В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних питань відносно теоретичного та нормативного забезпечення використання належних та допустимих доказів у кримінальному судочинстві України. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки. 1. Запропоновано внести зміни до ч.1 ст. 65 чинного КПК України, а також до ч.1 ст.147 проекту КПК України шляхом заміни словосполучення “фактичні дані” на словосполучення “будь - які відомості” і сформулювати ч 1 ст.65 КПК України в такій редакції: “Доказами в кримінальній справі є будь - які відомості, на підставі яких у визначеному законом порядку дізнавач, слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність і відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.” На наш погляд, таке визначення точніше відображає зміст поняття і більш зрозуміло правозастосовувачу. 2. Запропоновано в проекті КПК України дати визначення поняття належності доказів. Належність доказів - це один із критеріїв оцінки доказів, що виражає об'єктивний зв'язок будь яких відомостей, що пов’язані з обставинами конкретної кримінальної справи, а точніше - з обставинами, що входять до предмету доказування. 3. Запропоновано внести до проекту КПК України зміни стосовно особи понятого. Особа понятого повинна відповідати наступним вимогам: незацікавленість в результаті справи, повноліття, відсутність фізичних і психічних вад, що заважають цій особі правильно сприймати процесуальні дії, відсутність службових, родинних чи інших близьких стосунків із суб’єктами кримінального провадження, кількість осіб - не менше двох. Порушення будь-якої з перерахованих вимог робить отримані докази недопустимими. 4. Обгрунтовано положення про те, що допустимими в кримінальному процесі можуть бути документи адміністративної юрисдикції лише тоді, коли вони з самого початку були оформлені у відповідності з кодексом про адміністративні правопорушення та кодексом про адміністративне судочинство. 5. Обгрунтовано висновок про необхідність вилучення з переліку джерел “фактичних даних” (будь-яких) протоколів з відповідними додатками, які складені уповноваженими органами за результатами оперативно - розшукових заходів, тому, що оперативна інформація не може виступати процесуальним джерелом фактичних даних, а отже, вказаний протокол не вправі виступати як процесуальне джерело фактичних даних. 6. Запропоновано авторську редакцію визначення підстав недопустимості доказів у кримінальних справах. 7. Обгрунтовано, що КПК України слід доповнити новим джерелом фактичних даних – показаннями експерта, змістом яких можуть бути лише висновки, зроблені на підставі досліджень, проведених при виконанні експертизи. 8. У тих випадках, коли скоєння злочину пов’язане з невиконанням чи неналежним виконанням розпоряджень закону, посадових інструкцій, належними до справи будуть відомості, що містяться в таких правових актах, оскільки вони відображають модель діяльності (належну поведінку) суб’єкта в тій чи іншій ситуації. У цьому випадку необхідно робити виписки з документів чи залучати їх до справи в оригіналі. 9. На підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК (ст.ст.65, 69), а також пропозицій до проекту КПК України (реєстр. № 3456-д), що стосуються недопустимості доказів; визначення особи понятого. (Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності - акт впровадження № 06-19/65-345 від 16 жовтня 2006р). | 