У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні механізму набуття права власності. За результатами проведеного дослідження дисертантом зроблено такі основні висновки. 1. Правонабуття є одночасно процесом і його результатом, тому воно тісно пов’язане з категоріями «присвоєння», «привласнення», «придбання» та «виникнення». «Набуття» є ширшим за «виникнення» права власності. 2. Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов’язано з припиненням права власності в іншої. 3. Для договорів, які потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, факт їх укладення слугує не тільки підставою, а й способом набуття права власності. 4. Дії з виконання договору тягнуть за собою юридично значущі наслідки, тому вони є правочинами. 5. Критерієм, завдяки якому стає можливим поділ правонабуття на первісне та похідне, має бути правонаступництво. 6. Судове рішення само по собі є не підставою набуття права власності, а одним із елементів юридичного складу. Наявність судового рішення не позбавляє необхідності здійснювати державну реєстрацію права власності, яким потрібно замінити державну реєстрацію правочину про відчуження нерухомості, з якою має пов’язуватися момент набуття права власності. 7. На подолання конкуренції між механізмами правонабуття за набувальною давністю та на безхазяйне майно і врахування інтересу особи, в якої є підстави претендувати на набуття права власності за набувальною давністю, стати власником, пропонується доповнити ст. 344 ЦК України частиною п’ятою такого змісту: «5. За наявності підстав набуття права власності, передбачених цією статтею, положення статті 335 цього Кодексу не застосовуються». 8. Traditio усвідомлюється як акт фізичного передання майна або його символів (ключів, товаророзпорядчих цінних паперів) безпосередньо набувачеві або опосередковано (на пошту, транспортній організації тощо). Вона становить похідний спосіб набуття права власності, який на відміну від первісних способів правонабуття тягне за собою правонаступництво. 9. Не будь-яке передання майна є traditio в його розумінні як способу набуття права власності на майно. І навпаки, не будь-яке правонабуття з правонаступництвом пов’язане з traditio. 10. Відрізняють traditio brevi manu та сonstitutum possessorium. Перша не є способом набуття права власності, а являє собою спосіб передання, а друга є ним і полягає в такому: за згодою сторін річ, що відчужується, залишається у особи, яка її відчужує, на будь-якій правовій підставі (договори зберігання, позички тощо). 11. Traditio в контексті права України містить усі прикмети договору, описані у статтях 626, 629 ЦК України та ін. Тому вона становить речовий договір, змістом якого є розпорядження, а отже, умови останнього являють собою: спосіб фіксації наміру особи розпоряджатися своїм майном; спосіб реалізації правомочності розпорядження. 12. Не можна підтримати набуття права власності від неуправомоченого відчужувача, оскільки це суперечить засадам правомірності правонабуття. 13. Володіння за ЦК України являє собою: 1) факт наявності майна у певної особи (фізичне тримання цього майна), але 2) з яким закон пов’язує настання юридичних наслідків; 3) є підставою обґрунтування добросовісного набуття майна; 4) фігурує в конструкції передання майна, зокрема 5) речового договору; 6) припускає презумпцію права власності, тобто 7) є передумовою його набуття. 14. Моментом набуття права власності на іменні цінні папери слід визнати внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Емітент цінних паперів не є їх власником, але, незважаючи на це, набувачі акцій стають їх власниками і при цьому набуття ними права власності є правомірним. 15. Дійсність правочину і укладеність договору мають бути насамперед пов’язані з моментом його нотаріального посвідчення, бо це зумовлено функціями нотаріату. 16. У разі винесення судом рішення про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, моментом набуття права власності має бути вчинення правочину (нікчемного, який в подальшому став дійсним), а не набрання законної сили рішенням суду. 17. Аналіз ст. 182 ЦК України дає підстави стверджувати про зведення воєдино державної реєстрації прав та державної реєстрації правочинів, оскільки права існують внаслідок їх набуття, вони можуть також змінюватися та припинятися. Є необхідність та доцільність у поєднанні державної реєстрації прав і правочинів та наданні моменту державної реєстрації права власності правовстановлювального значення. | 