного наратора від персонажів, що зумовлює поліфонію думок і бачень; немає заглиблення у психіку одного героя – протагоніста, є звучання різних голосів; переважає нараторіальна фокалізація, що й забезпечує читачеві можливість сприймати різні позиції, думки персонажів; дискурси персонажів змістовно розкривають важливі суспільні проблеми сучасності автора, часто вони містять філософські роздуми. Другий тип наративних моделей представлений творами: «Повість без назви», «Невеличка драма», оповідання «На іменинах», «Дід Яким», «В епідемічному бараці», «Собака», «Іван Босий», «Історія пані Ївги», «Третя революція», «З життя будинку». У дисертаційному дослідженні визначено загальні особливості наративних моделей на матеріалі прози В. Підмогильного в аспекті розгортання подієвості, авторських наративних стратегій, визначено типи наративних моделей на основі різного дистанціювання наратора щодо оповідуваного. |
