У висновках сформульовано найбільш важливі рекомендації, положення науково-теоретичного та практичного характеру, здобуті в ході комплексного дослідження набувальної давності і суміжних з нею правових категорій згідно з новим цивільним законодавством України. 1. Встановлено природу набувальної давності. Набувальна давність відіграє роль у цивільному обороті як засіб до закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості в силу певних обставин підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за допомогою набувальної давності може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить на праві власності іншій особі. Економічною передумовою появи норм про набувальну давність доречно визнати необхідність максимального залучення в оборот здатних до того видів майна, що не допускає навіть короткочасного простою. 2. Розроблено авторське визначення набувальної давності як комплексної категорії. Вона розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні – як цивільно-правовий інститут, а у вузькому – як складний юридичний факт, що є підставою виникнення речового права. Як цивільно-правовий інститут набувальна давність – це система цивільно-правових норм, які регулюють однорідні відносини з приводу визначення долі майна, що перебуває у кваліфікованому володінні певної особи протягом встановленого законом часу. Як юридичний факт набувальна давність – це системна сукупність юридичних фактів (юридичний склад), що є підставою для виникнення речового права у певного суб’єкта цивільно-правових відносин. 3. Встановлено елементи відносин, пов’язаних із застосуванням набувальної давності, охарактеризовано підстави їх виникнення. Норми набувальної давності співвідносяться з нормами ст.336, 338, 341 і 343 ЦК як загальні та спеціальні. Вказані правовідносини є абсолютними. Давнісними володільцями можуть бути всі учасники цивільних правовідносин. При заволодінні майном у порядку ст.344 ЦК не виключено представництво, а також можливість придбання права власності за допомогою набувальної давності декількома особами. Можливість набуття майна за допомогою набувальної давності розглядається як складова змісту загальної правоздатності осіб. Об’єктом давнісного володіння може бути будь-яке майно, яке не виключене чи не обмежене у цивільному оброті. Речі, визначені родовими ознаками, не можуть бути об’єктом давнісного володіння. Будь-які речі можуть бути набуті по частинам, якщо давнісний володілець доведе, що його володіння задовольняє визначеним законом умовам. Давнісний володілець має право на присвоєння плодів і доходів від майна. 4. Здійснено дослідження поняття добросовісності у речовому праві. Добросовісним набувачем є той, який не знає і не може знати, що він заволодів чужою річчю чи майном. Добросовісність заволодіння полягає в усвідомленні правомірності свого волевиявлення суб’єктом на момент набуття певного майна у володіння. Для набувальної давності у вітчизняному цивільному законодавстві характерне правило: наступне відпадання добросовісності не шкодить давності. Визначено поняття “заволодіння” в сенсі набувальної давності як правомірної дії. 5. Надано визначення набувальної давності серед системи цивільно-правових строків як строку здійснення володіння або користування майном за умов, визначених законом, правовими наслідками спливу якого є виникнення певного речового права. Здійснено поділ строків набувальної давності на ординарні (звичайні) та екстраординарні (спеціальні). Дістала уточнення дефініція початку перебігу строків у цивільному праві. 6. Висунуто власне обґрунтування природи давнісного володіння, де останнє розглядається як абстрактне суб’єктивне право або як цивільно-правовий інтерес. При цьому давнісне володіння є фактичним володінням, що наділене певними кваліфікаційними ознаками. 7. Встановлено особливості застосування набувальної давності до земельної ділянки. За набувальною давністю можливе виникнення прав на земельну ділянку згідно з чинним законодавством лише за наявності згоди з боку попереднього власника або за відсутності власника й недопущення самовільного зайняття земельної ділянки. Запропоновано внести зміни до земельного законодавства, доповнивши юридичними особами перелік суб’єктів, визначених ст.119 ЗК. З метою узгодження питання набуття права власності на земельну ділянку у зв’язку з набуттям права власності на будівлю, що на ній знаходиться, запропоновано доповнити положення ст. 119 ЗК відповідною нормою. 8. За результатами історико-компаративного дослідження становлення набувальної давності робиться висновок про можливість запозичення найбільш позитивних напрацювань у її правовому закріпленні, а саме про: розмежування звичайної та спеціальної набувальної давності; включення набувальної давності до обставин, які є підставою для виникнення інших речових прав, як-то сервітутів; розширення дії набувальної давності й на майно, набуте недобросовісно з встановленням тривалішого строку давнісного володіння; градацію строків давнісного володіння залежно від наявності добросовісності під час давнісного володіння; доповнення умов ординарного давнісного володіння ознакою володіння майном як своїм; визначення окремих видів майна (краденого, одержаного насильницьким шляхом тощо), до якого не можуть застосовуватись норми набувальної давності; встановлення взаємозалежності між правилами перебігу набувальної та позовної давності; визначення способів захисту давнісного володільця; встановлення спеціальних правил визнання права за давнісним володільцем у разі спливу набувальної давності щодо майна, яке підлягає державній реєстрації. 9. Встановлено співвідношення позовної та набувальної давностей за їх дефініцією, тривалістю, початком та закінченням спливу, визначенням порядку переривання та зупинення. Подано визначення позовної давності як строку, в межах якого особа може розраховувати на судовий захист порушеного права чи інтересу. Пропонується встановити презумпцію: доки не доведено інше, вважаємо, що власник довідався чи повинен був довідатися про порушення свого права з моменту добросовісного заволодіння його майном давнісним володільцем. Тривалість строку набувальної давності встановити рівною максимальній тривалості строку позовної давності. Узгоджено при цьому питання перебігу, зупинення та переривання позовної й набувальної давностей шляхом встановлення пріоритету останньої. 10. Обґрунтовано нормативну регламентацію захисту давнісного володіння. Це пояснюється правовою природою самого давнісного володіння. Встановлено, що судовий захист давнісного володіння може бути реалізований у спрощеному порядку (посесорний захист) за допомогою наказного провадження. З метою забезпечення захисту давнісного володільця запропоновано встановити пріоритет віндикаційного позову перед реституційним та кондиційним позовами. Вказане зумовило ряд змін до цивільного, цивільно-процесуального та господарсько-процесуального законодавства, які обґрунтовуються у роботі. 11. Запропоновано пропозиції стосовно надання додаткових механізмів захисту давнісного володільця у нормах кримінального та адміністративного права – зокрема шляхом внесення змін до ч.1 ст.191 Кримінального кодексу, надавши можливість захисту прав уповноваженої особи на річ за допомогою цивільно-правових засобів, притому виключити ст.193 Кримінального кодексу або ж надати їй такого вигляду: “привласнення особою державного майна, що випадково опинилося у неї, яке є об’єктом культурної спадщини”. 12. Встановлено, що справи про набуття права власності за набувальною давністю повинні розглядатися в окремому або у позовному провадженні залежно від наявності спору про право. При цьому в окремому провадженні дані справи повинні розглядатись серед справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з виокремленням факту кваліфікованого володіння. З метою повноцінного використання окремого провадження у справах про набуття права власності за набувальною давністю доцільно внести запропоновані зміни до глави 6 розділу IV ЦПК. |